Триконх
Трико́нх (грец. τρι κόγχη — три мушлі, три черепашки) — тип мурованого християнського храму, в якого до центрального четверика з трьох боків за сторонами світу (крім західної) прилягають три напівкруглі в плані екседри, з яких східна є вівтарною апсидою.
Історична довідка
Триконхи відомі з архітектури Стародавнього Риму як німфеї (святилища німф біля джерел води). У ранньохристиянській архітектурі триконхи під назвою Cella trichora (святилище з трьома апсидами) стали одним із поширених типів християнських храмів. Після того, як 565 імператор Візантії Юстиніан І Великий перебудував церкву Різдва Христового у Вифлеємі, завершивши базиліку триконхом, така композиція поширилися в християнських сакральних спорудах на Сході в країнах візантійського культурного кола і на Заході, в імперії Каролінгів (церква Святого Стефана 804 Верденського абатства, тепер у м. Ессені, федеральна земля Північний Рейн-Вестфалія, Німеччина). Великі за розмірами тетраконхові храми відомі в романській архітектурі (церква Святих Апостолів у м. Кельні 1200, федеральна земля Північний Рейн-Вестфалія, Німеччина). Своєрідно трактовані тетраконхові композиції розвинулася в Грецькій регіональній школі Середньовізантійської архітектури 12 ст. у монастирських храмах Святої гори Афон. У цих церквах до північної та південної стін трансепта прилягають екседри, призначені для розміщення півчих під час літургії (Католікон (собор) Великої лаври, храми монастирів Ватопеда й Хіландар, 13–14 ст.).
Триконхи мініатюрних розмірів характерні для пізньовізантійської архітектури (церква Панагії Кувелітиси початку 14 ст. у м. Касторії, периферія Західна Македонія, Греція). Триконхи, відомі в архітектурі Македонії з 10 ст., значного розвитку набули в Сербії за часів Моравської школи 15 ст. Вони засвідчують вплив афонських монастирських храмів (церкви Лазариця у м. Крушеваці 1474, монастирів Каленич поблизу с. Рековац 1417, Манасія (Ресава) поблизу м. Деспотовац 1418 усі — Сербія). Цю традицію продовжено в архітектурі сусідніх Молдови та Валахії 15–16 ст. (Троїцька церква початку 15 ст. у м. Сереті, Румунія), де триконховий тип храму панівний до кінця 18 ст. (Георгіївська церква 1488 Воронецького монастиря у м. Гура-Гумора, Сучавський повіт, Румунія). В Україні на Поділлі, яке межує з Молдовою, відомо найбільше триконхових храмів 15-16 ст. У Середній Наддніпрянщині та на Лівобережжі триконхи з’явилися у 18 ст. завдяки міжнародним торговельним зв’язкам і громадам грецьких купців.
Характеристика
У більшості храмів цього типу триконхова частина, увінчана куполом на підбаннику чи вежею, призначалася для перебування церковного кліру. Для мирян відведено прямокутну в плані західну частину (наву і притвор). Конхи екседр накривалися напівкуполами або конусоподібними дахами.
В Україні триконхи відомі в кілької різновидах: як одно- та двоповерхові храми, одно- та триверхі з напівкруглими чи гранчастими екседрами (зокрема гранчастими ззовні та напівциліндричними всередині), з дзвіницями з заходу та без них. Деякі українські триконхи характерні тим, що їхні бічні екседри слабо виявлені в зовнішніх формах (Хрестовоздвиженська церква 1700 Києво-Печерської лаври, Михайлівська грецька церква 1729 у м. Ніжині Чернігівської області, церква Різдва Богородиці (Георгіївська) в Чернівцях).
Удосконалення і повний розвиток тетраконхового типу храму в Україні пов’язаний з творчістю київського архітектора І. Григоровича-Барського: його витворами є двоповерхові, триконхові, одно- трибанні: Покровська церква в Києві, Михайлівська церква у Воронежі, Спасо-Преображенський собор 1771 Красногірського монастиря біля м. Золотоноші Черкаської області. Багато тетраконхових (див. Тетраконх) церков 18 ст. в Україні унаслідок перебудов протягом 19 ст. перетворено на триконхові (Спасо-Преображенська церква в Глухові).
Значення
Триконх належить до найстародавніших типів сакральних споруд, таких як ротонда, тетраконх, поширених у більшості європейських країн, незважаючи на етноконфесійні межі. В Україні він не набув значного поширення, проте його присутність засвідчує нашу належність до загальноєвропейського контексту розвитку архітектури на базі античної спадщини.
Література
- Вечерський В. До питання типології української церковної архітектури доби Гетьманщини // Українська академія мистецтва: Дослідницькі та науково-методичні праці. Вип. 8. Київ : Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури, 2001. С. 129–136.
- Тимофієнко В. Архітектура і монументальне мистецтво: терміни і поняття. Київ : Видавництво Інституту проблем сучасного мистецтва; Головкиївархітектура, 2002. С. 416.
- Кох В. Энциклопедия архитектурных стилей. Москва : БММ АО, 2005. С. 43, 69. 102.
- Вечерський В. Курс історії архітектури країн Східної Європи. Київ : «АртЕк, 2007. С. 20-22, 34–39, 47–63.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Триконх // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Триконх (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 24.02.2022
