Джонсон, Філіп

Філіп Джонсон. Фото 1978 р.

Джо́нсон, Філі́п [ англ. Johnson, Philip; повне ім’я — Філіп Кортелью (англ. Philip Cortelyou); 08.07.1906, м. Клівленд, штат Огайо, США — 25.01.2005, м. Нью-Канаан, штат Коннектикут, США)] — архітектор, представник модернізму, постмодернізму й деконструктивізму, автор низки споруд у США й інших країнах, музеєзнавець, історик архітектури, перший лауреат Прітцкерівської премії з архітектури (1979).

Джонсон, Філіп (Johnson, Philip)
Справжнє ім’я	Філіп Кортелью
Народження	08.07.1906
Місце народження	Клівленд, Огайо (штат), США
Смерть	25.01.2005
Місце смерті	Нью-Канаан, Коннектикут, США
Місце поховання	Нью-Канаан
Alma mater	Гарвардський університет
Місце діяльності	США
Напрями діяльності	архітектура, історія архітектури, музеєзнавство
Традиція/школа	модернізм, постмодернізм, деконструктивізм

Відзнаки
Лауреат Прітцкерівської премії	1979

Ф. Джонсон (ліворуч) обговорює з Л. Міс ван дер Рое проєкт хмарочоса офісу фірми Сігрем у Нью-Йорку. Фото 1955 р.

Скляний будинок у власному маєтку архітектора (м. Нью-Канаан)

Хмарочос фірми АТТ(Sony Building)
у м. Нью-Йорку

Хмарочос комплексу PPG Place
у м. Піттсбурзі, штат Пенсильванія

Хмарочос комплексу TC Energy Center (раніше Bank of America Center) у м. Г'юстоні, штат Техас

Життєпис

Народився у заможній сім’ї адвоката, успішного інвестора. Серед родичів були архітектори, а один із його предків — гугенот французького походження Ж. Кортелью (1625; тепер Нідерланди — 1693; тепер США) — автор «Плану Кастелло» — першого проєкту розпланування нідерландської колонії Новий Амстердам, яка згодом перетворилася на м. Нью-Йорк. 1930 закінчив факультет класичної філології Гарвардського університету і подорожував Європою, відвідавши, зокрема, Францію та Німеччину. Найбільше враження на нього справив Шартрський собор. Упродовж 1928–1930 познайомився з архітекторами Ле Корбюзьє, В. Гропіусом і Л. Міс ван дер Рое, що сприяло радикальній зміні зацікавлень: від давньогрецької мови й філософії досократиків — до архітектури сучасності. Від 1930 працював у щойно створеному (завдяки залученню коштів його сім’ї) відділі архітектури Музею сучасного мистецтва у м. Нью-Йорку (очолив відділ у 1932). Тоді ж організував як куратор першу виставку сучасної архітектури (робіт Ле Корбюзьє і Л. Міс ван дер Рое, забезпечивши візит їх до США). Експозиція стала важливим чинником розповсюдження у США ідей сучасної архітектури (функціоналізму, модернізму). Опублікував про це першу книгу (у співавторстві) й дав цій новаторський стилістиці найменування, яке за нею закріпилося в культурі Заходу — «Інтернаціональний стиль». У грудні 1934 звільнився з посади в музеї, змінив діяльність на політичну журналістику. Безуспішно намагався стати політиком і організувати у США Національну (насправді — нацистську) політичну партію. Часто відвідував Німеччину, там був присутній на нацистських партійних мітингах і з’їздах, захоплено коментував в американській пресі книгу А. Гітлера «Майн кампф» (нім. «Mein Kampf»; «Моя боротьба»), писав про свій захват від нацистів загалом та особистості А. Гітлера як харизматичного промовця. Після початку Другої світової війни 1939 як гість Міністерства пропаганди Третього Райху взяв участь у прес-турі в окуповану німцями Польщу. Бачив там наслідки військової агресії, зокрема спалені дерев’яні хати, від яких залишилися тільки фундаменти й цегляні димарі. Пізніше, 1947, це видовище надихнуло його на образне вирішення знаменитого Скляного будинку у Нью-Канаані. Писав, що бачив, як горіло м. Варшава, а м. Модлін (тепер м. Новий-Двір-Мазовецький) бомбардували, «і це було захопливе видовище». В окупованій Варшаві радів, що «на вулицях уже не видно євреїв» (не уточнюючи, куди вони поділися).

