Міс ван дер Рое, Людвіг
Міс ван дер Ро́е, Лю́двіг [ нім. Mies van der Rohe, Ludwig; справжні прізвище та ім’я — Міс, Марія Людвіг Міхаель (нім. Mies, Maria Ludwig Michael); 27.03.1886, м. Аахен, тепер земля Північний Рейн-Вестфалія, Німеччина — 17.08.1969, м. Чикаго, штат Іллінойс, США] — архітектор, один із основоположників модернізму, автор низки споруд у Європі й США, почесний член Технологічного університету Карлсруе (з 1950), Американської академії мистецтв і наук (з 1956), Берлінської академії мистецтв (з 1957), Паризької академії архітектури (з 1959), Університету штату Північна Кароліна (з 1956), Американської академії мистецтва і літератури (з 1961).
|
Міс ван дер Рое, Людвіг (Mies van der Rohe, Ludwig) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Марія Людвіг Міхаель |
| Справжнє прізвище | Міс |
| Народження | 27.03.1886 |
| Місце народження | Аахен |
| Смерть | 17.08.1969 |
| Місце смерті | Чикаго |
| Місце діяльності | Німеччина, США |
| Напрями діяльності | архітектура |
| Традиція/школа | модернізм, архітектура сучасна |
Життєпис
Народився у католицькій сім’ї майстра-каменяра М. Міса (1851–1927; Німеччина) та його дружини А. Рое (1843–1928; Німеччина). 1921 узяв собі псевдонім, поєднавши прізвища батька й матері. Його старший брат Е. Міс (1877–1962; Німеччина) був архітектором і будівельником. Людвіг навчався у місцевій католицькій кафедральній школі, 1899–1901 — у Торговельно-ремісничій школі в м. Аахені (тепер професійно-технічний коледж «Школа Міс ван дер Рое»). Був вільним слухачем Аахенської школи ужиткового мистецтва. Працював учнем муляра, з 1904 — креслярем у місцевого архітектора А. Шнайдерса (1871–1922; Німеччина). 1905 переїхав до м. Берліна, де в районі Бабельсберг 1906–1907 створив свій перший твір архітектури — збудував за власним проєктом особняк філософа А. Ріля (1844; Австрія — 1924; Німеччина) — спеціаліста з філософії Ф. Ніцше, учителя О. Шпенглера. У архітектора склалися дружні взаємини із замовником, який вплинув на формування філософських поглядів Міс ван дер Рое: він протягом усього життя був послідовником неотомізму й щирим католиком. А. Ріль оплатив йому 6-тижневу навчальну поїздку 1907 до Італії в міста Віченцу, Рим, Флоренцію. 1908–1912 Міс ван дер Рое працював в архітектурній майстерні П. Беренса (1868–1940; Німеччина) й керував спорудженням за проєктом П. Беренса будівлі посольства Німецької імперії в Російській імперії у м. Санкт-Петербурзі (не збережено). У 1910-х познайомився з Ле Корбюзьє і В. Гропіусом, а також із творчістю Ф. Л. Райта (завдяки виставці у м. Берліні 1910). 1912–1913 працював у м. Гаазі (Нідерланди), де на нього вплив справила творчість Г. П. Берлаге.
1913 одружився з донькою фабриканта і відкрив у м. Берліні власне архітектурне бюро. Проєктував житлові будинки й вілли. 1915–1919 служив в армії. 1919 в конкурсі на кращий проєкт висотного офісного будинку на Фрідріхштрассе у м. Берліні вперше запропонував новаторську концепцію скляного хмарочоса каркасної (див. Каркас) конструкції, яка вплинула на подальший розвиток світової архітектури. 1927 створив 4 багатоквартирні будинки у м. Берліні. 1924 приєднався до німецького Веркбунду (нім. Werkbund) — фахового об’єднання художників, архітекторів, дизайнерів, промисловців, експертів і 1926 став його президентом. Для постійної виставки Веркбунду у м. Штутгарті 1927 опрацював генеральний план виставкового містечка та збудував у ньому багатоквартирний житловий будинок із вільним розплануванням квартир. 1926 за дорученням Комуністичної партії Німеччини створив Монумент революції на центральному кладовищі м. Берліна в пам’ять про К. Лібкнехта і Р. Люксембург (знищено нацистами 1935). 1928–1929 створив павільйон Німеччини на Міжнародній виставці декоративного мистецтва у м. Барселоні (Іспанія), який приніс йому всесвітню славу (не збережено; відбудовано 1986). Тоді ж розробив авторські серії зручних і технологічних у виробництві меблів у стилістиці мінімалізму. 1930–1933 був директором Баугаузу. 1934 став членом Палати культури Третього Райху. 18.08.1934 підписав колективне звернення працівників культури на підтримку А. Гітлера і 1934 вступив до Націонал-соціалістичної асоціації народного добробуту. 1936 отримав два запрошення до США: очолити кафедру дизайну (архітектури) в Гарвардському університеті та кафедру архітектури в Інституті Армора (з 1940 — Іллінойський технологічний інститут) у м. Чикаго. 1937 відвідав США й вирішив прийняти запрошення до м. Чикаго; 1938 емігрував і 1944 отримав громадянство США. 1939 створив у м. Чикаго своє архітектурне бюро. Викладав архітектуру в інституті й розбудовував його кампус, проєктував вілли, житлові й офісні будинки, зокрема й хмарочоси. Його учнем і співробітником був Ф. Джонсон, котрий 1947 організував ретроспективну виставку Л. Міс ван дер Рое в Музеї сучасного мистецтва у м. Нью-Йорку, яка спопуляризувала творчість майстра. В останні роки життя розробляв багато проєктів, які не встиг закінчити; розпочаті будівлі й споруди завершено під керівництвом архітектора Д. Лохана (нар. 1938; Німеччина) — онука Міс ван дер Рое.
