Макаренко, Микола Омелянович

Мака́ренко, Мико́ла Омеля́нович (04.02.1877, с. Москалівка, тепер Роменського району Сумської області, Україна — 04.01.1938, м. Томськ, тепер Росія) — археолог, мистецтвознавець, історик архітектури, пам’яткознавець.

Макаренко, Микола Омелянович
Народження	04.02.1877
Місце народження	Москалівка
Смерть	04.01.1938
Місце смерті	Томськ
Alma mater	Санкт-Петербурзький державний університет
Місце діяльності	Україна
Напрями діяльності	архітектура, мистецтвознавство, археологія, пам'яткознавство

Життєпис

Походив із козацького роду. 1897 закінчив Лохвицьку гімназію, 1902 — Центральне училище технічного рисування (тепер Санкт-Петербурзька державна художньо-промислова академія імені О. Л. Штігліца), 1905 — Імператорський Санкт-Петербурзький археологічний інститут (тепер Санкт-Петербурзький державний університет). З 1902 працював у Ермітажі, з 1910 — помічник головного зберігача й завідувач античного відділу. Одночасно викладав малювання у різних навчальних закладах, брав участь у археологічних, етнографічних та мистецтвознавчих експедиціях і дослідженнях, зокрема й на території України. Співпрацював і дружив з М. Реріхом. 1914 вивчав музейну справу в Німеччині, 1917 — візантійські пам'ятки Трапезунда й околиць (тепер м. Трабзон, Туреччина).

1919 переїхав до м. Києва і працював в установах Всеукраїнської академії наук (ВУАН): з 1919 — голова Секції мистецтв, з 1920 — науковий співробітник Історико-філологічного відділу, 1920–1925 — директор Музею мистецтв ВУАН (тепер Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків), 1921–1922 — голова Археологічної комісії, 1921–1929 — член Софійської комісії, 1924–1933 — дійсний член Всеукраїнського археологічного комітету, 1921–1930 — член Українського наукового інституту книгознавства. 1932–1934 — керівник сектору рабовласницького суспільства Секції історії матеріальної культури. 1919–1921 — приват-доцент Київського університету (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка); 1919–1929 — професор Київського художнього інституту (тепер Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури), 1930–1931 — Одеського художнього інституту (тепер Одеське художнє училище ім. М. Грекова).

26.04.1934 вченого заарештовано, 23.05.1934 вислано на 3 роки до м. Казані (тепер Росія). Викладав у Казанському художньому технікумі й працював консультантом Центрального історичного музею. 21.08.1936 засуджено до трьох років ув'язнення, яке відбував у виправно-трудовій колонії № 2 у м. Томську. Там 25.12.1937 засуджено на смерть як «учасника кадетсько-монархічної повстанської організації». Макаренка розстріляли 04.01.1938. Усі художні роботи митця (рисунки, акварелі тощо) знищено. Збереглося лише декілька, на яких не було авторського підпису. Посмертно реабілітовано тричі: 1960, 1965, 1989.

На розкопках городища Монастирище у м. Ромнах
Портрет роботи А. А. Поліщук
Один із оксютинських курганів.
Рисунок тушшю М. Макаренка 1905
Один із оксютинських курганів.
Акварель М. Макаренка

Діяльність

На початку 20 ст. досліджував пам'ятки української архiтектури. 1901 в журналi «Мистецтво і художня промисловість» («Искусство и художественная промышленность»; м. Санкт-Петербург) опублiкував працю «На батьківщині останнього гетьмана запорозького П. І. Калнишевського» («На родине последнего гетмана запорожского П. И. Калнышевского») про дерев'яні церкви у містах Лохвицi (1763), Києвi (1768), Ромнах (1764–1770) та с. Пустовiйтiвцi біля Ромен (1773). Увiв у науковий обiг цi пам'ятки. 1907–1908 з його ініціативи перенесено до м. Полтави й збережено Покровську церкву в Ромнах. 1908 видав працю «Пам'ятки українського мистецтва XVIII сторіччя» («Памятники украинского искусства XVIII века»; м. Санкт-Петербург), в якій довів, що церкви П. Калнишевського у м. Ромнах i с. Пустовiйтiвцi — шедеври «українського вiдродження».

