Леонтович, Микола Дмитрович

Леонтóвич, Микóла Дми́трович (13.12.1877, с. Монастирок, тепер Вінницького району Вінницької області, Україна — 23.01.1921, с. Марківка, тепер Гайсинського району Вінницької області, Україна) — композитор, хоровий диригент, педагог, фольклорист, музично-громадський діяч, класик української музики.

Леонтович, Микола Дмитрович
Народження	13.12.1877
Місце народження	Монастирок, Вінницька область
Смерть	23.01.1921
Місце смерті	Марківка, Вінницька область
Місце поховання	Марківка, Вінницька область
Напрями діяльності	композитор, хоровий диригент, педагог, фольклорист, музично-громадський діяч, класик української музики.

Життєпис

Походив із родини священника. Початки музичної освіти здобув удома. Закінчив Шаргородське початкове духовне училище (1888–1892), Подільську духовну семінарію (1892–1899; радянська влада ліквідувала заклад 1920), де опанував теорію музики і хоровий спів. Серед його наставників був, зокрема Ю. Богданов. Під час літніх канікул записував пісні народні в селах і містечках Поділля. 1903–1904 відвідував лекції в Імператорській придворній співацькій капелі в м. Санкт-Петербурзі (у квітні 1904 здобув звання регента церковних хорів). Приватно студіював композицію в професора Б. Яворського, якого відвідував у містах Москві та Києві (1908–1914, 1916–1919).

Викладав спів, музику та інші дисципліни (1899–1920), організовував хори в духовних і світських навчальних закладах Поділля, Донбасу та м. Києва: у Чуківській другокласній вчительській школі (1899–1901; с. Чуків, тепер Вінницького району Вінницької області), Тиврівському духовному училищі (березень 1901 — листопад 1902; м-ко Тиврів, тепер селище Вінницького району Вінницької області), Вінницькій церковно-вчительській школі (грудень 1902 — вересень 1903; м. Вінниця), Летичівській церковнопарафіяльній школі (грудень 1903 — червень 1904; м. Летичів, тепер селище Хмельницького району Хмельницької області), Гришинському двокласному залізничному училищі (вересень 1904 — травень 1908; селище Гришине, тепер м. Покровськ Покровського району Донецької області), Тульчинському жіночому єпархіальному училищі (жовтень 1908 — травень 1918; м. Тульчин, тепер Тульчинського району Вінницької області), Київській церковно-учительській школі (січень — вересень 1919; м. Київ), на вечірніх регентських курсах при Вищому музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка (березень — вересень 1919; див. Державний музично-драматичний інститут імені М. Лисенка), у Тульчинських трудових школах (весна — осінь 1920).

Під час визвольних змагань долучився до розбудови держави національної на культурно-освітній ниві. 1917–1919 працював секретарем-діловодом у Музичному відділі Генерального секретаріату Української центральної ради (згодом Міністерства освіти та мистецтв), Гетьманату, Директорії УНР. Співорганізатор Першого українського національного хору в м. Києві (1917–1919), Української республіканської капели (1919), Державної української капели ім. М. Лисенка (1919). Розробляв статути, програми, кошториси для новостворених хорових колективів з різних куточків України. Особливу увагу приділяв відкриттю шкіл, курсів, гуртків нотної грамоти у великих містах. Співпрацював з найбільшою кооперативною установою України — «Дніпросоюзом» (1918–1920), зокрема у складі Художньої ради діячів хорового мистецтва при культурно-просвітньому відділі кооператорів.

Наприкінці 1919 повернувся до м. Тульчина, де заснував музичну школу, самодіяльний хор.

23.01.1921 перебував у домі батька в с. Марківка, де його вбив більшовицький агент Гайсинського ЧК. Похований у цьому самому селі.

Творчість

Леонтович — художник-новатор, майстер стилю a капела в жанрі хорової пісні. Уклав «Першу збірку пісень з Поділля» — обробок музичних народних пісень для хорового співу без інструментального супроводу (1901); видав «Другу збірку пісень з Поділля» з посвятою М. Лисенкові (1903).