Творчість
Міс ван дер Рое разом із Ле Корбюзьє і В. Гропіусом є лідерами архітектури сучасної (модернізму). Вони створили панівний у світі канон новаторського зодчества 1920-х — 1960-х. Міс ван дер Рое протягом всього життя намагався вирішити три фахові проблеми:
- використання складчастих чи гладеньких поверхонь засклення фасадів як елементів архітектури;
- горизонтальні членування будівель як вияв їхньої внутрішньої структури;
- розчленування об’єму житлового будинку за функціональною ознакою.
Принципи архітектури майстра:
- будівельні конструкції — сталевий тримальний каркас всередині й навісні скляні панелі зовні;
- будівельні матеріали — сучасні: сталь і скло;
- об’єми — чиста геометрична форма (здебільшого — прямий паралелепіпед).
Тему прозорої скляної стіни, яка пов’язує будинок із навколишнім середовищем, проявлено у ранніх проєктах хмарочосів (1919–1921) зі сталевим внутрішнім каркасом і скляними стінами. Павільйон Німеччини на Міжнародній виставці декоративного мистецтва у м. Барселоні — це виставковий павільйон і виставковий експонат одночасно: він дотепер є маніфестом мінімалістської архітектури, де естетичну цінність створено завдяки продуманій композиції та використанню вишуканих матеріалів— травертину, оніксу, спеціального скла різних відтінків, сталевих колон, а також завдяки відсутності чіткої межі між інтер’єром і довкіллям: внутрішній і зовнішній простори взаємно перетікають. Схожі принципи втілено у віллі Тугендхата у м. Брно (Чехія) й пізніше будуть розвинені у повоєнній творчості майстра у США. Там його головним проєктом став архітектурний ансамбль кампуса Іллінойського технологічного інституту в м. Чикаго, розпланований 1940–1943 за павільйонною системою на основі модульної сітки.
Для творчого почерку архітектора характерна «складна простота», принципово відмінна від примітивності, в яку незмінно впадають бездарні епігони майстра. У нього геометрично чітка архітектурна форма стала незалежною від функціонального змісту і самодостатньою, що привело до архітектурного формалізму. Найвизначніші твори повоєнної доби — будинок доктора Фарнсуорт, проєкт театру у м. Мангаймі 1953 (не реалізовано), корпус архітектурного факультету Краун Голл (англ. Crown Hall) 1956 і каплиця 1952 Іллінойського технологічного інституту, будинок страхового товариства в шт. Айові, офіси фірми Бакарді в м. Мехіко 1961 і на Кубі 1958 — є горизонтальними паралелепіпедами, у які втиснуто різноманітні функції. При цьому будинком доктора Фарнсуорт започатковано опрацювання теми повністю скляного житлового будинку, адекватне вирішення якої пізніше знайшов учень майстра Ф. Джонсон (див. Скляний будинок у Нью-Ханаані). Такими ж сталево-скляними паралелепіпедами, поставленими вертикально, є хмарочоси Міс Ван дер Рое. Знаковим об’єктом є два висотні житлові будинки на Лейк Шор Драйв у м. Чикаго — вертикальні паралелепіпеди-близнюки з металу й скла, композицію яких пізніше повторюватимуть різні архітектори. Попри декларацію про доконечність правдивого відображення тримальних конструкцій у зовнішньому вигляді споруди, в цій архітектурі присутні суто зображувальні елементи: наріжні сталеві колони є не конструктивними, а зображальними, оскільки справжні тримальні опори містяться за фасадом у глибині будинку.
