Байрон, Джордж Гордон

Ба́йрон, Джордж Го́рдон Но́ел (англ. Byron, George Gordon Noel; 22.01.1788, м. Лондон, Велика Британія — 19.04.1824, м. Месолонгіон, тепер Греція) — поет, представник романтизму. Писав англійською мовою.

Байрон, Джордж Гордон (Byron, George Gordon Noel)
Народження	22.01.1788
Місце народження	Лондон
Смерть	19.04.1824
Місце смерті	Месолонгіон
Alma mater	Триніті-коледж Кембриджського університету
Місце діяльності	Велика Британія, Італія, Греція
Напрями діяльності	література, політика, національно-визвольна боротьба
Традиція/школа	романтизм

Життєпис

Належав до стародавнього аристократичного роду, по лінії матері доводився прямим нащадком короля Шотландії Якова І. Після смерті двоюрідного діда успадкував титули лорда та барона (з 1798).

Навчався у школі Герроу (1801–1805) у м. Лондоні та Триніті-коледжі Кембриджського університету (1805–1808). Після досягнення повноліття (1809) зайняв місце в Палаті лордів, а згодом вирушив у турне. 1809–1811 відвідав Португалію, Іспанію, Мальту, Албанію, Грецію і Туреччину.

Повернувся до Великої Британії в липні 1811. Брав активну участь у політичному житті країни. У лютому 1812 виступив зі своєю першою промовою в Палаті лордів із закликом проти жорстких заходів торі, зокрема проти закону про смертну кару для луддитів (бунтівних ткачів, які знищували текстильне обладнання). Став на захист ірландських католиків. Тиранія та деспотія викликали у нього почуття обурення, був прихильником республіканської форми правління.

Через жорстокі переслідування та цькування з боку представників вищого світу був змушений залишити Велику Британію (1816). Оселився у Швейцарії, де познайомився з П. Б. Шеллі.

Згодом жив у Італії (1817–1823), брав активну участь у боротьбі карбонаріїв.

Останні місяці свого життя перебував у Греції, де боровся за визволення країни з-під османсько-турецького ярма. Взяв на себе особисте командування бригадою солдатів. Захворів на пропасницю, від якої помер.

Творчість

Перші збірки віршів «Швидкоплинні картини» («Fugitive Pieces»; 1806), «Вірші на різні випадки» («Poems on Various Occasions»; 1807), «Години дозвілля» («Hours of Idleness»; 1807) включають поезії різної тематики. Ці ранні твори — «Прощання з Ньюстедським абатством» («Оn leaving Newstead Abbey»; 1803), «До Мері при одержанні її портрета» («To Mary, on receiving her Picture») та ін. — здебільшого близькі до поезії класицизму. Значна кількість поезій була передрукована з першої збірки до другої, а потім до третьої. Назву третьої збірки часто використовують на означення всієї ранньої лірики поета.

У січні 1808 на сторінках впливового журналу «Единбурзький оглядач» («The Edinburgh Review») була опублікована різка негативна рецензія на «Години дозвілля». Відповіддю Байрона стала сатирична поема «Англійські барди та шотландські оглядачі» («English Bards and Scotch Reviewers»; 1809), де він нещадно критикував единбурзьких критиків, поетів «озерної школи» та інших літературних авторитетів сучасної йому Британії. Жанрологічними претекстами цього твору та його безпосереднього продовження — поетичного трактату «На теми з Горація» («Hints from Horace»; 1811) — стали сатири Дж. Драйдена і А. Поупа.

Враження від подорожі країнами Європи лягли в основу поеми у чотирьох частинах-піснях «Паломництво Чайльд Гарольда» («Childe Harold's Pilgrimage»; 1812–1818), що стала справжнім відкриттям в англійській літературі — романтичною поемою з новим романтичним героєм. У творі описані подорожі та роздуми розчарованого юнака, який шукає розваг у чужих краях. Перші дві пісні (1812) виражають меланхолію покоління, втомленого війнами наполеонівської епохи. Вони принесли Байрону загальне визнання. Його стали ототожнювати з Чайльд Гарольдом (через схожість деяких деталей їхніх біографій).

