Класика
Кла́сика (від лат. classicus — зразковий, досконалий) — література, драматургія, філософія, образотворче мистецтво і архітектура епохи античності — Давньої Греції і Стародавнього Риму.
У широкому розумінні — усе найкраще, досконале і взірцеве, створене людством; цінна спадщина, що підлягає збереженню, у будь-якому виді людської діяльності (зокрема й визначні твори літератури і мистецтва).
Історична довідка
В архітектурі до класики зараховано діяльність та її наслідки — відповідні твори архітектури та скульптури (Парфенон, інші споруди Афінського Акрополя тощо) архітекторів Іктіна, Каллікрата, Мнесікла, містобудівника (див. Містобудування) Гіпподама з Мілета, Поліклета, Праксителя, Скопаса, Фідія тощо. Класикою античної римської архітектури є римська композиційна дільниця у вигляді арки, фланкованої колонами, напівколонами, пілястрами, а також куполи й склепіння будівель і споруд. Класикою архітектури Європи доби середньовіччя є каркасні (див. Каркас) конструкції готичних (див. Готика) соборів з нервюрами; класикою мистецтва Візантійської імперії та Давньої Русі — мозаїки і фрески соборів і церков. Класикою мистецтва епохи Відродження є твори Леонардо да Вінчі, Мікеланджело Буонарроті, Рафаеля Санті, а бароко — творчість Дж. Л. Берніні.
Яскраві й епатажні твори, які попервах здаються негармонійними, а отже й некласичними, з часом починають сприйматися суспільством як класика. Це, зокрема, будівля Сіднейської опери, будівля Національного центру мистецтва й культури імені Жоржа Помпіду в Парижі, будівля музею Гуггенгайма Соломона в Більбао. Архітектурно-мистецька традиція певної нації має свою класику, часто не схожу на аналогічні здобутки інших: у японців та народів Скандинавії це неповторні каркасні конструкції їхніх середньовічних дерев’яних храмів, у французів — готика як їхній винахід, в українців — верхові церкви як у дерев’яному, так і в мурованому варіантах.
Характеристика
Класиком, тобто належним до класики, є творча особистість, яка стала найавторитетнішою у своїй галузі (класик філософії — Платон, соціології — М. Вебер, літератури — Й. В. Гете, музики — В. А. Моцарт, драматургії — В. Шекспір, образотворчого мистецтва та архітектури — Мікеланджело Буонарроті, кінематографії — Ч. Чаплін, театру — П. Брук, кібернетики — Н. Вінер). Класикою вважають авторські твори й праці таких особистостей.
Поняття класики пов’язане з поняттям шедевра, але не тотожне йому. Обидва стосуються найкращих людських витворів, однак шедевр акцентує довершеність та особисту фахову майстерність його автора, а класика стосується тривалого визнання суспільством значущості витвору як складника історико-культурної спадщини окремої нації чи усього людства. Це поняття невіддільне від сфери освіти, бо класика — це те, з чим ознайомлюють у школі, а потім глибше опановують на вищих рівнях освіти.
Підходи до з’ясування критеріїв, згідно з якими визначають класику, є дискусійними, оскільки оприявнюють як суб’єктивізм фахових (зокрема й естетичних) суджень, так і відносність, суспільно-історичну обумовленість і змінність систем цінностей. Тому підхід, заснований на естетичному судженні (класика — це найкращі твори найкращих авторів) не є універсальним, оскільки вибір естетичних критеріїв є проблематичним. Історико-мистецький чи мистецтвознавчий підхід (класика — це твори, високу якість і авторитетність яких освячено часом) підкреслює важливість довготривалої традиції і стосується матеріальної та нематеріальної культурної спадщини. «Вічна» класика протистоїть швидоплинній моді, згідно з таким підходом. Проте він обмежений, бо ігнорує витвори сучасності. Історико-освітній підхід (класика — це те, що включено до шкільної програми) є надто спрощеним, хоча й стародавнім (ще від Давньої Греції). Найменш релевантними є підходи інституційний (класика — це те, за що отримано державні й міжнародні нагороди, премії) та соціологічний (класика — це базові феномени, властиві культурі певного соціального класу). Визначення класики пов’язано також із масштабом явища, витвору, особистості, які можуть мати значення у межах певної спільноти (регіону, нації, конфесії) або усього людства.
Найкращі й найвідоміші твори літератури й мистецтва різних видів, жанрів і стилів називають класикою жанру, класикою стилю.
Для класики характерні:
- давнє визнання її у кількох регіонах чи країнах;
- закріплене традицією уявлення про високу якість і цінність її;
- добра впізнаваність;
- інноваційність у часи створення;
- вплив на культуру чи інші аспекти життя суспільства;
- вічність тем у творах літератури й мистецтва (життя і смерть, кохання і зрада, мандри, пізнання світу, боротьба зі злом тощо).
В Україні
В Україні визнаною класикою є, зокрема, такі творчі особистості та їхні твори: в музиці — М. Лисенко, у філософії — Г. Сковорода, в літературі та живописі й графіці — Т. Шевченко, в літературній критиці й політології — Д. Донцов, в історичній науці — М. Грушевський, в театрі — Л. Курбас, в кінематографії — О. Довженко, в живописі — С. Васильківський, у графіці — Г. Нарбут, у скульптурі — О. Архипенко, в архітектурі — В. Кричевський, в археології — М. Макаренко, у мистецтвознавстві — С. Таранушенко, в етнології — Ф. Вовк, в пам’яткознавстві — Г. Павлуцький тощо. У 1920‒1930-х на твори античної класики орієнтувалася плеяда українських літераторів-інтелектуалів під проводом М. Зерова, яких називали неокласиками. Російський окупаційний режим знищив їх як прояв української культурної самодостатності.
Класика мистецтва епохи Відродження: фреска Рафаеля Санті «Афінська школа» в інтер’єрі Апостольського палацу у Ватикані
Класика монументального мистецтва Давньої Русі: Богородиця-Оранта — мозаїка в апсиді Софійського собору в Києві
Класика української національної архітектури: верховий храм
(тридільний триверхий дерев’яний)
Цитата
М. Зеров у сонеті 1923 «Київ з лівого берега» про питомо українську, київську класику — сакральну панораму наддніпрянського пагорба з золотоверхими храмами на тлі блакитного неба (синьо-жовта національна символіка) як знак незнищенності українства:
«Живе життя, і силу ще таїть
Оця гора зелена і дрімлива,
Ця золотом цвяхована блакить.»Цит. за: Зеров М. К. Твори : в 2 т. Київ : Дніпро, 1990. Т. 1. С. 27.
Література
- Мардер А. П., Євреїнов Ю. М., Пламеницька О. А. та ін. Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 124‒125.
- Безродний П. Архітектурні терміни: Короткий російсько-український тлумачний словник. 2-ге вид., випр. та допов. Київ : Вища школа, 2008. С. 97.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Класика // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Класика (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 17.04.2026
