Квасов, Андрій Васильович
Ква́сов, Андрі́й Васи́льович (1718; тепер Росія — 1780; м. Глухів, тепер Україна) — архітектор, представник бароко, фундатор першої української архітектурної школи (Глухівської), автор низки споруд на Лівобережній Україні.
|
Квасов, Андрій Васильович | |
|---|---|
| Народження | 1718 |
| Місце народження | Росія |
| Смерть | 1780 |
| Місце смерті | Глухів |
| Місце поховання | Глухів |
| Місце діяльності | Україна |
| Напрями діяльності | архітектура |
Життєпис
Походження Квасова не з’ясовано. Його молодший брат Олексій (поч. 1720-х — 1777; тепер Росія) був архітектором, з 1763 очолював архітектурну частину Комісії мурованої забудови міст Санкт-Петербурга і Москви й 1768 виконав проєкт реконструкції м. Харкова.
1734 Квасова прийняли архітектурним учнем до Канцелярії будівель у м. Санкт-Петербурзі, де його спершу навчав архітектор І. Бланк (1708–1745; тепер Росія), потім — архітектор М. Земцов (1688–1743; тепер Росія). Під його керівництвом Квасов 1742 брав участь в оформленні коронації імператриці Єлизавети Петрівни у м. Москві, зведенні там тріумфальної арки тощо. У 1740-х працював на будівництві палацових споруд у містах Москві (зокрема Анненгофського і Лефортівського палаців), Санкт-Петербурзі, Царському Селі (тепер м. Пушкін у складі м. Санкт-Петербурга). 17.10.1743 отримав звання ґезеля архітектури (підмайстра), 1753 — звання архітектора й військовий чин капітана.
Уперше Квасова відряджено в Україну 1742–1743, де на околиці м-ка Козельця на березі р. Остра він збудував палацово-парковий ансамбль резиденції графа О. Розумовського (не збережено). 1747 знову їздив в Україну (Козелець, Глухів) для з’ясування перспектив будівництва там репрезентативних споруд на замовлення родини Розумовських. Відповідно до указу Сенату в Російській імперії 1748 з метою відбудови поруйнованих міст Батурина, Глухова, Ніжина Квасова призначено «малоросійським архітектором». 1752 він очолив перший в Україні державний орган з питань містобудування і архітектури — Будівельну експедицію забудови міст Глухова й Батурина.
В Україні Квасов перебував упродовж 1748–1757 та з 1761 до смерті. 01.03.1763 він уклав з гетьманом К. Розумовським 8-річний контракт на роботу, згідно з яким проєктував будівлі й споруди, вів авторський нагляд за будівництвом, контролював якість будівельних матеріалів і конструкцій, вирішував інженерні питання. Після ліквідації гетьманства 02.05.1765 уклав аналогічного змісту контракт з Малоросійською колегією, продовжений після 02.05.1776. З 1765 постійно жив з родиною в м. Глухові, де став першим головним архітектором міста, що стрімко розвивалося. 30.12.1777 подав у відставку через хворобу, проте фахову діяльність не припинив: 19.03.1778 підписав розроблений за його участю генеральний план м. Глухова. Незавершені будови Квасова закінчували 1778–1782 його учні М. Мосціпанов і Ф. Савич (1747 — після 1790; тепер Україна). Разом з ними навчалися і два сини Квасова — Микола та Олександр, котрі продовжили архітектурну освіту в Москві й Санкт-Петербурзі.
Діяльність
Праця Квасова як архітектора й містобудівника пов’язана з виконанням державних замовлень: імператорського двору, родини графів Розумовських та К. Розумовського як гетьмана, а з 1765 — П. Румянцева-Задунайського як генерал-губернатора Малоросії і президента Малоросійської колегії. Останній забезпечив масштабну розбудову Глухова як адміністративного центру підросійської України. Вона тривала протягом 1765–1778 пiд керiвництвом Квасова й була зупинена катастофічними подіями: адміністративною реформою 1781–1782, яка ліквідувала автономію колишньої Гетьманщини, та синхронними реформі двома нищівними пожежами міста.