1904 вперше на загал прозвучала пісня в обробці Леонтовича «Зашуміла ліщинонька» у виконанні хору Народного дому на Лук’янівці в м. Києві під орудою К. Стеценка. У доробку композитора десятки обробок, серед яких «Пряля», «Козака несуть», «Почаївська Божа Матір», «Піють півні», «Женчичок-бренчичок», «Гра в зайчика», «Із-за гори сніжок летить» та ін. Переважна більшість таких творів глибоко оригінальна, скомпонована на основі народних мелодій, індивідуально неповторна.

29.12.1916 відбулася прем’єра хорової мініатюри «Щедрик» у залі Київського купецького зібрання (тепер будівля Національної філармонії України). Її виконав хор студентів Імператорського університету Святого Володимира (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка) і слухачок Вищих жіночих курсів (диригент О. Кошиць) під час Різдвяного концерту. Оригінальні авторські композиції «Щедрик» (1916) і «Дударик» (1918), у яких Леонтович досягнув максимальної ритмічної організації, вважають найвищим досягненням композитора. У «Щедрику» органічно поєднані прийоми народного багатоголосся з досягненнями класичної поліфонії.

У липні — серпні 1918 брав участь у концертній подорожі Лівобережною Україною (міста Полтава, Лубни, Харків) Першого українського національного хору (диригент К. Стеценко, солістки М. Литвиненко-Вольгемут, М. Дніпрова). Як член Всеукраїнської православної церковної ради підготував «Літургію св. Іоанна Златоустого» українською мовою, яка вперше прозвучала 22.05.1919 в Микільському (Військовому) соборі у Києві.

1918–1919 з’явилися оригінальні твори «Легенда», «Спомини» на сл. М. Вороного, «Моя пісня» на сл. К. Білиловського, «Літні тони», «Льодолом», «Все я знаю» на сл. Г. Чупринки, які засвідчили інтерес композитора до модерної української поезії. Підготував п’ять «Десятків» обробок українських народних пісень.

Автор праць із педагогіки та методики музичного виховання: «Нотна грамота» (1919), «Практичний курс навчання співу у середніх школах України» (1920), «Як я організував оркестр у сільській школі» (1925) тощо, в основу яких покладено ідею музичного фольклору.

Творчість Леонтовича в роки Української революції здобула популярність в Україні, а в інтерпретації Української республіканської капели (згодом Українського народного хору) — визнання в європейської та світової музичної критики і публіки.

В останні роки життя працював над першим великим симфонічним твором — народно-фантастичною оперою в трьох діях «На русалчин Великдень» (залишилася недописаною). Через півстоліття оперу завершив та інструментував для сучасного оркестру симфонічного композитор М. Скорик.

«УУкраїнська народна пісня ЖЕНЧИЧОК БРЕНЧИЧОК в обробці Миколи Леонтовича».
Джерело ютуб канал «Дівочий хор "Вогник"».

«Хор Львівської національної опери - "Щедрик" М. Леонтовича».
Джерело ютуб канал «Lviv National Opera».

«Дударик (Українська народна пісня в обр. М.Леонтовича)».
Джерело ютуб канал «DudarykLviv».

Визнання

01.02.1921 в м. Києві створено Комітет вшанування пам’яті композитора М. Леонтовича, згодом перейменований на Музичне товариство імені Леонтовича (МТЛ). При підтримці «Дніпросоюзу» товариство зібрало, зберегло та опублікувало творчі доробки Леонтовича та його соратників Я. Степового, К. Стеценка. Наприкінці 1930-х більшість членів МТЛ репресовано. Традиції МТЛ відродило Хорове товариство ім. М. Д. Леонтовича (1993).

1921–1928 по всій Україні з’являлися сотні робітничих, селянських, учнівських, студентських професійних і самодіяльних хорів, названих ім’ям Леонтовича.

