Мана

Мана́ (протоокеан. *mana) — архаїчне поняття, поширене серед племен Меланезії та Полінезії, на позначення надприродної (іншої, ніж природна), незвичайної, таємничої та активної сили, потенції, якою наділені божества, духи, душі померлих, а від них — окремі люди, предмети. «Мати ману» означає чинити вплив, мати пошану, авторитет, бути успішним, ефективно діяти в певній ситуації.

Загальна характеристика

Термін наділений багатою семантикою. Визнано, що в терміносистемі західної філософії й релігієзнавства йому важко знайти відповідник. У класичних європейських дослідженнях вірувань меланезійців, полінезійців (кін. 19 — сер. 20 ст.) найчастіше витлумачений як надприродна, надчуттєва, таємнича сила, потужність, могутність, що може бути спрямована як на добро (напр., цілюща сила), так і на зло. Мана якісно відмінна від фізичних сил; діє у довільний спосіб. Є поясненням для всього незвичного, надприродного, священного, синонім усього таємничого, дивного, жахливого, небезпечного, але водночас і потрібного людям, корисного, плідного. Здатна передаватися від одного носія до іншого, зокрема від обраної людини — нащадкам.

Вважали, що акт космічного творіння був можливий лише завдяки мана божества. Нею володіють (отримують від духів, душі мертвого) старійшини, вожді, жерці, знахарі, хоробрі воїни (джерело мана залежить від людини), часом властива цілим племенам. З нею ототожнювали також політичне владарювання: мана — надприродна санкція влади та авторитету певних груп і водночас сама ця активність. Її носіями можуть бути явища природи (грози, затемнення, виверження), тварини, рослини, камені, кров, рештки померлих, речі (човен, стріла, сітка для риболовлі тощо), амулети. Мана можна набути й, відповідно, втратити. Захищає свого носія.

Найважливіша властивість мана полягає в тому, що вона відрізняється від свого джерела та існує незалежно від нього.

Дослідники

Уперше поняття «мана» описано в монографії англіканського священника, етнографа, антрополога Р. Г. Кодрінґтона (1830‒1922; Велика Британія) «Меланезійці: студії з їхньої антропології та фольклору» (1891). Кодрінгтон визначив її як «силу, цілковито відмінну від фізичної, яка діє всіма видами для добра і зла, і володіння або контроль над якою є найбільшою перевагою». У широкий науковий обіг термін увійшов завдяки Е. Б. Тайлору (в контексті обгрунтування анімістичної теорії походження релігії). Р. Р. Маретт вважав формулу «табу — мана» відбиттям первинних дуальних категорій міфологічно-релігійної свідомості. На поч. 20 ст. в історії релігії здобув популярності підхід, за яким дослідники інтерпретували мана як споконвічне універсальне поняття, притаманне всім без винятку людським культурам, що виражає фундаментальне усвідомлення людиною священної життєвої енергії, є виявом прадавнього монотеїзму. Так, М. Мосс вказував на схожість уявлень полінезійців з віруваннями інданців-ірокезів та алгонкінів (маніту). Натомість, на думку М. Еліаде, Е. Кассірера та пізніших дослідників, ідея такої надприродної сили не є універсальною (має різний зміст і виразні відмінності в різних культурах), а відтак її не можна розглядати як первісну стадію релігії назагал. Зокрема, Еліаде заперечив віднесення уявлень про мана до первинного шару міфологічної свідомості, а також характеристику її як безособової сили: підкреслював, що мана існує онтологічно (замість безтілесно, безособово), позначає щось дієве, плідне, активне, родюче. Поняття використав К. Г. Юнг в аналітичній психології, до нього звертався Е. Дюркгейм як прикладу становлення первісних колективних уявлень та ін.