Досліджував архітектурні пам'ятки Давньої Русі — Спасо-Преображенський собор у Чернігові, Юрієву божницю в Острі, Софійський собор у Києві, а також тогочасні ремесла й образотворче мистецтво. Археологічно дослідив значну кількість городищ і курганів (городище «Монастирище» у м. Ромнах) й виявив доти невідому Роменську культуру. 1926 виконав археологічні розкопки в Ольвії. 1930 виявив і дослідив пізньонеолітичний Маріупольський могильник.

Одним із перших звернувся до наукового вивчення художньої спадщини Т. Шевченка та мистецтва книги в ранньомодерній Україні. Виявив у фондах Ермітажу, дослідив і описав 14 козацьких прапорів. Усі його наукові праці мали комплексний характер, відзначені глибиною наукового аналізу та широтою всебічних співставлень.

Пам'ятний знак М. Макаренку на мурі біля Економічної брами Михайлівського Золотоверхого монастиря

Визнання

1993 з ініціативи І. Дзюби Міністерство культури України заснувало щорічну Премію імені Миколи Макаренка за праці в галузі пам’яткознавства. Першим лауреатом премії 1994 став С. Крижицький.

1997 на мурі біля Економічної брами Михайлівського Золотоверхого монастиря у м. Києві встановлено пам'ятний знак Макаренку (скульптор Ю. Багаліка; 1958 р. н.; Україна).

Додатково

1927 внаслідок нещасного випадку загинув єдиний син Макаренка Орест (1910–1927). Після цього ученому нічого було втрачати й він не стримував себе у критиці комуністичного режиму.

У літературі та ЗМІ поширена версія, що Макаренка розстріляли внаслідок його відмови підписати «науковий» висновок про малоцінність Михайлівського Золотоверхого собору і можливість його знесення. Насправді каральні органи, знаючи принциповість Макаренка, превентивно усунули його з м. Києва: 26.04.1934 заарештували і 23.05.1934 вислали до м. Казані. Після того 08.06.1934–09.07.1934 викликані з м. Бердичева (тепер Житомирська область) археологи Т. Мовчанiвський (1899–1938; тепер Україна) i В. Гончаров (1909; тепер Польща — 1987;тепер Україна) обстежили Михайлівський Золотоверхий собор i склали висновок, який пiдписав директор Iнституту історії матерiальної культури ВУАН Ф. Козубовський (1895; тепер Білорусь — 1938; тепер Україна), що Михайлiвський Золотоверхий собор збудовано, в основному, в бароковi часи, а не у 12 ст., i тому iсторичної цiнностi вiн не має. «Підписантів» висновку це не врятувало: Мовчанiвського розстрiляли 10.05.1938, Козубовського 02.09.1938.

Цитати

М. Макаренко про українців:
Переклад:
«Мене ображало таке ставлення, як і загалом усього українського суспільства, щоправда загнаного, полохливого й несамостійного. Тепер я тільки гідно оцінив його. Направду, й на мідний шеляг немає в них того, що називається почуттям власної гідності. Звикли за дві сотні років діяти та бути у підпорядкуванні в іншого. Те почуття людини, що зберігалося і так виявлялося в українця у XVII сторіччі, тепер безслідно зникло, а замість нього постало мерзенне боягузтво і безмежне терпіння. Роби з ним що завгодно, він витерпить.»
Оригінал:
«Мне было обидно такое отношение, как и вообще всего украинского общества, правда загнанного, трусливого и не самостоятельного. Теперь я только оценил его по достоинству. Ведь, право, ни на медный грош нет в них того, что называется чувством собственного достоинства. Привыкли за две сотни лет действовать и быть в подчинении у другого. То чувство человека, что хранилось и так проявлялось у украинца в XVII веке, теперь исчезло без следа, а на его месте стала гнуснейшая боязнь и безграничное терпение. Что хочешь с ним делай, он вытерпит.»
Цит. за: Граб В. Дело Н. Е. Макаренко // Вивчення історичної та культурної спадщини Роменщини: проблеми і перспективи / Тези доповідей та повідомлень до науково-практичної конференції, присвяченої 70-річчю Роменського краєзнавчого музею. Суми–Ромни, 1990. С. 30–31. Переклад В. В. Вечерського.

