Дубровника старе місто
|
Дубровника старе місто | |
|---|---|
| Країна | Хорватія |
| Місце розташування | Дубровник |
| Площа | 96,7 га; буферна зона 1188,6 га. |
| Рік внесення | 179 |
| Критерії | (i)(iii)(iv) |
Дубро́вника старе́ мі́сто (англ. Old City of Dubrovnik) — ансамбль забудови історичного центру міста на Адріатиці; пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (з 1979), Дубровницько-Неретванська жупанія, Хорватія.
Площа території пам'ятки 96,7 га; буферної зони 1 188,6 га.
Зміст
Розташування. Складники
Міститься на півострові східного берега Адріатичного моря; з обох боків півострова є невеликі бухти, зручні для облаштування порту. Як пам'ятка за типом належить до визначних місць. Основними складниками є оборонні споруди, історичне розпланування міста, забудова його вулиць і площ, монастирі, храми із дзвіницями, палаци, громадські споруди, старовинні портові споруди та житлові будинки, фонтани й пам'ятники. У місті налічується 1071 архітектурна пам'ятка.
Історична довідка
Міське поселення з первісним латинським найменуванням Рагуза засновали у 7 ст. переселенці, які рятувалися від навал варварів, із античного (див. Античність) м. Епідавра, розташованого за 19 км. на південний схід (тепер с. Цавтат, Дубровицько-Неретванська жупанія). Теперішнє місце розташування історичного центру Дубровника первісно було островом, на якому існували два поселення — греко-римських вихідців із Епідавра та хорватів. У 12 ст. обидва поселення об’єднано й оточено фортечним муром.
Хорвати стали називати місто Дубровником (походження назви остаточно не з’ясовано), але ця назва стала офіційною і єдиною тільки від 1918. Протоку, яка відділяла острів від материка, засипано землею в 11 ст. і тепер це головна вулиця міста — Страдун. Наприкінці 10 ст. створено окрему єпархію Рагузи. 1205–1358 місто було під владою Венеції, але від 1272 мало свій статут з широким самоврядуванням. 1358–1380 місто визнавало номінальну владу короля Угорщини, після чого стало незалежною республікою з виборними вищими органами влади: Великою радою (сенатом) і Малою радою (виконавчим органом). Вони обирали так званого князя як головну посадову особу терміном на один місяць. Вважали, що за цей час він не встигне ні узурпувати владу, ані вчинити корупційні діяння (тим більше, що йому було заборонено зустрічатися будь із ким без свідків). 27.01.1416 республіка першою в світі ухвалила закон про скасування рабства і заборону перевозити рабів через свої порти і територію. 1568 ухвалено перший у світі закон про страхування морських перевезень. 1783 республіка першою в світі визнала незалежність Сполучених Штатів Америки. Стан свідомості громадян і влади характеризує латиномовне гасло над брамою міської фортеці Ловренац: «Non bene pro toto libertas venditur auro» (Свобода не продається за золото). Добою найбільшого розквіту республіки вважають 15–16 ст. Тоді вона мала власне кораблебудування на основі таємної технології, відмінної від венеційської та інших країн. Військово-морський флот включав 180 великих кораблів і 40 тис. моряків. Це цілком забезпечувало оборонні потреби, тож не було необхідності у регулярній армії на суходолі. Кораблі з Дубровника плавали не тільки Середземним морем, а й Атлантичним океаном — аж до Америки. Основу багатства, як і у Венеції (яка була головним конкурентом), становили морська торгівля, промисловість, фінансові операції.
