Фіораванті, Аристотель
Фіорава́нті, Аристо́тель (італ. Fioravanti, Ridolfo Aristotele; близько 1415, м. Болонья, тепер область Емілія-Романья, Італія — близько 1486, тепер Росія) — архітектор, військовий інженер, автор Успенського собору московського кремля.
|
Фіораванті, Аристотель (Fioravanti, Ridolfo Aristotele) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Fioravanti, Ridolfo Aristotele |
| Народження | 1415 |
| Місце народження | Болонья |
| Смерть | 1486 |
| Місце смерті | Росія |
| Місце діяльності | Італія, Росія |
| Напрями діяльності | архітектура |
Життєпис
Народився в сім’ї спадкових будівничих — його дід, батько і дядько були інженерами; у них Аристотель отримав фахову підготовку і від 1436, ставши членом ремісничого цеху (ложі) будівничих, розпочав діяльність як інженер. До 1447 працював разом із батьком, 1447–1451 — разом з дядьком Бартоломео. 1451–1453 виконував інженерні роботи у м. Римі, 1453–1458 працював у м. Болоньї та околицях, виїжджав для роботи у м. Венецію. Від 1456 — старшина ложі будівничих м. Болоньї. Його професійній кар’єрі сприяли знайомство і співпраця з Віссаріоном Нікейським. 1458 на запрошення герцога Франческо Сфорца (1401–1466; тепер Італія) переїхав до м. Мілана і протягом 6 років виконував складні інженерні роботи на теренах Ломбардії, у містах Мантуї, Пармі, Кремоні. У м. Мілані співпрацював з Філарете (Антоніо ді П’єтро Аверліно, 1400–1469; тепер Італія) — гуманістом, теоретиком архітектури й містобудування, котрий, як і Л.-Б. Альберті, високо цінував Фіораванті. Є також відомості про його роботу у м. Флоренції протягом 1458–1467. 1464 повернувся у м. Болонью і від 12.1464 до смерті перебував на посаді міського інженера.
У листі 23.11.1465 король Угорщини Матвій Корвін, посилаючись на війну з Османською імперією (в якій маленьке королівство захищало від агресії всю Європу), просив міську раду Болоньї відрядити Фіораванті в Угорщину для виконання військово-інженерних робіт. Той прибув до Угорщини 01.1467, виконав там низку важливих інженерних робіт, за що Матвій Корвін його нобілітував (посвятив у лицарі) й нагородив. 1470 повернувся в Італію, 1472 виконував інженерні роботи у м. Неаполі, 1473 працював у містах Болоньї та Римі. Отримав запрошення на роботу від султана Османської імперії Мехмеда ІІ аль Фатиха (Завойовника; 1429–1481, тепер Туреччина), проте відхилив його.
1474 у м. Римі зустрівся з послом великого князя московського Івана ІІІ Васильовича С. Толбузіним (15 ст.; тепер РФ) і погодився виїхати для роботи у м. Москву. 26.03.1475 він прибув туди разом із сином Андрієм і помічником, якого в московському літописі названо «паробок Петруша». 26.10.1479 міська рада Болоньї звернулася з листом до Івана ІІІ Васильовича, в якому просила відпустити в Італію Фіораванті, котрий завершив у московській державі свою працю, визначену контрактом. Цього листа в Москві сприйняли як нахабство (бо написано його не монархом, а «мужиками») і не відповіли на нього. Коли 1484 розпочалися інспіровані владою показові вбивства іноземців на московській службі, Фіораванті попросив Івана ІІІ Васильовича відпустити його на батьківщину. У відповідь на це в архітектора конфіскували все майно й посадили у в’язницю, де він і помер. 1486 у м. Болоньї юридично підтверджено смерть Фіораванті. Його син і помічник в Італію не повернулися.
