Дожів палац у Венеції
До́жів пала́ц у Вене́ції (італ. Palazzo Ducale) — архітектурна пам’ятка, складник пам’ятки всесвітньої спадщини ЮНЕСКО від 1987 «Венеція та її лагуна» за № 394, Італія.
Зміст
Загальні відомості
Міститься в історичному центрі міста на площі Сан-Марко поряд із собором Сан-Марко. Це одна зі значних громадських споруд, що формує ансамбль площі й завдяки своїм монументальним архітектурним формам відіграє важливу роль у композиції міського центру та в панорамі, що розкривається із ключової частини акваторії Сан-Марко, звідки починаються Великий канал і канал Джудекка. Палац виглядає найвеличнішою будівлею міста. Він прямокутний у плані, витягнутий з півдня на північ, з таким самим внутрішнім двором. Головним південним фасадом виходить на набережну, західним — на П’яцетту (південну частину площі Сан-Марко), східним — на Ріо-дель-Палаццо (Палацовий канал). З півночі до палацу прилягає собор Сан-Марко.
Історична довідка
Муровану інкастельовану (пристосовану до оборони) резиденцію дожів спорудили на цьому місці 814 (не збережено). Двічі (976 та 1105) її руйнували пожежі, після яких споруду відбудовували. Замість неї у першій половині 14 ст. (після 1309) розпочато поступове спорудження теперішнього палацу; зокрема рішення про зведення нової великої зали засідань ухвалено 17.12.1340, проєкт розроблено 1343. Першу чергу будівництва виконано 1343–1350 і завершено 1404 у стилі венеційської ґотики: це корпус, який фасадом виходить на набережну. Споруду продовжено 1422–1438 в ідентичних архітектурних формах західним корпусом, що виходить на П’яцетту. 1438–1442 із заходу поряд із собором збудовано парадну браму, що вела у внутрішній двір — Порта-делла-Карта (Паперову браму; походження назви не з’ясовано). 1483 пожежа знищила старе східне крило палацу, після чого замість нього зведено те, яке існує тепер уздовж каналу Ріо-дель-Палаццо; його спорудження завершено на початку 17 ст. 1563–1614 на протилежному боці каналу побудовано Нову в’язницю, 1603 поєднану з палацом Мостом зітхань. Будівничими палацу були місцеві майстри із залученням фахівців із м. Флоренції та Ломбардії. 1547, 1574 та 20.12.1577 частину палацу знищено пожежами, після чого його відновлено під керівництвом місцевого архітектора й скульптора А. да Понте (1512–1597; тепер Італія). У палаці містилися не тільки резиденція виборного керівника республіки — дожа, а й вищі органи представницької, виконавчої та судової влади. Після втрати Венецією свого суверенітету на початку 19 ст. тут розміщувалися різні адміністративні установи послідовно Франції, Австрії, Італії, а протягом 1811–1904 — ще й Бібліотека Святого Марка (Національна бібліотека Марціана). 1923 палац передано з державної у муніципальну власність. Тепер будівля є музеєм, входить до складу об’єднання Венеційських міських музеїв.
Характеристика
Прямокутний у плані розмірами 75×100 м чотириповерховий палац збудовано із цегли на модринових, дубових і кам’яних фундаментах. Стіни обличковано різнобарвним мармуром світлих тонів. Перший поверх вирішено мотивом колонної аркади з ґотичними стрілчастими арками. Аркадна галерея другого поверху має удвічі вужчі прогони стрілчастих арок, над якими розміщено ярус чотирипелюсткових отворів у круглих нішах. Вище йде масивна стіна, прорізана 7-ма великими вікнами стрілчастих обрисів з горішнім ярусом чотирипелюсткових вікон. Середнє вікно оформлено як балкон, на який виходив дож під час офіційних церемоній. Тому воно має пишний декор із зображенням крилатого лева святого Марка — геральдичного символа Венеції й увінчано статуєю правосуддя угорі. Завершує фасад парапет із зубцями. Лапідарна площина білої стіни декорована сітчасто-ромбічним орнаментом із мармуру. Фасади, що виходять у внутрішній двір, мають аналогічну структуру, проте в їхніх архітектурних формах поєднано стилістику ґотики й ренесансу. Із двору на другий поверх ведуть так звані Сходи велетнів, які використовували для проведення офіційних церемоній, зокрема під час інавгурації дожів. Назва походить від встановлених нагорі величезних статуй двох найважливіших для Венеції античних божеств: Марса і Нептуна.
У приміщеннях першого поверху містилися різні адміністративні установи. Над ним два горішні поверхи називалися шляхетними, оскільки вхід до них було дозволено лише представникам місцевої знаті. До них вели парадні Золоті сходи. На першому шляхетному поверсі містилися апартаменти дожа, що включали зали: Скарлатті, Лицарів, Щита, Філософів, Родини Грімані, Франческо Еріццо, Лоренцо Пріулі, Аудієнцій. На цьому ж поверсі розміщено низку приміщень для двох судів — кримінального і цивільного, а також Палата Зброї. Головним приміщенням палацу була і є Зала Великої Ради місткістю 1 тис. осіб — найбільша в тодішній Італії та Європі зала без проміжних опор: її розміри в плані 53,5×25 м за висоти 15 м. Другий шляхетний поверх (який загалом у будівлі є третім) включає церкву, атріум, зали Сенатську, Колегії, Ради десяти, Компасну, Карт, Чотирьох дверей, Трьох інквізиторів, Палату Зброї і приміщення таємного архіву. На четвертому поверсі були адміністративні приміщення, на горищі і в підвалі — камери для ув’язнених (на горищі був ув’язнений Дж. Казанова). Усі приміщення двох шляхетних поверхів мають добре збережений багатий живописний декор стін і стель, виконаний провідними венеційськими художниками: П. Веронезе, В. Карпаччо, Тиціаном, Тінторетто та іншими. Це історичні, алегоричні, біблійні та інші багатофігурні живописні композиції у масивних різьблених позолочених рамах. Усі ці твори, що звеличують Венецію, збережено у тих самих інтер’єрах і на тих місцях, для яких їх було виконано.
Значення
Палац дожів символізує колишні незалежність, економічну й військову могутність Венеційської республіки, її значний внесок у розвиток європейської цивілізації. Це найвизначніша пам’ятка венеційської ґотики з елементами ренесансу, характерними для регіональної стилістики архітектури Венеції.
Галерея
|
Джерело
- Venice and its Lagoon // UNESCO World Heritage Convention. URL: https://whc.unesco.org/en/list/394
Література
- Norwich J. J. Great Architecture of the World. New York : DaCapoPress, 2003. P. 128–129.
- Вечерський В. В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 134–136.
- Brusegan M. I palazzi di Venezia. Roma : Newton & Compton, 2007. P. 121–142.
- Wolters W. Der Dogenpalast in Venedig. Berlin; München : Deutscher Kunstverlag, 2010. 192 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Дожів палац у Венеції // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Дожів палац у Венеції (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 25.10.2024
