Вознесенська церква і дзвіниця в Ромнах
Вознесе́нська це́рква і дзвіни́ця в Ромна́х — архітектурний комплекс православних культових споруд, архітектурна пам’ятка національного значення, Сумська область, Україна.
Зміст
Розташування
Комплекс, що складається з мурованих церкви та дзвіниці, міститься в історичному центрі міста на головній вул. Соборній. Завдяки високій вежі дзвіниці є архітектурною домінантою. Церковне подвір’я оточено капітальною огорожею. Церкву звернено до вулиці вівтарем. Дзвіниця, в якій на першому ярусі міститься Трьохсвятительська тепла церква, стоїть на південь від Вознесенської церкви, прилягаючи до огорожі.
Історична довідка
Першу дерев’яну Вознесенську церкву на цьому місці збудовано 1700 згідно з грамотою Київського митрополита Варлаама Ясинського. Оскільки місцевість була за межами міської фортеці, то в митрополичій грамоті церкву локалізовано «під містом Ромном». У першій половині 18 ст. поряд із нею збудовано дерев’яну теплу церкву Святої Варвари. До середини 18 ст. дзвіниці при цих храмах не було.
10.05.1795 розпочато спорудження мурованої Вознесенської церкви. Основні будівельні роботи завершено 1797, після чого центральний купол храму зненацька обвалився. Його відбудував той самий, невідомий на ім’я будівничий, котрий звів церкву. Її освячено 21.07.1801. Дерев’яний іконостас (не збережено, розібрано 1869) виготовив міщанин з м-ка Сосниці Іван Бабицький (дати народження та смерті невідомі, 2-га половина 18 ст. — початок 19 ст.; тепер Україна). Головний престол освячено в ім’я Вознесіння Господнього; на хорах від 1814 містився вівтар в ім’я Святої Великомучениці Варвари.
Муровану споруду теперішньої дзвіниці засновано як церкву Святої Великомучениці Варвари 04.09.1753 й освячено 1763. Її перебудовано 1804 коштом місцевого купця Василя Троянського (2-га половина 18 ст. — початок 19 ст.; тепер Україна). 1814 у церкві влаштовано опалювальні печі й хори, після чого вона стала теплою і її переосвячено на Трьохсвятительську. Над церквою підносилася невисока одноярусна дзвіничка. 1879 до західного притвору церкви прибудовано сторожку, 1895 над дзвіницею звели високий восьмигранний другий ярус й увінчали її двоярусною банею необарокового (див. Необароко) характеру з люкарнами. 1896 у притворі влаштовано церковно-парафіяльну школу. 1898 споруду знову перебудовано: розтесано вікна, зменшено хори, виготовлено новий іконостас.
1905 церковну садибу оточено цегляною огорожею з металевими ґратами і брамою художньої роботи. Протягом радянської доби обидва храми було закрито, занедбано й поруйновано. На початку 1990-х їх повернули православній релігійний громаді. Реставрацію завершено 2000.
Характеристика
Церква кругла у плані, тридільна, трибанна, з галереєю навкруг. Витримана у стилі високого класицизму. Має унікальну розпланувально-просторову композицію: по поздовжній осі захід-схід згруповано циліндричні об’єми бабинця, нави й вівтаря, перекриті сферичними куполами на циліндричних світлових підбанниках. Обабіч бабинця й вівтаря — по дві невеликі вежі, увінчані сферичними покриттями (в одній із них — західній — влаштовано сходи, у двох східних — дияконник і жертовник). Це оточено пониженим об’ємом зовнішньої обхідної галереї. Її перекрито пласкою стелею і накрито односхилим дахом. В інтер’єрі всі приміщення поєднано арками. Ззовні стіни галереї мають великі аркові вікна й розчленовані рустованими (див. Руст) пілястрами. Поздовжня й поперечна осі храму на фасадах акцентовано трикутними фронтонами. Стіни завершує профільований розкріпований (див. Кріповка) карниз. Форми круглих і аркових вікон характерні для класицизму.
Дзвіниця прямокутна в плані, двокамерна, з прямокутною прибудовою і двоярусною вежею типу «восьмерик на четверику». Її архітектурні форми поєднують характерні риси стилів класицизму й бароко. Вівтар перекрито циліндричним склепінням із розпалубками, решта приміщень мають пласкі стелі по дерев’яних балках. Фасади поділено на два яруси горизонтальним гуртом й увінчано зубчастим карнизом. Стіни рустовано. Причілки розкріповано й оформлено мотивом глухої рустованої арки. В обидвох ярусах вежі за сторонами світу влаштовані арки для дзвонів. Кути горішнього ярусу підкреслено пласкими лопатками.
Обидві споруди муровано з цегли на вапняно-піщаному будівельному розчині, потиньковано (див. Тиньк) і побілено. Дахи й бані по дерев’яних кроквах і кружалах укрито покрівельною сталлю.
Значення
Церква та дзвіниця належать до унікальних споруд української архітектури 18–19 ст. у стилі класицизму. Як пам’ятки архітектури й містобудування республіканського (тепер національного) значення від 1963 мають охоронний № 623.
Джерела
- Вечерський В. Ромни. Вознесенська церква та дзвіниця // Звід пам'яток історії та культури України. Сумська область (Матеріали до багатотомного «Зводу пам'яток історії та культури України») Київ : Інститут історії України НАН України, 2017. С. 1043–1044. URL: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe C21COM=2&I21DBN=ELIB&P21DBN=ELIB&Image_file_name=book/0013186.pdf&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=0
Література
- Курилов И. Роменская старина. Ромны : [б. и], 1898. С. 306–332.
- Дейнека А. Памятники архитектуры Сумщины. Харьков : Прапор, 1989. С. 153.
- Вечерський В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: виявлення, дослідження, фіксація. Київ : А.С.С., 2005. С. 516–517.
- Вечерський В. Православні святині Сумщини. Київ : Техніка, 2009. С. 202–205.
- Биков В. Храми Сумщини. Київ : Наш час, 2012. 360 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Вознесенська церква і дзвіниця в Ромнах // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Вознесенська церква і дзвіниця в Ромнах (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 03.10.2025