Діяльність
В Італії та Угорщині працював як інженер (зокрема й військовий), а також як гідротехнік, майстер ливарної і монетної справи тощо. Він відливав гармати й церковні дзвони, піднімав дзвони на високі дзвіниці, влаштовуючи для цього спеціальні механізми; пересував з одного місця на інше муровані вежі, випрямляв нахилені вежі, що загрожували падінням, будував і реконструював громадські споруди, канали, шлюзи, порти, мости, фортеці й замки.
В Угорщині надавав рекомендації щодо розбудови замків, розпланував фортецю на високому березі р. Дунаю у м. Буді (тепер м. Будапешт), швидко і якісно збудував мости через річки Дунай і Саву.
Головним досягненням Фіораванті стало спорудження Успенського собору в московському кремлі — найважливішої репрезентативної споруди московської держави, її архітектурного символа. Його поява зумовлена кардинальними політичними змінами у Великому князівстві Московському, що сталися у 1470-х: Іван ІІІ Васильович за сприяння Святого престолу 1472 узяв шлюб із Софією Палеолог (1455; тепер Греція — 1503; тепер РФ) із династії візантійських імператорів (вона була вихованкою Віссаріона Нікейського). Це надало видимість історико-політичної спадкоємності між знищеною Османами Візантійською імперією і Великим князівством Московським. Іван ІІІ Васильович іменувався «государем всія Русі», присвоївши візантійський імператорський герб — двоголового орла. Слід було невідкладно відобразити це в архітектурі головних репрезентативних споруд держави й надати провінційній Москві столичного вигляду. Тодішня московська архітектура була безнадійно відсталою навіть у порівнянні з Володимиро-Суздальським зодчеством 12–13 ст.
Будівництво Успенського собору в московському кремлі як головного храму держави розпочали 1472 місцеві зодчі І. Кривцов та І. Мишкін (обидва — 15 ст., тепер РФ) під керівництвом московського митрополита. 1474 склепіння щойно збудованого собору обвалилися. Спеціально запрошені будівничі з м. Пскова (найкваліфікованіші на той час) визначили причини катастрофи (нефаховість будівничих і неякісні будівельні матеріали), проте відмовилися продовжити будівництво, усвідомлюючи брак власного професіоналізму. Це змусило владу шукати доброго інженера й архітектора в Італії. Приїзд Фіораванті до м. Москви був наслідком складних дипломатичних маневрів: з європейського боку — прагнення створити єдиний фронт проти Османської імперії, з московського — прагнення вивищити Велике князівство Московське. Ця подія ознаменувала найбільший переворот в історії архітектури московської держави.
Прибувши на місце будівництва, Фіораванті сконструював стінобитну машину і нею швидко зруйнував стіни старого собору. Архітектору вказали конкретні зразки, які він особисто оглянув і на які орієнтуватися — Успенський собор у Владимирі, храми Великого Новгорода, серед них — Софійський собор. Собор у м. Москві він збудував по-своєму протягом 1475–1479. Після цього керував реконструкцією оборонних і гідротехнічних споруд м. Москви та як начальник інженерних військ і артилерії брав участь у загарбницьких походах війська Івана ІІІ Васильовича проти міст Новгорода (тепер Великий Новгород) 1477–1478, Казані 1482 і Твері 1485 (споруджував мости через річки).
Серед творів Фіораванті найважливіші:
- переміщення на 13 м дзвіниці заввишки 24 м церкви Санта-Марія-Маджоне у м. Болоньї 1455;
- випрямлення нахиленої дзвіниці Сан-Бласіо у м. Ченто (тепер область Емілія-Романья, Італія) 1456;
- випрямлення нахиленої дзвіниці церкви Сан-Анжело у м. Венеції 1456 (через дві доби після завершення робіт дзвіниця упала на сусідній монастир, убивши кількох ченців, після чого Фіораванті негайно виїхав із міста й ніколи туди не повертався);
- випрямлення нахиленої надбрамної башти Черезе у м. Мантуї 1459;
- проєкт реконструкції головної адміністративної споруди міста — палаццо дель-Подеста у м. Болоньї 1456–1473, реалізований 1484–1494;
- реконструкція оборонних споруд м. Москви й московського кремля, розпланування Соборної площі в кремлі та спорудження там Успенського собору 1475–1479.