Своє невдоволення реакційною політикою уряду поет утілив у сатиричній «Оді до авторів білля проти машиноборців» («An Ode to the Framers of the Frame Bill»; 1812), у «Пісні для луддитів» («Song for the Luddites»; 1816) та інших віршах і епіграмах 1812–1816. Його політична позиція простежувалася також у політично-сатиричних поемах, позначених виразним реалізмом, — «Ірландська аватара» («Irish Avatar»; 1821), «Видіння суду» («The Vision of Judgment»; 1822), «Бронзовий вік» («The Age of Bronze»; 1822). Протягом 1814–1815 створив ліричні вірші т. з. наполеонівського циклу — «Ода до Наполеона Бонапарта» («Ode to Napoleon Buonaparte»), «На втечу Наполеона з острова Ельба» («On Napoleon's Escape From Elba») та ін. Як тексти для майбутніх музичних партитур композиторів І. Натана (1790–1864; Велика Британія — Австралія) та Дж. Брема (1774–1856; Велика Британія) були написані «Єврейські мелодії» («Hebrew Melodies») — 23 поезії на біблійні мотиви.

Цикл т. з. східних поем «Гяур» («The Giaour»), «Абідосська наречена» («The Bride of Abydos»; обидві — 1813), «Корсар» («The Corsair»), «Лара» («Lara»; обидві — 1814), «Облога Коринфа» («The Siege of Corinth»), «Паризина» («Parisina»; 1816) ствердив тип нової поеми (органічне поєднання особливостей лірики, епосу та драми), яку пізніше назвали байронічною.

Написав поему «Шільйонський в’язень» («The Prisoner of Chillon»; 1816), в якій оспівав мужність швейцарського республіканця 16 ст. Ф. Бонівара. Роботу над філософською драмою «Манфред» («Manfred») закінчив 1817 у м. Венеції.

Автор низки поем, памфлетів, драм і сатир у віршах, зокрема: «Скарга Тассо» («The Lament of Tasso»; 1817), «Беппо» («Beppo»; 1818), «Мазепа» («Mazeppa»; 1819), «Пророцтво Данте» («The Prophecy of Dante»; 1819), «Маріно Фальєро» («Marino Faliero»; 1820), «Двоє Фоскарі» («The Two Foscari»; 1821), «Каїн» («Cain»; 1821), «Сарданапал» («Sardanapalus»; 1821), «Вернер» («Werner»; 1822), «Небо і земля» («Heaven and Earth»; 1821; закінчена лише перша частина задуманої трилогії), «Острів» («The Island»; 1823) та ін. 1818 розпочав роботу над романом у віршах «Дон Жуан» («Don Juan»; 1819–1924, написано 16 пісень), який не встиг завершити.

Визнання

Байрон (подібно до Наполеона) став символом доби, уособленням романтичного героя, людини-борця, вільної та незалежної особистості, яка наважилася протестувати проти ненависного суспільства. Ще за життя постать Байрона міфологізували, ним захоплювались. Він став прототипом лорда Гленарвона у романі «Гленарвон» («Glenarvon»; 1816) К. Лем, Лодорау в романі «Лодор» («Lodore»; 1835) М. Шеллі, лорда Кадурціса у романі «Венеція» («Venetia»; 1837) Б. Дізраелі та ін. У різних країнах існували письменники, сприйнятливі до естетики та філософії байронізму: у Франції — А. де Віньї та А. де Мюссе; у німецькомовних країнах — Г. Гейне та Н. Ленау; у Польщі — А. Міцкевич і З. Красинський; у Росії — О. Пушкін і М. Лермонтов; у Італії — Дж. Леопарді; в Іспанії — Х. де Еспронседа; в Україні — П. Куліш.