Пам’ятники Леонтовичу встановлено в містах Тульчині (1969, скульптор Г. Кальченко), Немирові (2004, скульптор Я. Куленко), Вінниці (2017, скульптор В. Оврах), Покровську (2018, скульптор П. Антип; восени 2024 евакуйовано до м. Вінниці). Мініскульптуру розміщено на стіні медичного факультету Ужгородського національного університету (05.12.2024).

Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) проголосило 1977 роком Леонтовича.

У грудні 1977 відкрито Музей-квартиру Миколи Леонтовича в м. Тульчині та Музей Миколи Леонтовича в с. Марківка; 2002 — меморіальний кабінет при Кам’янець-Подільському державному педагогічному університеті імені Івана Огієнка (тепер Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка).

Меморіальні дошки розміщено на фасаді колишньої Київської церковно-учительської школи (тепер приміщення Національної академії державного управління при Президентові України; 15.10.1965); на будівлі залізничного вокзалу м. Красноармійська (тепер м. Покровськ; 1993; релоковано та 15.12.2025 розміщено на стіні Кам’янець-Подільського залізничного вокзалу); на стіні колишньої Подільської духовної семінарії в м. Кам’янці-Подільському (2002).

Ім’ям композитора названо вулиці, провулки, площі в понад 70 містах України.

2017 засновано Всеукраїнську мистецьку премію імені Миколи Леонтовича з метою підтримки, популяризації хорового мистецтва, вшанування спадщини композитора, відзначення митців, музикознавців, дослідників, творчих колективів, які зберігають і розвивають українську музичну культуру.

Восени 2018 відкрито виставки: «Світовий тріумф “Щедрика”» — 100 років культурної дипломатії» у Дипломатичній академії України імені Геннадія Удовенка при МЗС України, де представлено документи про діяльність Української республіканської капели; «Маестро Різдва» у Національному музеї історії України, де експонували раритети, пов’язані з життям і творчістю Леонтовича.

З нагоди 100-річчя першого виконання «Щедрика» Леонтовича в США організовано низку заходів у містах Нью-Йорку та Вашингтоні. Зокрема в Карнегі-хол (м. Нью-Йорк) відбувся урочистий концерт «Notes from Ukraine» (22.12.2022). Захід вели режисер М. Скорсезе та акторка В. Фарміга.

Твори

Опера «На Русалчин Великдень» (1919–1921, за однойменною казкою Б. Грінченка, незавершена 1 дія, лібрето Н. Танашевич); оригінальні хори. Автор обробок понад 150 українських народних пісень: для мішаного хору без супроводу (93): «Дударик», «Женчичок-бренчичок», «Зажурились галичанки», «Зашуміла ліщинонька», «Котилася зірка»; для чоловічого хору (13): «А в Києві на ринку», «Гаю, гаю, зелен розмаю», «Гей, нум, браття»; для жіночого та дитячого хору (41): «Добрий вечір, дівчино», «Закувала зозуленька», «Нарвала квіточок».

У доробку близько 10 оригінальних творів, понад 60 духовних композицій, кілька обробок революційних пісень («Інтернаціонал», «Варшав’янка», «Ми ковалі своєї долі»). Одне з центральних місць у творчості посідають хори на побутові теми: драматичні — «Пряля», «Мала мати одну дочку», «Ой з-за гори камʼяної», «Піють півні»; трагедійні — «Козака несуть», «Ой з-за гори сніжок летить»; обрядово-ігрові — «Мак», «Гра в зайчика»; танцювально-жартівливі — «За городом качки крячуть», «Ой устану я в понеділок».

Праці

Хоровое церковное пение // Музыка и пение. 1904. № 5. С. 2–3.
Сольфеджіо : початковий курс на 1 і 2 голоси / Упоряд. М. Д. Леонтович. Київ : Міністерство Народної Освіти. Музичний відділ, 1918. 52 с.
Як я організував оркестр у селянській школі // Музика. 1925. № 1. С. 16–22.
Практичний курс навчання співу у середніх школах України / Упоряд. Л. Іванова ; передмова М. Гордійчука. Київ : Музична Україна, 1989. 134 с.
Хорові твори / Упоряд. В. Кузик. Київ : Музична Україна, 2019. 446 с.