Під керівництвом Квасова у центрі Глухова споруджено головні будiвлі мiста: Троїцький собор і дзвіницю та будинок Другої Малоросійської колегії. Останній — поблизу Московської брами, яку разом із Київською (див. Київська брама Глухівської фортеці) спорудили мурованою, у стилiстиці класичного напряму бароко. Завершено будiвництво цiєї найбільшої в Українi урядової будiвлi 1774, опоряджувальнi роботи тривали до 1782 пiд керiвництвом Савича. Спорудження Малоросiйської колегiї дало змогу Квасову впорядкувати розпланування середмiстя, поділивши його на прямокутного плану квартали забудови; будинки зводили за «зразковими» (типовими) проєктами Квасова. Причiлковий фасад Малоросійської колегiї, виходячи на схiдний бік головного міського майдану, упорядкував його композицію. Однак, незважаючи на значний розвиток державного i приватного мурованого будiвництва, споруда Малоросiйської колегiї, яка привнесла в міське середовище Глухова новий, столичний європейський масштаб, не отримала належної пiдтримки у виглядi спiвмiрних їй будівель. Квасов спорудив ще кілька мурованих будинків, Спасо-Преображенську церкву, палацово-парковий ансамбль резиденції П. Румянцева-Задунайського у передмісті Веригині (1767–1768), але його задум щодо масштабної реконструкцiї адміністративного центру Лівобережної України залишився не реалiзованим.
Крім м. Глухова, Квасов працював: у м. Козельці (собор із дзвіницею, будівля полкової канцелярії тощо) та на його околицях (церква у с. Лемешах, палац із парком у с. Адамівці); у м. Батурині (палац К. Розумовського, не збережено); у м. Ніжині (4 муровані церкви, зокрема церква Святого Іоанна Богослова 1752); у м. Києві (інженерні роботи на наддніпрянських схилах поблизу Києво-Печерської лаври, ремонт Маріїнського палацу). 1771 опрацював первісний проєкт будинку магістрату в Ніжині (не збережено). Маючи добру інженерну підготовку, забезпечив виконання значних гідротехнічних робіт в облаштуванні ставків і каналів садибних парків у Глухові та в околицях Козельця. У власній архітектурній творчості враховував українські архітектурні традиції і керувався засадами стриманої стилістики пізнього бароко, без пластичних надмірностей, характерних, до прикладу, для Б. Ф. Растреллі; наприкінці творчої діяльності перейняв стилістику раннього класицизму.
|
Серед витворів Квасова:
- палац О. Розумовського у м. Козельці 1742–1743 (не збережено);
- палац Кирила Розумовського в Глухові 1749–1757 (не збережено);
- собор Різдва Богородиці та дзвіниця в Козельці 1752–1763 (за участю І. Григоровича-Барського);
- Трьохсвятительська церква в Лемешах 1755–1760;
- будинок полкової канцелярії в Козельці 1756–1765;
- Спасо-Преображенська церква в Глухові 1765;
- Троїцький собор і дзвіниця в Глухові 1765–1778 (не збережено);
- Київська і Московська брами Глухівської фортеці 1766–1769 (Московську браму не збережено);
- будинок Другої Малоросійської колегії у Глухові 1768–1778 (не збережено);
- будинок земського суду в м. Острі 1774 (не збережено).
Визнання
Квасов протягом більшої частини творчого життя був «придворним архітектором» родини графів Розумовських, виконуючи замовлення їхні, а також Малоросійської колегії та П. Румянцева-Задунайського. Він був першим, хто здійснив в Україні низку новаторських архітектурно-містобудівних заходів: завершення перепланування міського центру на засадах регулярності (м. Глухів); створення перших на Лівобережжі палацово-паркових ансамблів регулярного типу (на околицях міст Козельця і Глухова); спорудження найбільшої в краї урядової будівлі. Його авторству належало значно більше творів архітектури, ніж відомо тепер.
Започаткована ним у м. Глухові архітектурна школа не набула розвитку з огляду на політику Російської імперії щодо знищення всіх атрибутів автономії України. Усі збережені твори Квасова тепер є пам’ятками архітектури національного значення. За визначенням І. Грабаря, цей зодчий був дуже помітною постаттю, яка не загубилася «навіть серед осяйних променів Растреллієвої слави». Попри це біографію і творчу спадщину Квасова досліджено недостатньо.
Література
- Новаковська Н. Найкрупніша громадська споруда на Україні в XVIII ст. // Вісник Академії будівництва і архітектури УРСР. 1959. № 1. С. 15–18.
- Новаковська Н. Педагогічна діяльність архітектора Андрія Квасова на Україні // Питання історії архітектури та будівельної техніки України. Київ : Держбудвидав УРСР, 1959. С. 148–158.
- Пуцко В. Маловідома споруда А. Квасова в Україні // Архітектурна спадщина України : в 5 вип. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 1996. Вип. 3. Ч. 1. С. 121–130.
- Тимофієнко В. Квасов // Зодчі України кінця XVIII — початку ХХ століть: Біографічний довідник. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 1999. С. 178.
- Юрченко С. Кілька документів про діяльність Андрія Квасова у Глухові // Сіверщина в історії України. 2015. Вип. 8. С. 14–24.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Квасов, Андрій Васильович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Квасов, Андрій Васильович (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 23.02.2024
