Спасо-Преображенський собор у Чернігові

Спасо-Преображенський собор у Чернігові. Вигляд з північного заходу. Фото В. В. Вечерського
Вигляд з південного сходу. Фото В. В. Вечерського
Зондаж на фасаді сходової вежі з розкритим муруванням технікою «opus mixtum». Фото В. В. Вечерського
Інтер'єр. Фото В. В. Вечерського
План до появи прибудов у 18 ст. Чорною заливкою позначено 1-ий будівельний етап. Джерело ілюстрації: Вечерський В. В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: виявлення, дослідження, фіксація. Київ : Вид. дім А.С.С., 2005. С. 50
Спасо-Преображенський собор у Чернігові. Поздовжній розріз. Джерело ілюстрації: Вечерський В. В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: виявлення, дослідження, фіксація. Київ : Вид. дім А.С.С., 2005. С. 50

Спа́со-Преображе́нський собо́р у Черні́говіпам’ятка архітектури національного значення, Україна. Мурований собор стоїть в історичному центрі м. Чернігова посеред старовинного Дитинця. До 20 ст. був архітектурною домінантою міста. Завдяки високим вежам, що фланкують західний фасад, і тепер є архітектурною домінантою Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів Стародавній».

Історична довідка

Собор закладений чернігівським князем Мстиславом Володимировичем «Хоробрим». Станом на 1036 собор було вимуровано на висоту до 4 м.

1041 — завершення будівництва й освячення собору.

Первісно він був хрестовокупольним, восьмистовпним, тринавовим, триапсидним, п'ятибанним, з нартексом і прилеглою до нього з півночі сходовою вежею. Протягом 11–12 ст. з північного й південного боків прибудовано численні каплиці й хрещальню (не збереглися).

Під час штурму м. Чернігова монголо-татарами 1239 храм поруйновано, зокрема провалено склепіння і частково — куполи.

Протягом 15–16 ст. пошкодження були виправлені. Собор зазнав руйнувань під час штурму м. Чернігова поляками 1611. При відбудові 1675 коштом чернігівського полковника Василя Касперовича Дуніна-Борковського (1640–1702) надбудовано апсиди й зведено нові барокові бані.

1750 під час пожежі в соборі згорів іконостас, дахи, потріскалися мармурові колони трифоріїв. 1754 провадилися ремонтні роботи, проте собор довго ще стояв під тимчасовими солом'яними стріхами та дерев'яними дахами.

1791–1798 собор зазнав значної реконструкції: розібрано прилеглі каплиці та хрещальню біля південного фасаду, надбудовано сходову вежу й на місці зруйнованої хрещальні зведено ідентичну другу вежу, симетрично до першої; фасади заново потиньковано й побілено; змінено форми бань, які стали сферичними. В інтер'єрі розібрані залишки хорів у бічних навах (лишилися тільки хори над нартексом), а мармурові колони трифоріїв, які втратили міцність, обмуровано цеглою. Тоді ж зроблено нову підлогу з чавунних плит.

1818 за проектом архітектора А. Карташевського з півночі, півдня і заходу перед входами прибудовано тамбури.

Іконостас, який зберігся, виготовлено 1798 різьбярами з м. Ніжина С. Волощенком і С. Білопольським за проектом архітектора Івана Денисовича Яснигіна (1745–1824). Іконописні роботи виконав священик з м-ка Борзни Тимофій Федорович Мізко (1738–1816). Розписи інтер'єру здійснив 1820 художник Я. Юринов із помічниками. Наприкінці 19 ст. під наглядом інженера-архітектора будівельного відділення Чернігівського губернського земства Дмитра Васильовича Савицького (1829–1899) проведено капітальний ремонт собору: 1891 бані й шпилі веж позолочено; 1899 влаштовано парове опалення.

Наукові дослідження собору розпочалися 1923–1924 (М. Макаренко, І. Моргілевський). Тоді відкрито залишки каплиць і хрещальні, а в інтер'єрі — візантійські мармурові колони та фреску «Свята Текля» (фреска загинула під час Другої світової війни, збереглася копія). Наступні дослідження проведено 1947 (Ю. Асєєв) та 1966 (М. Говденко).

1967 собор передано місцевому заповіднику (тепер Національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній»). Реставраційні роботи провадилися в 1970-х — 1980-х.

1990 собор передано православній громаді. На 2020 тут відбуваються богослужіння Української православної церкви Московського патріархату.