Література

Дяченко В. П. М. Д. Леонтович : малюнки з життя. Харків : Мистецтво, 1941. 138 с.
М. Д. Леонтович : збірник статей і матеріалів / АН УРСР, Ін-т мистецтвознавства, фольклору та етнографії ; Упоряд. та ред. В. Д. Довженко. Київ : Видавництво АН УРСР. Київ : АН УРСР, 1947. 104 с.
Гордійчук М. М. Д. Леонтович. Київ : Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1956. 103 с. (Серія «Українські композитори»).
Микола Леонтович : спогади, листи, матеріали / Упоряд. В. Ф. Іванов ; ред. М. М. Гордійчук. Київ : Музична Україна, 1982. 238 с.
Музичний архів М. Д. Леонтовича : каталог / Нац. б-ка України імені В. І. Вернадського ; Укладачі : Л. П. Корній, Е. В. Клименко. Київ : НУБВ, 1999. 115 с.
Завальнюк А. Ф. Микола Леонтович : дослідження, документи, листи / Вінниц. держ. пед. ун-т ім. М. Коцюбинського. Вінниця : Поділля-2000, 2002. 256 с.
Пархоменко Л. Микола Леонтович [із CD — фонозаписом 17 творів Л.]. Київ : [б. в.], 2007. 62 с. (Серія «Сто зірок української культури»).
Семенко Л. І. Їх поєднала пісня Леонтовича… : нариси з історії музичного життя в Україні 1910–1930-х років. Вінниця : Едельвейс і Ко, 2007. 272 с.
Бугаєва О. В. Архівна спадщина Музичного товариства імені М. Д. Леонтовича / Наук. ред. Л. А. Дубровіна ; НАН України, Нац. б-ка України імені В. І. Вернадського. Київ : [б. в.], 2011. 388 с.
Бугаєва О. В. Музичне товариство імені Леонтовича (1921–1928) : біографічний словник / Наук. ред. В. І. Попик ; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. Київ : НБУВ, 2015. 344 с. (Серія «Українська біографістика» ; вип. 10).
Микола Леонтович — славетний український композитор : бібліографічний покажчик / Упр. культури і мистецтв Вінниц. облдержадміністрації, Вінниц. обл. універс. наук. б-ка ім. К. А. Тімірязєва ; уклад., комп’ютер. набір О. І. Кізян ; відп. за вип. Н. І. Морозова. Вінниця : Балюк І. Б., 2017. 412 с.
Пересунько Т. Світовий тріумф «Щедрика» — 100 років культурної дипломатії України. [Текст] : зб. архів. док. / М-во культури України, Укр. центр культ. дослідж., Центр. держ. архів вищих органів влади та упр. України ; [концепція, текст, упоряд. Т. Пересунько ; наук. ред. І. Гирич ; перекл. док. з іноз. мов В. Бойко]. Київ : АртЕк, 2018. 200 с.
Пересунько Т. Культурна дипломатія Симона Петлюри : «Щедрик» проти «русского мира». Місія Капели Олександра Кошиця (1919–1924). Київ : АртЕк, 2019. 312 с.
Кузик В. Музичне товариство імені Леонтовича — 100 років. Стратегія виживання. Вінниця : Вінницька обласна друкарня, 2022. 56 с.
Семенко Л. І. Наш тихий геній Леонтович. Дніпро : Видавець ФОП Максимовська Ю. А., 2024. 856 с.
Кузик В. В. Образна символіка хорових композицій Миколи Леонтовича : Нові обрії музичної семіотики. Вінниця : Вінницька обласна друкарня, 2025. 64 с.

Автор ВУЕ

Л. І. Семенко

Покликання на цю статтю: Семенко Л. І. Леонтович, Микола Дмитрович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Леонтович, Микола Дмитрович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 11.02.2026