Дунай

Місце утворення Дунаю - злиття річок Бреге і
Брігах у м. Донауешинген, ФРН

Дунай

Витік Шварцвальд, Німеччина
Гирло Чорне море
Довжина (км) 2 857
Площа басейну (кв.км) 817 000
Середня витрата (куб.м/с) 6 430
Основні притоки Інн, Драва, Сава (річка), Велика Морава, Морава, Тиса, Олт, Серет, Прут
Протікає через території Німеччина, Австрія, Словаччина, Угорщина, Хорватія, Сербія, Болгарія, Румунія, Молдова, Україна
Міста на березі Братислава, Відень, Будапешт, Белград
Дунай у м. Братиславі, Словаччина
Дунай у м. Будапешті, Угорщина
Залізні ворота – ущелина на Дунаї, яка відокремлює Південні Карпати від Балканських гір, кордон між Румунією і Сербією
ГЕС «Залізні ворота-1» на Дунаї працює для Румунії і Сербії
Кілійське гирло Дунаю, м. Вилкове, Одеська область, Україна
Знак «Нульовий кілометр» на Дунаї, Кілійське гирло, Дунайський біосферний заповідник, Україна
Дунай впадає в Чорне море, утворюючи дельту. Супутниковий знімок НАСА

Дуна́йрічка в Німеччині, Австрії, Словаччині, Угорщині, Хорватії, Сербії, Болгарії, Румунії, Україні (Одеська область) і Молдові, впадає в Чорне море.

Антична назва: давньогрецьк. Ἴστρος; лат. — Danubius, Danuvius.

Характеристика

Бере початок у Німеччині на східних схилах Шварцвальду на висоті 678 м над рів. м. двома витоками — Бреге і Брігах, впадає в Чорне море, утворюючи дельту (див. Дунайський біосферний заповідник). Довжина 2 857 км, площа басейну 817 тис. км2. Крім 10 названих країн, водозбірний басейн річки простягається ще на дев'ять країн.

За фізико-географічними умовами Дунай поділяють на три частини: Верхній, Середній і Нижній.

Гідрографія

Верхній Дунай (до м. Відня) — типова гірська річка, тече в межах Шварцвальду, Швабсько-Баварського плоскогір’я та у звуженні між Альпами і Чеським масивом. Долина Дунаю у верхів’ї вузька, з високими крутими берегами; русло до м. Ульма (фед. земля Баден-Вюртемберг, Німеччина) завширшки 20–100 м, нижче — 100–350 м, місцями огороджене спрямлюючими та захисними дамбами; швидкість течії 1–2,8 м/с.

Середній Дунай (м. Відень — ущелина Залізні ворота біля м. Оршова, жудець Мехедінць, Румунія) перетинає Середньодунайську рівнину. Долина річки тут розширена до 5–20 км, заплавна; русло звивисте, розгалужене, ширина до 1 км; швидкість течії 0,3–1,1 м/с. Подекуди Дунай протікає через окремі гірські пасма та хребти, утворюючи долини прориву (Угорські Ворота, Вишеградський прохід, Залізні Ворота, Казане). На цих ділянках ширина долини 0,6–1,5 км, потік звужується до 150 м, глибина зростає до 15–20 м (в ущелині Казане бл. 70 м), швидкість течії — до 2,2–4,7 м/с.

Нижній Дунай (від Залізних воріт до впадіння в Чорне море) — рівнинна річка, тече Нижньодунайською рівниною широкою заплавною долиною (7–20 км), розгалужуючись на численні рукави та протоки. Ширина русла в нижній течії — 1–2 км, пересічна глибина — 5–7 м, швидкість течії 0,5–1 м/с. У вершині дельти (поблизу м. Тулча, жудець Тулча, Румунія) Дунай ділиться на три рукави, які прийнято називати гирлами: Кілійське (лівий берег у межах Одеської області України), Сулінське та Георгіївське (обидва — в Румунії) гирла.

Гідрологія

Дунай має складний гідрологічний режим. Добре виражені три його фази: весняна повінь, літні та осінні паводки, осіння та зимова межені. Початок весняної повені в лютому–квітні; на верхньому і середньому Дунаї вона триває до травня, у нижньому — до червня. Повінь зазвичай починається під час дощів і танення снігів у горах. Нерівномірність впливу цих чинників у різних частинах басейну зумовлює різкі коливання рівнів води. Якщо хвилі повені або літніх паводків на великих притоках збігаються у часі, то дунайська вода затоплює заплаву. В другій половині літа відбувається спад рівня, який переривають невеликі підйоми від дощових паводків. Дощі в жовтні–листопаді є причиною осінніх паводків. Теплі, з відлигами, зими спричиняють високі рівні; підйоми часто бувають пов’язані з заторними і зажорними явищами. Вони призводять до затоплення прибережних рівнин. Найнижчі рівні Дунаю спостерігаються під час холодних зим.

Річна амплітуда коливань рівня води від 4,5–5,5 м поблизу м. Рені (Одеська область) до 6–8 м поблизу м. Будапешта. Пересічні річні витрати води, м3/ с: у верхній течії (поблизу м. Регенсбурга, фед. земля Баварія, Німеччина) — 420, у середній течії (поблизу м. Відня) — 1900, у гирлі — 6 430. Максимальні витрати води в пониззі — близько 20 000 м3/с, мінімальні — 1 800 м3/с. Середній об’єм стоку близько 203 км3 на рік (з них 123 км3 — Кілійским гирлом). Дунай замерзає лише в холодні зими на 1,5–2 міс. Щороку виносить в Чорне море близько 120 млн т наносів і розчинених мінеральних речовин. Мутність води у гирлі близько 200 г/м3. Вода гідрокарбонатна кальцієва з мінералізацією у пониззі, мг/дм3: навесні — 360, влітку — 355, восени — 410, взимку — 445.