Характеристика

Архітектурна композиція собору поєднує базилікальну схему (див. базиліка) західноєвропейського походження з хрестовокупольною візантійською (див. Візантія). Поєднання базилікальності з хрестовокупольністю характерні для Східновізантійської архітектурної школи середньовізантійської доби 9–12 ст. (напр. храми Трапезунда, тепер м. Трабзон, й Нікеї, тепер м. Ізнік, обидва міста — Туреччина). Тож, імовірно, артіль майстрів, яка зводила чернігівський собор, прибула на Русь із Малої Азії чи з тісно з нею пов'язаного Закавказзя. Відповідно до такої композиції інтер'єр поєднує глибинно-вісьовий і висотний принципи організації простору. Собор має поздовжню наву й перпендикулярний їй трансепт, на їх перетині — підкупольний квадрат. Перехід від підпружних арок до світлового підбанника здійснено за допомогою трикутних сферичних пандативів. Висота до зеніту центрального купола 30 м. Підкупольний простір від бічних рамен трансепта відділяють двоярусні трифорії, наявність яких підкреслює базилікальність композиції інтер'єру. 3 пари хрещатих пілонів несуть систему підпружних арок і циліндричних склепінь та 5 куполів на світлових підбанниках. Із заходу міститься низенький темний нартекс, перекритий циліндричним склепінням, над яким — щедро освітлені високі хори. Первісно вони були набагато просторішими й заходили в бічні північну й південну нави, включаючи бічні рамена трансепта. На хорах збереглися шиферні різьблені плити парапетів. З півночі до нартекса прилягає кругла вежа з крученими сходами на хори. Фасади собору прикрашено плоскими лопатками й нішами. Мурування римської системи «opus mixtum» з широким вживанням на фасадах цегляних орнаментівмеандрів, городків, плетінки. Вони частково розкриті на фасадах завдяки реставраційно-експозиційним зондажам. Давній живопис в інтер'єрі зберігся незначними фрагментами, а настінні розписи 19 ст. вимагають розкриття і реставрації. Змістовною та мистецькою домінантою інтер'єру є пишний класицистичний іконостас. Окрім нього, в інтер'єрі збереглися візантійські мармурові колони з базами й капітелями, імпортовані з Північного Причорномор'я (нині сховані в обмуруванні 1791–1798 й частково розкриті у вигляді зондажів).

Значення

Спасо-Преображенський собор у Чернігові є найстародавнішою датованою і добре збереженою автентичною спорудою княжої України-Русі та східних слов'ян загалом (на території України, Білорусії і Росії), унікальним мистецьким витвором давньої української архітектури. Своєю розпланувально-просторовою композицією собор справив значний вплив на українську архітектуру 11–17 ст.

Додатково

У Повісті минулих літ згадано, що по смерті фундатора 1036 «положиша и у святаго Спаса, юже сам заложил бе бо въздано ея при немь възвыше яко на кони стояше досящи».

Західний фасад собору зображено на реверсі пам’ятної монети «Спаський собор у Чернігові» номіналом 20 грн., вагою 31,1 г, виготовленої зі срібла 925 проби. Її випустив 1997 Національний банк України в нумізматичній серії «Духовні скарби України». На 2020 її вартість становить 3 000 грн.

Джерела

  1. Державний архів Чернігівської області. Ф. Р-15. Оп. 1. Спр. 220. Арк. 77–79.
  2. Державний архів Чернігівської області. Ф. Р-593. Оп. 1. Спр. 1013. Арк. 202.

Література

  1. Шмит Ф. И. Искусство Древней Руси–Украины. Харьков : Изд-во «Союз», 1919. 111 с.
  2. Макаренко М. О. Біля Чернігівського Спаса: (Археологічні досліди року 1923) // Чернігів і Північне Лівобережжя / під ред. М. С. Грушевського. Київ : Держ. вид-во України, 1928. С. 184–196.
  3. Моргилевський І. В. Спасо-Преображенський собор у Чернігові за новими дослідами // Чернігів і Північне Лівобережжя / під ред. М. С. Грушевського. Київ : Держ. вид-во України, 1928. С. 169–183.
  4. Асєєв Ю. С. Архітектура Київської Русі. Київ : Будівельник, 1969, 192 с.
  5. Логвин Г. Н. Чернигов, Новгород-Северскнй, Глухов, Путивль. Москва : Искусство, 1980. 288 с.
  6. Говденко М. М. Спас Чернігівський: дослідження // З історії української реставрації. Київ : Українознавство, 1996. С. 143–151.
  7. Пам'ятки архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання / В. В. Вечерський, О. М. Годованюк, Є. В. Тиманович та ін.; За ред. А. П. Мардера та В. В. Вечерського. Київ : Техніка, 2000. С. 293.
  8. Вечерський В. В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: виявлення, дослідження, фіксація. Київ : Вид. дім А.С.С., 2005. С. 50–52.
  9. Доценко А. та ін. Спас Чернігівський. Чернігів : Десна Поліграф, 2011. 191 с.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Спасо-Преображенський собор у Чернігові // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Спасо-Преображенський собор у Чернігові (дата звернення: 3.06.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
13.05.2020

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