Лавра

Велика лавра (монастир Св. Афанасія Афонського) на Святій Горі

Панорама Свято-Успенської Києво-Печерської лаври

Нямецька лавра (Румунія)

Супрасльська лавра (Польща)

Ла́вра (від грец. λαύρα, букв. — прохід, вулиця) — усталена назва крупних (із кількома храмами і значною кількістю ченців) та найбільш впливових монастирів (традиційно — чоловічих) у церквах східнохристиянської традиції. Мають особливе історичне та духовне значення для всієї конфесії або країни.

Загальна характеристика

Керівництво лаврою здійснюють намісники — архимандрити або архієреї. Лаври зазвичай володіють особливими правами у своїх церквах, можуть мати ставропігію, тобто пряме підпорядкування предстоятелю помісної церкви або Вселенському патріарху (а не місцевому єпископу).

Поняття лаври з’явилося в 4 ст. у Палестині — так називали великі монастирі, огороджені для безпеки насельників високими стінами, де практикували осібний, усамітнений спосіб життя.
З-поміж них до наших днів у пустелях поблизу м. Єрусалима збереглися лаври Святого Феодосія Великого (названа на честь засновника, тепер тут діє жіночий монастир) та Святого Сави Освяченого, або Велика Лавра (на честь засновника Сави Освяченого, обидві — з 5 ст.). Лаврами з 4 ст. називали пустельні монастирі, що виникали неподалік єгипетсько-лівійського кордону. Кожен насельник мешкав у окремій келії, що розташовувалася в одному з провулків біля будівлі настоятеля. Засновником першої такої обителі вважають Макарія Великого (Єгипетського, 4 ст.).

Дещо пізніше лаврами почали називати й впливові монастирі, що діяли на Святій Горі — Афоні. Головною тут стала лавра Благовіщення Божої Матері, або Велика Лавра, закладена преподобним Афанасієм Афонським (963; з 15 ст. названа на честь Святого Афанасія Афонського, бл. 925–1000). Перебуває у безпосередньому підпорядкуванні Вселенському патріархові. Від 14–15 ст. у місцевих документах іменувався лаврою Свято-Пантелеймонівський руський монастир на Афоні (тепер відомий як Старий Русик, або Нагорний Русик).

Києво-Печерський монастир набув значення лаври як головного монастиря з кінця 12 ст. (ймовірно, з 1182), став архимандрією. Згаданий під такою назвою в «Києво-Печерському патерику». Руські книжники прирівнювали значимість цього монастиря до афонських. 1592 Константинопольський патріарх Єремія II Транос надав обителі ставропігію. Після переходу Київської митрополії під зверхність Московського патріархату (1686) Києво-Печерській лаврі надано ставропігію Московського патріарха (1688) та підтверджено офіційний статус лаври, а 1786 — ставропігію Київського митрополита.

Серед інших православних лавр найбільше відомі:

Агіа Лавра, або Калавритська Лавра — заснована 961 (тепер не діє, на її території відкрито історичний музей, м. Калаврита, Греція);
лавра Св. Давида (Давид-Гареджі) — комплекс печерних монастирів, найдавніші з яких засновано в 6 ст., тепер підпорядкований Грузинській православній церкві (Кахетія, Грузія);
Супрасльська лавра — заснована в кін. 15 — на поч. 16 ст. як Благовіщенський монастир в юрисдикції Київської митрополії (тепер в юрисдикції Польської православної церкви, м. Супрасль, Польща);
Троїце-Сергієва лавра — найбільший чоловічий монастир Російської православної церкви (діє з 1337, від 1744 — лавра, м. Сергіїв Посад, Росія), Свято-Троїцька Олександро-Невська лавра (діє з 1710, від 1797 — лавра, м. Санкт-Петербург, Росія);
Нямецька Лавра (Лавра Нямц і Секул, Старо-Нямецька) — заснована 1367, монастир Румунської православної церкви (повіт Нямц, Румунія);
Свято-Успенська лавра «Студеніца», або Царська лавра — один із найдавніших монастирів Сербської православної церкви, 12 ст. (неподалік м. Кралево, Сербія).

Лаври були визначними центрами східного християнства, ставали визнаними осередками культури, освіти, друкарства, сакрального мистецтва, підготовки духовної ієрархії. Натепер є пам’ятками (або складникам пам’яток) всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

На 2024 в Україні функціонують три православні лаври: Свято-Успенська Києво-Печерська, Свято-Успенська Почаївська (з 1833), Свято-Успенська Святогірська (з 2004), а також Свято-Успенська Унівська лавра в юрисдикції Української греко-католицької церкви (з 1913).

Додатково

У давній Александрії лаврою називали вулицю, на якій розташовувався християнський храм.
В архівах Великої Лаври на Афоні зберігають древній святогорський Акт за лютий 1016 з підписами 21 ігумена афонських обителей, серед них — підпис «пресвітера й ігумена» давньоруського монастиря Герасима. Подальшу історію цієї обителі простежують за збереженими в архіві афонського Свято-Пантелеймонівського монастиря документами 1030, 1048, 1070 та 1142. Згідно з ними, давньоруська Успенська Богородична обитель «Ксилургу» (грец. Ξυλουργός — тесля або древоділ) до 1030 вже мала статус ігуменарія, а в указі візантійського імп. Костянтина IX Мономаха від 1048 названа Царською лаврою. За місцевим монастирським переказом, саме тут проходив послух і навчання Антоній Печерський — засновник печерного монастиря за афонським статутом на Київських горах (Києво-Печерської лаври).

Література

Ісіченко І., архієп. Загальна церковна історія. Харків : Акта, 2001. 601 с.
Іларіон (Огієнко), митроп. Свята Почаївська Лавра / Упоряд. М. С. Тимошик. Київ : Наша культура і наука, 2005. 439 c.
Климов В. В. Українські православні монастирі та чернецтво: позиція в національній історії. Київ : Інститут філософії НАН України, 2008. 884 с.
Шумило С. В. Перший давньоруський монастир на Афоні та його зв’язки з Київською Руссю: 1000 років // Афонское наследие: научный альманах : в 6 вып. Киев; Чернигов : Международный институт афонского наследия, 2017. Вып. 5–6. C. 46–82.