Дунай має понад 300 значних приток, серед яких 34 судноплавні. Найбільші праві притоки — Інн, Драва, Сава, Велика Морава; ліві — Морава, Тиса, Олт, Серет, Прут.

Іхтіофауна Дунаю нараховує близько 70 видів риб. Зустрічається 6 видів осетрових, 5 з яких внесені до списку видів, що знаходяться під загрозою зникнення. Промислове значення мають: білуга, осетер, севрюга, стерлядь, сом, лин, короп, щука і оселедець.

На Дунаї розташовані міста-столиці держав: Братислава (Словаччина); Відень (Австрія); Будапешт (Угорщина); Белград (Сербія).

Використання

Дунай — судноплавна річка на ділянці 2 415 км від гирла. Регулярні перевезення вантажів великотоннажними суднами починаються від м. Кельгайма (федеральна земля Баварія, Німеччина). Для поліпшення умов судноплавства споруджено мережу каналів, на окремих ділянках поглиблено фарватер, проведено обвалування берегів тощо. Каналами Дунай сполучений з басейнами річок Рейну, Ельби, Одри та з Чорним морем (зокрема в Румунії споруджено канал Дунай — Чорне море, 1984).

По Дунаю здійснюються значні за обсягом вантажні й пасажирські перевезення. Основні порти: Регенсбург, Братислава, Відень, Будапешт, Белград, у межах України — Рені, Ізмаїл, Кілія, Вилкове.

Гідроенергетичний потенціал Дунаю в пересічний за водністю рік — близько 42 млрд кВт•год. На Дунаї споруджено ГЕС «Залізні Ворота» та «Залізні Ворота-2» (Сербія, Румунія), діє каскад з 14-ти ГЕС у межах Австрії. Воду використовують для зрошення та водопостачання.

У межах України формується близько 5,7 км3 стоку (на притоках Дунаю — річки Тиса і Прут), знаходиться частина лівобережної заплави Дунаю та 8 % площі його дельти. У пониззі — група заплавних озер, серед них — Кагул, Ялпуг, Катлабуг. Значна ділянка заплави та дельти (74,1 тис. га) затоплюється під час паводків і частково заболочена.

В Україні споруджено першу чергу Дунай-Дністровської зрошувальної системи. У дельті створено Дунайський біосферний заповідник.

Додатково

Транскордонний басейн Дунаю здавна є об’єктом міжнародної співпраці. 1994 у м. Софії була підписана «Конвенція щодо співробітництва по охороні та сталому використанню ріки Дунай (Конвенція про охорону ріки Дунай)». Україна ратифікувала цю конвенцію Законом України від 17.01.2002 № 2997-III (2997-14), українські експерти входять до складу Міжнародної комісії із захисту річки Дунай (англ. The International Commission for the Protection of the Danube River, ICPDR).

Під егідою ЮНЕСКО з 1961 один раз на два роки проводиться міжнародний науковий форум під назвою «Конференція дунайських країн з гідрологічного прогнозування та гідрологічних основ управління водними ресурсами». Тричі конференція дунайських країн відбувалася в м. Києві: 1971 (шоста); 1988 (чотирнадцята); 2019 (двадцять восьма).

Література

  1. Алмазов А. М. Гидрохимия устьевых областей рек (Северное Причерноморье). Киев : Изд-во АН УССР, 1962. 255 с.
  2. Алмазов А. М., Бондар К. Л., Вагин Н. Ф. и др. Гидрология устьевой области Дуная. Москва : Гидрометеоиздат, 1963. 382 с.
  3. Хільчевський В. К. Гідролого-гідрохімічна характеристика середньої і нижньої частини басейну Дунаю // Вісник Київського університету. Серія: Географія. 1990. № 32. С. 29–33.
  4. Харченко Т. А., Тимченко В. М., Ковальчук А. А. и др. Гидроэкология украинского участка Дуная и сопредельных водоемов. Киев : Наукова думка, 1993. 329 с.
  5. Клебанов Д. О., Осадча Н. М., Осадчий В. І. Оцінка виносу хімічних елементів водами Дунаю у сучасний період // Наукові праці Українського науково-дослідного гідрометерологічного ін-ту. 2003. Вип. 251. С. 119–134.
  6. Ліпінський В. М., Манукало В. О. Міжнародне співробітництво в галузі гідрології та водного господарства в басейні річки Дунай // Наукові праці Українського науково-дослідного гідрометерологічного ін-ту. 2003. Вип. 252. С. 160–165.
  7. Гидрология дельты Дуная / Под ред. В. Н. Михайлова. Москва : ГЕОС, 2004. 448 с.
  8. Шуйський Ю. Д. Про природні та штучні фактори впливу на дельтову систему Дунаю // Геополитика и экогеодинамика регионов. 2007. Вып. 2. С. 76–80.
  9. Лобода Н. С., Божок Ю. В. Оцінка змін водних ресурсів річки Дунай у ХХІ сторіччі за сценарієм А1В з використанням моделі «клімат-стік» // Український гідрометеорологічний журнал. 2016. № 18. С. 112–120.
  10. International Commission for the protection of the Danube River. URL: http://www.icpdr.org/main/icpdr

Автор ВУЕ

В. К. Хільчевський


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Хільчевський В. К. Дунай // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Дунай (дата звернення: 22.10.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
07.08.2020

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