М. Макаренко про охорону культурної спадщини:
«Не слід дивуватися з того швидкого нищення старовинних пам'яток мистецтва, коли в нашого «культурного» громадянства таке поняття про мистецтво та його пам’ятки. Мусимо дивуватися з іншого: як могли ще зберегтися ці пам'ятки, незважаючи на непереборну сверблячку руйнувати в місцевих можновладців. Якщо державна установа, якій доручена охорона пам'яток, висловлюється за бажаність зберегти певний мистецький твір, а місцевий представник з властивим йому авторитетом твердить, що сама пам'ятка не становить інтересу, то воістину потрібні великі зусилля для врятування й збереження цих чудових пам'яток (...) І потрібна посилена боротьба людей, що цінують чудові твори мистецтва минулого, проти цих «культурних» вандалів, робота яких значно небезпечніша від руйнівної сили темних мас, яка часто не відає, що чинить. І боротьба має вестися доти, доки у свідомість інтелігентного народу не ввійде змалечку, зі шкільної лави любов до краси, повага до прекрасного та його пам'яток, повага до мистецьких залишків нашого багатого минулого, у яке вкладено стільки життя, любові й почуття прекрасного.»
Цит. за: Вечерський В. Втрачені об'єкти архітектурної спадщини України. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 2002. С. 38.

Праці

Художественные сокровища императорского Эрмитажа: краткий путеводитель. Петроград, 1916. 307 с.
Городища и курганы Полтавской губернии: (Сборник топографических сведений). Полтава : Издание Полтавской ученой архивной комиссии, 1917. 124 с.
Музей мистецтв Української академії наук: Провідник. Київ, 1924. 142 с.
Запорізькі клейноти в Ермітажі: Корогви // Україна. 1924. Кн. 3. С. 25–38.
Городище «Монастирище» (Окремий відбиток). Київ: [б. в.], 1925. 23 с.
Орнаментація української книжки XVI–XVII ст. / окремий відбиток з: Труди наукового інституту книгознавства. Київ, 1926. Т. 1. С. 1–70.
Старгородська «божниця» та її малювання. // Чернігів і Північне Лівобережжя / під ред. М. С. Грушевського. Київ : Державне видавницво України, 1928. С. 205–222.
Біля Чернігівського Спаса: (Археологічні досліди року 1923) // Чернігів і Північне Лівобережжя / під ред. М. С. Грушевського. Київ : Державне видавницво України, 1928. С. 184–196.
Скульптура й різьблення Київської Русі передмонгольський часів // Київські збірники історії й археології, побуту й мистецтва. Збірник 1. Київ, 1931. С. 27–96.
Маріюпольський могильник. Київ : Видавництво ВУАН, 1933. 152 с.

Література

Граб В. Дело Н. Е. Макаренко // Вивчення історичної та культурної спадщини Роменщини: проблеми і перспективи / Тези доповідей та повідомлень до науково-практичної конференції, присвяченої 70-річчю Роменського краєзнавчого музею. Суми–Ромни, 1990. С. 29–31.
Звагельський В. Невтомний у праці (М. О. Макаренко) // Репресоване краєзнавство (20–30-і роки). Київ, 1991. С. 161–167.
Макаренко Д. Микола Омелянович Макаренко. Київ : Наукова думка, 1992. 168 с.
Макаренко Д. Макаренко Микола Омелянович // Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [онлайн] / гол. редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2017. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=60617

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Макаренко, Микола Омелянович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Макаренко, Микола Омелянович (дата звернення: 20.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 26.05.2022