Постулат

Постула́т (лат. postulatum — вимога, з лат. postulare — вимагати) — вихідне твердження, припущення, несуперечливе щодо емпіричних даних, яке беруть без доведення в межах певної дедуктивно побудованої теорії; регулятивний принцип, що стає вихідною підставою для міркувань і висновків, побудови концепції.

Постулати розглядають як аксіоматичні твердження (не потребують доказів), що змістовно виділені з-поміж інших аксіом теоретичної системи та передують доведенню її положень. Часом прямо ототожнюють з аксіомами, особливо в логіці та методології науки, зокрема характеризують як такі аксіоми, що мають не загальнологічне, а специфічне для конкретного змісту теорії значення. За іншою думкою, таке ототожнення не враховує важливий нюанс: постулат дозволяє меншу строгість і лінійність висновків, не передбачає необхідного дотримання правил логічної дедукції. Через це, пропонують розрізняти переважні царини застосування постулатів і аксіом: перші — у соціогуманітарних науках, філософії; другі — у природничих. Так, за І. Кантом, постулати практичного розуму — важливі керівні, регулятивні основи, які спонукають людину дотримувати закон (як-от, постулати про існування Бога, безсмертя душі, свободу волі). Їхнє буття стверджується не знанням, а вірою. Н. Бор виклав важливі засади теоретичної фізики у доповіді «Квантовий постулат і новітній розвиток атомної теорії» (1927).

Наявність у певній системі знання постулатів характеризує її розвинутість із погляду рефлексії над власною логічною структурою та еволюцією. У дедуктивних теоріях постулатам і аксіомам протиставлено тезу (як предмет для доказу, аргументації).