Архітектурне середовище Дубровника сформовано у цю історичну добу за участю будівничих Юрія Далматинця (Дж. Орсіні, Дж. ді Маттео, Дж. да Себеніко; 1410–1473; тепер Хорватія), флорентійця М. ді Бартоломео Мікелоцці (1396–1472; тепер Італія) та місцевого зодчого П. Мілічевича (15 ст.; тепер Хорватія). Дубровник розвивався згідно з містобудівними правилами, встановленими статутом 1272. Зокрема, було заборонено будувати високі приватні палаци в межах міських оборонних мурів. Від середини 15 до середини 16 ст. тут надбудовано фортечні башти, збудовано оборонний комплекс Ревелін та мол Каше, який включив порт у загальну структуру міста. Рядова забудова 16 ст. демонструє поєднання стильових рис готики й ренесансу. Багато будинків мали внутрішні дворики, оточені аркадними галереями. Найвизначнішою громадською спорудою Дубровника був так званий князівський палац — резиденція виборного правителя республіки та вищих органів влади. Його збудував архітектор О. делла Кава (початок 15 ст.; тепер Італія — 1479; тепер Хорватія) у другій половині 15 ст. на місці попереднього палацу, знищеного вибухом пороху 1435. Потім його знову зруйнував вибух пороху і проєкт відбудови розробив М. Мікелоцці. 1468 розпочато перебудова палацу, внаслідок якої він отримав монументальну шестиаркову ордерну (див. Ордер архітектурний) аркаду першого поверху, яку поєднано із суто готичними великими вікнами другого поверху, згрупованими у вигляді біфоріїв, а також двоярусний аркадний внутрішній двір. Портал входу в залу засідань прикрашає напис: «лат. Obliti privatorum publica curate» (Забудьте про особисте, подбайте про громадське). О. делла Кава збудував 1438 міський водогін із так званими Великим і Малим фонтанами. У середині 15 ст. місцеві майстри за проєктом флорентійця Массо ді Бартоломео (1406; тепер Італія — 1456; тепер Хорватія) збудували в стилі пізньої ґотики клуатр домініканського монастиря. П. Мілічевич 1516 звів будівлю митниці (палаццо Спонза) з аркадною лоджією першого поверху. Францисканська церква Спаса, збудована майстром П. Андріїчем (15–16 ст.; тепер Хорватія) після 1520, відтворює структуру фасаду кафедрального собору Святого Якова в Шибенику.
06.04.1667 місто зруйнувано землетрусом і спричиненою ним пожежею. Загинуло понад 5 тис. жителів. У тих, хто вижив, виникло бажання переселитися з румовища на інше місце. Проте влада оголосила, що кожен, хто полишить територію республіки, вважатиметься зрадником, бо жителі мають залишатися всі разом, щоб відбудувати місто і сприяти його успішності. Тож Дубровник і його забудову відновили в стилістиці бароко, яка нашарувалася на романо-готичну й ренесансну основу: романський собор Санта-Марія-Маджоре 1672–1713 відбудовано як барокову купольну базиліку з трансептом; вул. Страдун забудували бароковими палацами. У стилістиці венеційського бароко 1707–1717 збудовано купольну базилікальну церкву Святого Влаха, посвячену на честь небесного покровителя міста. Дубровник розвивався як місто західноєвропейського Середземномор'я, архітектурне середовище якого пройшло всі етапи стилістичного розвитку європейської архітектури: ренесанс, бароко, класицизм.
1806 Дубровник окуповано військом Франції і 1808 анексовано нею. 1814 включено до складу Австрійської імперії. Від 1918 — у складі хорватського регіону королівства, яке від 1929 називалося Югославією. 1941–1943 окуповано Італією. Від 1945 — у союзній республіці Хорватія у складі Югославії. 01.10.1991 Югославська народна армія оточила м. Дубровник і почала його систематичні обстріли, які тривали до травня 1992. Серед них найсильніший стався 06.12.1991. З огляду на інтенсивні обстріли історичного центру міста і руйнування його пам’яток військами Сербії і Чорногорії після розпаду Югославії Дубровника старе місто було 1991–1998 внесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, що перебуває під загрозою (англ. List of World Heritage in Danger). Ці обстріли й спричинені ними руйнування Міжнародний трибунал для колишньої Югославії визнав воєнними злочинами. Після закінчення Балканської кризи 1991–2002 уряд Хорватії разом із ЮНЕСКО 2005 забезпечили завершення масштабних реставраційних робіт на всіх поруйнованих пам’ятках міста.