У той самий час допомагав старшим колегам і вчителям із Німеччини — єврею М. Бреєру, В. Гропіусу та Л. Міс ван дер Рое, які були втікачами від нацистського режиму. Це пояснюють психіатричним діагнозом Джонсона — циклофренією (форма біполярного розладу — маніакально-депресивний психоз). Від 1941 Джонсон змінив політичну орієнтацію і фах, знайшовши себе в архітектурі: вступив до Гарвардської вищої школи дизайну Гарвардського університету, де його вчителями були М. Бреєр і В. Гропіус. Того ж року запроєктував і збудував свій перший приватний будинок у м. Кембриджі, штат Массачусетс (його було зараховано як дипломну роботу). 1942 намагався поступити на службу у військово-морську розвідку США, потім — на державну службу, проте в обох випадках йому було відмовлено з огляду на те, що Федеральне бюро розслідувань (ФБР) вивчало його пронацистську діяльність, проте офіційних звинувачень не висунуло. Після завершення навчання у Гарварді 1943 його мобілізовано до армії США й направлено проводити допити німецьких військовополонених.

Завершивши військову службу 1946, повернувся на роботу в Музей сучасного мистецтва як історик архітектури й 1947 видав першу англомовну монографію про архітектурну творчість Л. Міс ван дер Рое. Усвідомлюючи свою вину й бажаючи її спокутувати, 1954–1956 безоплатно розробив реалізований проєкт синагоги у м. Порт-Честері (штат Нью-Йорк). На пропозицію керівника оборонного відомства Ізраїля та його військової ядерної програми Ш. Переса 1957 створив проєкт Центру ядерних досліджень Сорек в Ізраїлі (реалізовано 1959). Допомагав архітекторам-емігрантам із Німеччини отримати роботу за фахом у США. Найважливіші наслідки для світової архітектури мало сприяння Л. Міс ван дер Рое у реалізації його найвідомішого проєкту — офісного хмарочоса фірми Сігрем у м. Нью-Йорку.

1967 створив архітектурну фірму у партнерстві з архітектором Дж. Берджі (нар. 1933; США). На вершині її комерційної успішності Дж. Берджі протягом 1988–1991 поступово витіснив звідти Джонсона, після чого той 1991 створив власну нову фірму, а Дж. Берджі тоді ж збанкрутував і завершив кар’єру архітектора. 1994 Джонсон створив нову успішну архітектурну фірму разом із архітектором А. Річі (нар. 1947; Велика Британія).

Після смерті тіло Джонсона кремовано і прах розвіяно на території власного маєтку архітектора у м. Нью-Канаані без установлення надгробка, кенотафа чи іншого пам’ятного знака. Тепер весь маєток площею 19 га належить Національному фонду збереження історичних пам’яток і відкритий для відвідувачів як музей.

Діяльність/Творчість

Спершу працював як музеєзнавець (див. Музеєзнавство) та історик архітектури. Вплинувши у цій ролі на подальший розвиток архітектури у США і у світі, власну проєктну діяльність розпочав як представник сучасної архітектури (функціоналізму, модернізму), тяжіючи до простих геометричних форм споруд зі скла і сталі. Учень, послідовник і співробітник Л. Міс ван дер Рое. Довершивши спірну концепцію наставника про цілком прозоре житло, зроблене зі скла й металу, збудував 1947–1949 Скляний будинок у природному середовищі посеред власного маєтку в м. Нью-Канаані. Тут створено образ «акваріума для людини» — непрактичного, коштовного у використанні й навіть небезпечного для життя під час негоди (що визнавав сам автор, котрий постійно мешкав тут до смерті). Архітектурний комплекс Університету Томаса у м. Г’юстоні демонструє практичне застосування містобудівних принципів Л. Міс ван дер Рое. У 1960 х у творчій спрямованості Джонсона відбувся поворот у бік неокласицизму (Музей західного мистецтва у м. Форт-Уерті, штат Техас 1961, споруда театру у комплексі Лінкольн-центру в м. Нью-Йорку 1964; усі — США), чим започатковано практику постмодернізму в архітектурі США. У цій стилістиці вирізняється найнезвичніша споруда — хмарочос фірми АТТ, відомий також як Sony Building у м. Нью-Йорку 1980–1984. Його нижня частина — репліка композиції ренесансної капели Пацці у м. Флоренції архітектора Ф. Брунеллескі; середня частина — фасади у стилі архітектора кінця 19 ст. Л. Г. Саллівена; завершення — розірваний фронтон, що нагадує дерев’яну шафу в «стилі Чіппендейл» 1790-х. Цей хмарочос критики назвали «Сігрем з вухами» (натяк на перший найзнаменитіший хмарочос Джонсона, створений разом із Л. Міс ван дер Рое). Цим його творчість оприявнила новий поворот світової архітектури — від строгих форм модернізму до нової еклектики. За це міжнародно впливовий італійський архітектурний журнал «Домус» назвав Джонсона останнім архітектором епохи майстрів і першим — епохи без майстрів. Наступна зміна творчої спрямованості зодчого сталася 1988: це був поворот до деконструктивізму. Тоді Джонсон разом із колегами організував у Музеї сучасного мистецтва у м. Нью-Йорку виставку «Деконструктивістська архітектура», на якій представлено найвиразніші взірці епатажного напряму зодчества, який відтоді став поширеним і популярним. Джонсон створив 1995 у цій стилістиці останню авторську споруду — Вхідний павільйон «Монстр» до свого маєтку у м. Нью-Канаані.

