Вікторіанський стиль
Вікторіа́нський сти́ль, Вікторіанська архітектура (англ. Victorian architecture) — регіональний стилістичний напрям в архітектурі історизму 19 ст., звернений до естетики англійського середньовіччя й ранньомодерного часу.
Названо за іменем королеви Великої Британії Вікторії, час правління якої (1837˗1901) збігається з найбільшим поширенням цієї стилістики.
Характеристика
Стиль еклектичний (див. Еклектика), оскільки поєднує характерні риси неокласицизму, ренесансу, класичного напряму бароко та неоготики. Неоготичний складник був панівним і, на перший погляд, ніби відтворював та розвивав принципи готики. Тому в англомовних країнах цей напрям називають «Gothic Revival» — готичним відродженням. Прикмети готики часто поєднано з архітектурними деталями романського стилю, тому вікторіанській архітектурі властиві романо-готичні стилізації.
Історична довідка
Витоки цієї стилістики — у добі романтизму, коли поширилося захоплення середньовіччям і його матеріальним оприявненням — готикою. Цьому сприяла творчість літераторів В. Скотта, Дж. Рескіна. Першими проявами були будівлі, вирішені у стилі класицизму, але з неоґотичними архітектурними деталями (стрілчастими формами арок, вікон, порталів, декоративними вежами, застосуванням нервюр у склепіннях тощо). У цій стилістиці працювали архітектори Ч. Беррі, Е. Блор та інші. У Великій Британії та її колоніях неоготичні архітектурні форми нагадували про рідну старовину. Це збуджувало патріотичні почуття і скріплювало британську ідентичність. Другу половину 19 — початок 20 ст. ознаменовано масовим будівництвом на всіх континентах вікторіанських приватних і державних будівель, споруд усіх функціональних типів. Це були сакральні, адміністративні споруди, комплекси навчальних, лікувальних закладів, інженерно-транспортні споруди (серед них вокзали і мости), виробничі й складські комплекси, житлові будинки, вілли, особняки, палаци, замки тощо. При цьому розпланування й загальна композиція споруди нерідко були класицистичними, строго симетричними (див. Симетрія) , а декор — неоґотичним. Застосовували у модернізованому й спрощеному вигляді такі елементи готики, як нервюрні склепіння, контрфорси й аркбутани, пінаклі й фіали, профільовані пілони, стрілчасті арки й такої ж форми вікна з вітражами, портали зі скульптурою, вімперги й шпилі, аркадні (див. Аркада) галереї тощо. Ці форми виконували з каменю, цегли, бетону й залізобетону, чавуну і сталі, із застосуванням передових на той час будівельних конструкцій і технологій.
Пам’ятки стилю і поширення їх
Вестмінстерський палац у Лондоні є найвідомішою вікторіанською пам’яткою, яка вплинула на проєктування в цьому стилі численних громадських будівель по всьому світу, зокрема ратуші у м. Манчестері 1868˗1877, будівлі канадського парламенту в м. Оттаві 1859˗1876, численних коледжів та університетських кампусів 19˗20 ст. у Канаді й США. Знаковими спорудами є також вокзал Сент-Панкрас у м. Лондоні 1865˗1868 та міст Тауер там само 1886˗1894. Репрезентативні споруди вікторіанського стилю збережено у всіх частинах Великої Британії, зокрема й колишніх її колоніях і домініонах, країнах-членах британської Співдружності Націй (переважно в Австралії, Гонконзі, Індії, Канаді, США, Шрі-Ланці).
Література
- Dixon R., Muthesius S. Victorian Architecture: With a Short Dictionary of Architects and 251 Illustrations. London : Thames and Hudson, 1978. 288 p.
- Вечерський В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 185˗192.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Вікторіанський стиль // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Вікторіанський стиль (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 18.12.2025
