Необароко (архітектура)
Необаро́ко — стильовий напрям в архітектурі історизму другої половини 19 — початку 21 ст., пов’язаний із використанням елементів і форм стилю бароко.
Історична довідка
Необарокову стилістику спопуляризувала у світі будівля театру Гранд-опера в Парижі, що еклектично (див. Еклектика) поєднала архітектурні форми необароко з мотивами неоренесансу. Під час реконструкції історичного центру м. Відня з забудовою кільцевого бульвару Рінгштрасе (див. Рінгштрасе стиль) необароко разом із неоренесансом, неокласицизмом і неоґотикою схвалено як інтегральну частину загальної стилістики головних репрезентативних споруд Австро-Угорщини. У необароковій стилістиці вирішено будівлю Бургтеатру 1874–1888 [архітектори Г. Земпер і К. фон Хазенауер (1833–1894; Австрія)], а також імператорський палац Новий Гофбург, прибуткові житлові будинки на Рінгштрасе архітекторів Ф. Фельнера і Г. Г. Гельмера (усі — у м. Відні). Необароко стало переважною стилістикою численних громадський будівель, зведених за проєктами зазначених архітекторів у різних країнах Європи (будівля міського театру в Чернівцях, Шляхетське казино 1897–1898 у м. Львові), що вплинула на громадську й приватну забудову в населених пунктах Центральної Європи.
Необароко в Україні
Часткове відтворення барокових форм в українській архітектурі відоме з другої половини 19 ст., зокрема, з робіт архітектора О. Шіле у м. Києві: будинок колегії Павла Ґалаґана (1870), музичне училище (1873), міська Дума (1876), житлові будинки. Регіональне відгалуження необароко розвивалося у Галичині завдяки творчості архітекторів І. Левинського, О. Лушпинського, В. Нагірного, Є. Нагірного, Т. Обмінського. Серед ранніх зразків — палац Сапігів 1867 на вулиці Коперника у м. Львові [архітектор А. Кун (1826–1914; тепер Польща — Україна)]; серед найвизначніших — твори І. Левинського: бурса педагогічного товариства 1901–1908, будинок товариства «Дністер» 1905 (обидва у м. Львові), народний будинок 1915 у м. Кам’янці-Бузькій.
На початку 20 ст. в рамках необароко започатковано цілеспрямований пошук національного архітектурного стилю: Георгіївська церква на Козацьких могилах під Берестечком [(1912–1914, архітектор В. Максимов (1882–1942; тепер Російська Федерація) під керівництвом О. Щусєва)]; прибутковий будинок на вулиці Володимирській, 19 у м. Києві (1914, архітектор П. Альошин, не збережено). Пропагандистом українського необароко був Г. Лукомський. Він протиставляв цей стиль як елітарний (аристократичний) і репрезентативний українському модерну В. Г. Кричевського, який орієнтувався на селянські архітектуру й мистецтво. Г. Лукомський опрацював кілька проєктів у цій стилістиці (будинок художньо-промислової школи в м. Києві 1913), які залишилися нереалізованими, проте вплинули на творчі пошуки архітекторів П. Альошина, Д. Дяченка та інших.
Послідовним провідником необароко як національного українського стилю став Д. Дяченко: будинок земської лікарні у м. Лубнах 1913–1914, будинок Климова 1913 у с. Круглику Полтавської області, комплекс Української сільськогосподарської академії (тепер Національний університет біоресурсів і природокористування України) в м. Києві 1925–1930. Ця творча спрямованість спричинила звинувачення Д. Дяченка в «українському буржуазному націоналізмі» з подальшими репресіями наприкінці 1930-х. Проте під час відбудови українських міст (Києва, Чернігова, Конотопа) після Другої світової війни стилістика українського необароко стала панівною в проєктах багатьох архітекторів, зокрема В. Заболотного та А. Добровольського: повоєнна забудова Красної площі з готелем «Десна», вулиці Леніна (тепер — проспект Миру) у м. Чернігові, вулиці Хрещатик та району «Соцмісто» у Дарниці в м. Києві тощо. Однак радикальна зміна спрямованості радянської архітектури в середині 1950-х, ініційована М. Хрущовим, поклала край цим плідним стильовим пошукам.
Зі здобуттям Україною незалежності стилістика українського необароко знову відродилася в усіх регіонах, передусім у церковному будівництві в творчості архітекторів В. Бикова, В. Гречини, В. Трегубова, Д. Яблонського: муровані церкви Різдва Богородиці в у с. Віта-Поштова (тепер Фастівського району Київської області) 1992-2002, Різдва Богородиці на масиві Березняки у м. Києві 1998–2000, Пантелеймонівська у м. Полтаві 2000; Покровська в смт Гребінки 2001.
|
Література
- Асеев Ю. Стили в архитектуре Украины. Киев : Будівельник, 1989. 104 с.
- Ясієвич В. Необароко // Мардер А. П., Євреїнов Ю. М., Пламеницька О. А. та ін. Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 181-182.
- Norwich J. J. Great Architecture of the World. New York : DaCapoPress, 2003. P. 216–217.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Необароко (архітектура) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Необароко (архітектура) (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 30.09.2022