Об’єкти архітектури його авторства є у США, Венесуелі, Ізраїлі, Індії, Іспанії, Канаді, Катарі, Німеччині, Сінгапурі. Його хмарочоси виділяються у силуетах міст Нью-Йорка, Г’юстона, Чикаго, Детройта, Міннеаполіса, Піттсбурга, Атланти, Мадрида та інших. Загалом його твори всіх періодів демонструють специфічне розуміння багатієм архітектури як високого мистецтва, яке може нехтувати практичними аспектами життєдіяльності. Так, його Христовий («Кришталевий») собор у м. Гарден-Грові (штат Каліфорнія) 1980, де задля сейсмічної стійкості скляні плити стін і дахів приклеєно силіконом до сталевого каркасу, виявився настільки коштовним у використанні, що його релігійна громада через це збанкрутувала і споруду тепер використовує Католицька церква як соборний храм місцевої єпархії.

Як історик архітектури Джонсон — автор багатьох друкованих праць, зокрема: «Міжнародний стиль: сучасна архітектура з 1922 року» (історико-теоретичне осмислення результатів виставки 1932); монографія «Міс ван дер Рое»; «Сім милиць сучасної архітектури»; «Роздуми: про стиль та міжнародний стиль; про постмодернізм; про архітектуру»; «Твори» (збірка авторових архітектурознавчих текстів); «Деконструктивістська архітектура».

Т в о р и (більшість — у США):

Скляний будинок у власному маєтку архітектора, м. Нью-Канаан 1947–1949;
Центр ядерних досліджень Сорек, Ізраїль 1957–1959;
«Церква без даху» у м. Нью-Гармоні, штат Індіана 1960;
Музей сучасного мистецтва у м. Білефельді, Німеччина 1966–1968;
Христовий («Кришталевий») собор у м. Гарден-Грові, штат Каліфорнія 1980;
комплекс PPG Place у м. Піттсбурзі, штат Пенсильванія 1979–1984;
хмарочос фірми АТТ у м. Нью-Йорку 1980–1984;
комплекс TC Energy Center (раніше Bank of America Center) у м. Г'юстоні 1984;
комплекс «Брама Європи» у м. Мадриді 1987–1996;
Вхідний павільйон «Монстр» у власному маєтку архітектора, м. Нью-Канаан 1995.

Визнання

Член Національної академії дизайну у м. Нью-Йорку (від 1963), член Американської академії мистецтв і літератури від (1967), член Американської академії мистецтв і наук від (1977).

Премія Американського інституту архітекторів (1961).

Золота медаль Американського інституту архітекторів (1978).

Став першим лауреатом Прітцкерівської премії з архітектури (1979).

Значну кількість творів архітектури авторства Джонсона визнано історичними пам’ятками, серед них — його колишній маєток у м. Нью-Канаані (тепер музей).

Додатково

Журналіст, спеціаліст з історії нацизму, автор історичної праці «Злет і падіння Третього Райху» В. Л. Ширер (1904–1993, США), котрий добре знав Джонсона особисто, називав його «американським фашистом» і вважав агентом Третього Райху.
Помічник генерального прокурора США Д. Роу у листі директору ФБР Е. Гуверу у квітні 1942 написав про спробу Джонсона влаштуватися на службу у військово-морську розвідку США, що він не може уявити собі небезпечнішої людини для роботи в агентстві, яке володіє такою кількістю військових таємниць.
Наприкінці життя в інтерв’ю 1996 Джонсон оцінив свої пронацистські симпатії як найдурнішу річ у своєму житті, яку він собі ніколи не пробачить і яку ніколи не зможе спокутувати. На запитання, чи захоплюється він «сильними людьми», відповів ствердно, назвавши взірцем такої людини архітектора Ф. Гері.
Джонсон настільки перейняв і довів до логічного завершення на практиці основні теоретичні постулати свого вчителя Міс ван ден Рое, що отримав іронічне прізвисько «Міс ван дер Джонсон».
Джонсон не мав дружини й дітей, тому його спадщина відійшла Національному фонду збереження історичних пам’яток (National Trust for Historic Preservation), Колумбійському університету, Музею Гетті та Музею сучасного мистецтва у м. Нью-Йорку (всі — у США).
Афоризм авторства Ф. Джонсона як теоретичне виправдання постмодернізму: «Ми не можемо дозволити собі таку розкіш — не знати історії».
За життя Джонсона серед архітекторів був поширеним афоризм: «Намагайся так, як Джонсон може».