У берлінській Новій національній галереї архітектор реалізував свою концепцію повністю відкритого внутрішнього простору, який можна трансформувати відповідно до конкретних музейних потреб. Тут започатковано важливу тенденцію сучасної архітектури музеїв, яка полягає у відмові від традиційних елементів композиції приміщень заради досягнення максимальної свободи експонування і цілковитої нейтральності «архітектурної оболонки».
Серед робіт Міс ван дер Рое:
- вілла філософа А. Ріля у м. Берліні 1906–1907;
- генеральний план селища Вайсенгоф у м. Штутгарті і багатоквартирний будинок у ньому 1927;
- павільйон Німеччини на Міжнародній виставці декоративного мистецтва у м. Барселоні 1929 (не збережено, відбудовано 1986);
- вілла Тугендхата у м. Брно (Чехія) 1930;
- будинок Лемке (тепер будинок Міс ван дер Рое) у м. Берліні 1933;
- ансамбль будівель кампусу Іллінойського технологічного інституту у м. Чикаго, зокрема Crown Hall 1943–1956;
- вілла доктора Фарнсуорт у штаті Іллінойс (США) 1945–1950;
- два багатоквартирні житлові хмарочоси на Лейк Шор Драйв у м. Чикаго 1948–1952;
- хмарочос офісу фірми Сігрем у м. Нью-Йорку 1954–1958, разом із Ф. Джонсоном;
- офісна будівля фірми Бакарді у м. Мехіко 1961;
- нова національна галерея у м. Берліні 1962–1968.
Визнання
Творчість Міс ван дер Рое вплинула на розвиток архітектури як у США, так і в інших країнах світу.
Віллу Тугендхата у м. Брно 2001 внесено до Списку пам’яток всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. До 100-річчя майстра 1986 у м. Барселоні відбудовано його авторства павільйон Німеччини на Міжнародній виставці декоративного мистецтва у м. Барселоні (оригінал 1930 було демонтовано, вивезено до Німеччини, після чого безслідно втрачено за нез’ясованих обставин).
Д е р ж а в н і н а г о р о д и:
Міжнародна премія імені Антоніо Фельтрінеллі (найвища нагорода Італії) 1953;
орден «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина» (Федеральний хрест за заслуги) 1959;
Президентська медаль Свободи (найвища нагорода країни, вручена особисто президентом США Дж. Кеннеді 1963).
І н ш і н а г о р о д и:
Берлінська мистецька премія 1961;
Культурна почесна премія Мюнхена 1963;
Золота медаль Королівського інституту британських архітекторів 1959;
Золота медаль Американського інституту архітекторів 1960;
Велика премія Асоціації німецьких архітекторів 1966.
У в і ч н е н н я п а м’ я т і: вулиці, названі іменем архітектора, є у 10 містах Німеччини, зокрема в Аахені, Мюнхені, Потсдамі. Його іменем названо професійно-технічний коледж у м. Аахені. Міс ван дер Рое та його творам присвячено поштові марки, випущені в Німеччині 1986, 1987, 1997.
Додатково
Коли американські журналісти дізналися, наскільки дорогим виявився хмарочос фірми Сігрем у м. Нью-Йорку (дешевше було би збудувати його з карарського мармуру й золота), вони поцікавилися у автора: хіба така проста й раціональна архітектура не має бути дешевою? Архітектор на це зауважив: якщо хочете мати щось красиве, то відкрийте свій гаманець і приготуйтеся платити: краса коштує дорого.
Цікаві факти
Три улюблені афоризми Л. Міс ван дер Рое: «англ. The Less the Better» (Чим менше, тим краще); «англ. Big in Small» (Велике в малому); «англ. Less is More» (Менше значить більше).
Література
- Ёдике Ю. Людвиг Мис ван дер Роэ // История современной архитектуры. Москва : Искусство, 1972. С. 78–89.
- Гидион З. Мис ван дер Роэ и целостность формы // Пространство, время, архитектура. Москва : Стройиздат, 1984. С. 322–338.
- Вечерський В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 219–221.
- Schulze F., Windhorst E. Mies Van Der Rohe, a Critical Biography. Chicago : University of Chicago Press, 2012. 512 p.
- Cohen J. L. Ludwig Mies van der Rohe. Basel : Birkhäuser, 2018. 192 p.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Міс ван дер Рое, Людвіг // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Міс ван дер Рое, Людвіг (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.03.2024