Байрон і Україна

Творчість Байрона мала вплив на розвиток української літератури. Поетом «великим» і «знаменитим» називав Байрона Т. Шевченко. Українську перекладну байроніану започаткував М. Костомаров віршами з циклу «Єврейські мелодії», які були опубліковані у харківському альманасі «Сніп» (1-й вип., 1841). Окремі твори Байрона переклали І. Наумович, О. Кониський, І. Верхратський, О. Навроцький, М. Старицький, Б. Грінченко, Леся Українка та ін. Найвизначнішими є переклади П. Куліша (перша пісня «Дон Жуана», 1891; «Чайльд-Гарольдова мандрівка», 1894, опублікував І. Франко, 1905), П. Грабовського («Шільйонський в’язень», 1894, та ін.), І. Франка («Каїн», 1879; уривок з роману «Дон Жуан» — «Новогрецька пісня», 1885).

У 1889 вийшла філософська поема І. Франка «Смерть Каїна», у якій він інтерпретує біблійні образи Байрона й водночас полемізує з ними. Твори Байрона перекладали Є. Тимченко («Каїн»),Д. Загул («Мазепа»), М. Рошківський («Манфред»), Ю. Корецький («Трагедії»), Д. Паламарчук («Лірика»), М. Кабалюк («Шільйонський в’язень» та ін.), С. Голованівський («Дон Жуан»), В. Богуславська та інші. Творчість Байрона досліджували І. Франко (стаття «Лорд Байрон», 1894, та ін.), К. Лукачівський (реферативний огляд творчості поета, 1888), згодом — П. Филипович, С. Родзевич, І. Журавська, Д. Кузик, Л. Герасимчук та ін.

Твори

Don Juan. London : Penguin Books, 2004. 760 p.
Selected Poems. London : Penguin Classics, 2006. 864 p.
Р о с. п е р е к л. — Собрание сочинений : в 4 т. Москва : Правда, 1981.
У к р. п е р е к л. — Чайльд-Гарольдова мандрівка. Львів : Наукове товариство імені Шевченка, 1905. 198 с.
Мазепа. Харків : ДВУ, 1929. 80 с.
Трагедії. Київ : Држлітвидав, 1939. 340 с.
Лірика. Київ : Дніпро, 1982. 154 с.
Дон Жуан. Харків : Фоліо, 2001. 560 с.
Твори. Київ : Дух і Літера, 2004. 366 с.
Драматичні твори. Київ : Задруга, 2007. 298 c.

Література

Елистратова А. Байрон. Москва : Академия наук СССР, 1956. 236 с.
Кузик Д. М. «Пісня поета» з поеми Байрона «Дон Жуан» у перекладі І. Франка // Українське літературознавство. 1973. Вип. 20. С. 81–85.
Бех П. А. Переводы произведений Байрона на Украине // Вестник Киевского университета. Романо-германская филология. 1979. Вып. 13. С. 91–93.
Франко I. Лорд Байрон // Франко І. Я. Зібрання творів : в 50 т. Київ : Наукова думка, 1981. Т. 29. 670 с.
Raphael F. Byron. London : Thames and Hudson, 1982. 224 p.
Зорівчак Р. П. Британця пісня голосна... Роздуми над рядками українського Байрона // Україна. 1984. № 22. С. 13.
Павличко С. Д. Байрон: Нарис життя і творчості. Київ : Дніпро, 1989. 198 с.
McGann J. Byron and Romanticism. Cambridge : Cambridge University Press, 2002. 311 p.
MacCarthy F. Byron: Life and Legend. London : John Murray, 2014. 674 p.
Вечірко О. Дж. Г. Байрон і Україна // Наукові записки. Серія: Філологічні науки (мовознавство). 2016. Вип. 145. С. 372–376.

Автор ВУЕ

І. В. Пупурс

Покликання на цю статтю: Пупурс І. В. Байрон, Джордж Гордон // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Байрон, Джордж Гордон (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 8.03.2022