Галерея

«Церква без даху» у м. Нью-Гармоні,
штат Індіана
План «Церкви без даху»
у м. Нью-Гармоні
Музей сучасного мистецтва
у м. Білефельді, Німеччина.
Рисунок Ф. Джонсона
Музей сучасного мистецтва
у м. Білефельді
Христовий («Кришталевий») собор
у м. Гарден-Грові, штат Каліфорнія
Вхідний павільйон «Монстр» у власному маєтку архітектора (м. Нью-Канаан)

Цитата

Із промови Джонсона на врученні йому Прітцкерівської премії 1979:
Переклад:
«Я розумію, що ця премія не для мене; ця премія призначена для мистецтва архітектури, мистецтва, яке ми колись називали матір'ю мистецтв. У нашій компетенції є великі мистецтва проєктування, декорування, орнаментації, а також соціального житла, містобудування та будівельних конструкцій. Можливо, ми зможемо, як і в інші сторіччя, знову поєднати з архітектурою живопис та скульптуру, щоб покращити наше життя. Наслідком вручення цієї премії може стати ланцюгова реакція, що започаткує той тип Відродження, на який наш світ здатний, але досі ще очікує його. Давайте перебудуємо наші житла, наші будівлі відповідно до бажань наших сердець; давайте сформуємо наше довкілля таким чином, щоби наше покоління запам'яталося, поряд з іншими, як великі будівничі.»
Оригінал:
«I realize the Prize is not for me; the Prize is for the art of architecture, the art we used to call the mother of the arts. Within our purview are the great arts of design, decoration, ornament as well as social housing, city planning and structural design. Maybe we can, as in other centuries, join painting and sculpture once more to enhance our lives. The effect of the inaugurationof this Prize might be a chain reaction toward the type of Renaissance of which our world is capable but is, up till now, wanting. Let us rebuild our dwellings, our buildings, closer to our hearts' desires; let us shape our surroundings in a way that this generation will be remembered, as others have been, as great builders.»
(Цит. за джерелом.: The Pritzker Architecture Prize. URL: https://web.archive.org/web/20031008034215/http://www.pritzkerprize.com/pjohn.htm.
Переклад В. В. Вечерського).

Праці

The International Style: Modern Architecture Since 1922 / Henry-Russell Hitchcock, Philip Johnson. New York : W. W. Norton & Company, 1932. 224 p.
The Seven Crutches of Modern Architecture / Philip Johnson. New Haven : Yale University Press, 1965. 144 p.
Philip Johnson Reflections: On Style and International Style; On Post-Modernism; On Architecture // Oppositions. 1977. № 10. P. 14–23.
Writings. New York : Oxford University Press, 1979. 256 p.
Deconstructivist Architecture / The Museum of Modern Art. New York : The Museum of Modern Art, 1988. 96 p.

Джерело

The Pritzker Architecture Prize. URL: https://www.pritzkerprize.com/laureates/1979

Література

Whitney D., Kipnis J. Philip Johnson : The Glass House. New York : Pantheon, 1993. 174 p.
Schulze F. Philip Johnson : Life and Work. Chicago : University of Chicago Press, 1996. 480 p.
Стародубцева Л. Архітектура постмодернізму: Історія. Теорія. Практика. Київ : Спалах, 1998. 208 с.
Jenkins S. The Houses of Philip Johnson. New York : Abbeville Publishing Group, 2001. 288 p.
Norwich J. J. Great Architecture of the World. New York : DaCapoPress, 2003. P. 258.
Bussagli M. Capire L`Architettura. Firenze : Giunti, 2003. P. 182–193.
Вечерський В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 229–231.
Lamster M. The Man in the Glass House : Philip Johnson, Architect of the Modern Century. Little : Brown and Company, 2018. 528 p.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Джонсон, Філіп // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Джонсон, Філіп (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 30.03.2026