Собор став новаторським твором архітектури, попри вказані автору місцеві зразки. Він хрестовокупольний, п’ятикупольний, п’ятиапсидний зі строго регулярною композицією. Характерні риси: замість хрещатих у плані пілонів — круглі колони з капітелями в інтер’єрі, завдяки яким створено єдиний нерозчленований внутрішній простір; лапідарність об’ємів, позакомарне завершення прясел фасадів, втиснуті в площину східного фасаду апсиди, що майже не виступають назовні, ледь виділений рельєфом аркатурно-колончастий фриз на фасадах без декору — усе це надає собору незвичної для м. Москви монументальності. Західний ґанок з висячою «гирькою» — винахід Фіораванті (за іншими даними — запозичення з венеційської архітектури доби Відродження) згодом став національною прикметою архітектури московської держави. Успенський собор — зразок, за яким споруджували міські й монастирські собори протягом кінця 15 — початку 21 ст. Після робіт, виконаних Фіораванті, запрошення до Москви італійських будівничих стало звичною практикою, що сформувала так звану російську архітектуру на основі досягнень італійського зодчества.
Додатково
- На знак вдячності за надані інженерні послуги король Матвій Корвін надав Фіораванті особливий рідкісний привілей — право карбувати власну золоту монету із зображенням профіля архітектора. Прибувши до м. Рима, той розраховувався цими монетами як законним платіжним засобом, унаслідок чого 06.1473 його було заарештовано як фальшивомонетника. З огляду на це Матвій Корвін спрямував до Святого престолу свого посла, який роз’яснив ситуацію і врятував архітектора від суворої кари.
- Масштабні меліоративні роботи в Ломбардії зі спорудження каналів і шлюзів, виконані Фіораванті, в літературі безпідставно приписують авторству Леонардо да Вінчі.
- У м. Москві Фіораванті попервах називали «веніцейський муроль», бо посол С. Толбузін у листах неправдиво називав того найвидатнішим венеційським будівничим — автором собору Святого Марка у Венеції, що справило велике враження на Івана ІІІ Васильовича.
Цитата
Переклад:
«Зустріч двох типів свідомості. В одному закарбовано багатосотрічну бюргерську культуру правової незалежності особистості, а в іншому — феодальну культуру абсолютної покори. Така зустріч не могла не бути сповненою внутрішньої напруги, драматизмом взаємного нерозуміння. Зустріч відбулася і — свідок Успенський собор — виявилася плідною. І тому історія Арістотеля Фіораванті, першого із «фрязів» будівничого в Москві, залишається назавжди нелегкою для розуміння.»
Оригінал:
«Встреча двух типов сознания. В одном отпечаталась многовековая бюргерская культура правовой независимости личности, а в другом — феодальная культура абсолютного повиновения. Такая встреча не могла не быть исполнена внутреннего напряжения, драматизма взаимного непонимния. Встреча состоялась и — свидетель Успенский собор — оказалась плодотворной, и потому история Аристотеля Фьораванти, первого из «фрязей» строителя в Москве, остается навсегда нелегкой для понимания.»Цит. за: Земцов С., Глазычев В. Аристотель Фьораванти. Москва : Стройиздат, 1985. С. 11.
Переклад В. В. Вечерського
Література
- Beltrami L. Vita di Aristotile da Bologna. Bologna : L. Beltrami, 1912. 138 p.
- Bortolan G. La familia degli architetti Fioravanti // Arte Lombardia. 1979. № 44/45. P. 228–233.
- Вечерський В. Курс історії архітектури країн Східної Європи. Київ : АртЕк, 2007. С. 90–91.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Фіораванті, Аристотель // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Фіораванті, Аристотель (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 22.08.2024