Характеристика
Дубровник зберіг унікальне природне середовище приморського міста, систему оборонних споруд на морі й на суходолі, розпланування, ансамбль забудови, що складається з архітектурних пам'яток, архітектурні домінанти й акценти, найвизначніші споруди, зокрема зі збірками культурних та історичних цінностей.
Місто зусібіч оточене мурами з баштами й бастеями 13–17 ст. завдовжки 1940 м, заввишки до 25 м, завтовшки до 6 м на суходолі й до 3 м із боку моря. У мурах дві головні брами: із заходу — Піла 1537, зі сходу — Плоче 15 ст. Серед башт виділяються Бокар 1461–1463 з боку моря, Мінчета 1464 з боку прилеглих гір — масивна кругла бастея, зведена як реакція на завоювання турками-османами м. Константинополя (тепер м. Стамбул, Туреччина). Башта Святого Іоанна 16 ст. захищала порт. Окремо розташована на морській скелі фортеця Ловренац захищала бухту й західні підступи до міста, а фортеця Ревелін 1462 — східні підступи до міста і його порт. Містобудівна структура включає найширшу прямолінійну вул. Страдун, з обох боків забудовану суцільним шерегом триповерхових респектабельних будинків. Вулиця з’єднує дві міські площі. На меншій (західній) розташовано Великий фонтан Онофрія 1438, названий на честь автора — архітектора О. делла Кава; церква Спаса 1520, монастир францисканців 14 ст., що включає костел, дзвіницю і клуатр. Забудова довкола більшої (східної) площі включає палаци князівський (тепер музей), Спонза (тепер архів), Малий фонтан Онофрія 1438, колону Орландо 1418 (головна трибуна міста), міську дзвіницю 1444–1929, церкву Святого Влаха 1706–1715 і кафедральний собор Успіння Пресвятої Діви Марії 1671–1713. Неподалік містяться бароковий єзуїтський костел Святого Ігнатія з Рагузькою колегією єзуїтів 17–18 ст., а також низка церков 11–18 ст. Зі східного боку історичного центру біля виходу в порт — домініканський монастир 14–15 ст. із костелом і клуатром та комплекс ратуші з зерносховищем 16 ст. (тепер музей) і ранньомодерним арсеналом.
Територію пам'ятки та її буферної зони двічі було розширено: 1994 та 2018.
План управління пам'яткою всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (менеджмент-план) розроблено 2020 і затверджено 29.03.2021.
Галерея
|
Значення
Дубровник історично значущий як центр Рагузької республіки — невеликої, але однієї з найважливіших торговельно-морських держав середньовіччя і ранньомодерної доби. Це була поєднувальна ланка між східними торговельними шляхами й Заходом у середземноморському регіоні. Середовище життєдіяльності цієї людської спільноти збережено в автентичному стані. Виняткова архітектурна досконалість і цілісність Дубровника як пам'ятки містобудівного мистецтва та архітектури давніх епох зумовили внесення його 1979 до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО під № 95 за критеріями (i)(iii)(iv).
Джерело
- Old City of Dubrovnik // UNESCO World Heritage Convention. URL: https://whc.unesco.org/en/list/95
Література
- Ćorak N., Ibelja-Dalmatin A., Šubić Dubrovnik N. Zagreb : Turisticka naklada, 2006. 144 p.
- Harris R. Dubrovnik: A History. London : Saqi Books, 2006. 503 p.
- Вечерський В. Курс історії архітектури країн Східної Європи. Київ : АртЕк, 2007. С. 23–32.
- Travirka A. Croacia: historia, cultura, patrimonio artístico. Zagreb : Forum, 2018. 216 p. Loades C. Walls and Gateways: Contested Heritage in Dubrovnik. New York : Berghahn Books, 2022. 353 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Дубровника старе місто // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Дубровника старе місто (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 07.11.2024