Емпіричні порівняльні дані, зібрані сучасними дослідниками, дозволяють припустити, що в протоокеанічній мові «мана» було статичним дієсловом, що означало «бути ефективним, успішним, реалізованим», «працювати», «діяти». Там, де термін використовували як іменник, він був абстрактним віддієслівним іменником, що позначав стан, а не річ. Термін супроводжував генезис політичної ієрархії та особливого статусу вождів (східна Полінезія) або таємних релігійних практик (регіони східної Меланезії).

Типи мана

Етнографи та лінгвісти при описі давніх вірувань маорі виділяють різні типи мана:

мана атуа — найсвященніша сила богів, якою вони можуть наділяти людей, що дотримують священних приписів і ритуалів; влада, авторитет, власність, статус, вплив, гідність, повага походять від атуа;
мана тупуна — сила й влада роду, спільноти, старійшин, які володіють знаннями й досвідом (визначає приписаний статус людини);
мана венуа — сила, якою боги наділили Матір-Землю (Папа-туа-нуку, Pāpā-tua-nuku), щоби породжувати щедроти природи (кажуть, що особа, яка володіє землею, тримає ману венуа цієї території, а отже, має владу виробляти засоби до існування для сім’ї та племені з цієї землі та її природних ресурсів);
мана тангата — сила, набута людиною відповідно до її здібностей і зусиль, розвитку навичок і знань у певній царині (визначає досягнутий статус людини);
мана моана — сила моря та його ресурсів тощо.

Натепер широке використання терміна «мана» в суспільстві Нової Зеландії є результатом політизації життя маорі. Мана — центральний концепт, який описує джерело влади, лідерства та авторитету серед одноплемінників; охоплює конотації сили, впливу, життєвої моці, престижу. Незалежно від походження особи різні види мана та власні дії й здібності визначатимуть її владні повноваження.

Поняття «мана» відіграло помітну роль у перекладах Біблії тубільними мовами, у християнському контексті стало синонімом Божественної сили, Божої благодаті, святості, харизми.

У сучасних політологічних розвідках мана розглядають як фундаментальний аспект конституційних традицій суспільства маорі. Термін посідає чільне місце у політичних, релігійних і мистецьких проєктах, активно увійшов у повсякденний дискурс. Набув популярності далеко поза межами Океанії, знаний у рухах Нью-Ейдж, попкультурі, онлайн-іграх тощо.

Додатково

В українській культурі, літературі мана — уявний образ декого, дечого; те, що ввижається, привид, примара, омана; кимось навіяне, наврочене. Переносно — шось незрозуміле, незбагненне.

Література

Robert Henry Codrington The Melanesians: studies in their anthropology and folk lore. New York : Dover Publications, 1972. 419 р. URL: https://archive.org/details/melanesiansstudi0000codr_j0i0/page/n3/mode/2up
Blust R. Proto-Oceanic *mana Revisited // Oceanic Linguistics. 2007. Vol. 46 (2). P. 404–423.
Mutu M. The State of Māori Rights. Wellington : Huia Publishers, 2011. 241 р.
Stephens М. A Loving Excavation: Uncovering the Constitutional Culture of the Māori Demos // New Zealand Journal оf Public аnd International Law. 2013. Vol. 25 (4). Р. 820–843.
Jones С. A Māori Constitutional Tradition // New Zealand Journal оf Public аnd International Law. 2014. Vol. 12 (1). Р. 187–204. URL: https://www.wgtn.ac.nz/public-law/publications/nz-journal-of-public-and-international-law/previous-issues/volume-12-issue-1-september-2014/Jones.pdf
Еліаде М. Мана // Трактат з історії релігій / Пер. з фр. О. Панича. Київ : Дух і Літера, 2016. С. 35‒40.
New Mana: Transformations of a Classic Concept in Pacific Languages and Cultures / Ed. by M. Tomlinson, T. Tengan. Canberra : The Australian National University Press, 2016. 373 р. URL: https://www.researchgate.net/publication/353866426_New_Mana_Transformations_of_a_Classic_Concept_in_Pacific_Languages_and_Cultures