Місто ідеальне
Мі́сто ідеа́льне — концепція, проєкт, іноді — реалізація помисленого, уявленого на засадах раціональності нового міського поселення, що втілює суспільні ідеали свого часу і є оптимальним в усіх аспектах: зв’язку з природним середовищем, оборони й безпеки, комфорту проживання, зручності ведення бізнесу, організації громадського життя, адміністрування тощо.
Основою відомих в історії концепцій ідеального міста є певний комплекс філософських поглядів та утопічних (див. Утопія) ідей. Ці концепції втілюють у текстах, творах живопису і графіки, креслениках, іншій проєктній документації, зрідка — у збудованих комплексах, ансамблях будівель і споруд; вони завжди відповідають естетичним уявленням тієї історичної епохи, в яку їх створено.
Історична довідка
Однією з перших відомих спроб створити ідеальне місто було Гіпподамове розпланування, яке теоретично обґрунтував і реалізував Гіпподам з Мілета у кількох містах Давньої Греції. І хоча Аристофан у комедії «Птахи» висміяв цю концепцію як утопічну, а Аристотель її зневажив, вона набула значного поширення у світі від доби античності й дотепер. Платон описав ідеальне місто і його архітектурний устрій у творі «Держава». Міркування щодо раціональної організації міст є у «Десяти книгах про архітектуру» Вітрувія. Християнською реакцією на ці концепції був Небесний Єрусалим, описаний в Об'явленні Івана Богослова — ідеальне місто не від світу цього.
У добу Відродження під впливом вивчення античних класиків спершу італійські гуманісти, а потім мислителі в інших країнах запропонували кожен власне бачення ідеального міста, що відповідало тогочасним реаліям у Європі. Венецієць Ф. Колонна (1433–1527; тепер Італія) у «Сні Поліфілона» 1467 описав вигадане ідеальне місто на о. Кітерея. На острові ж розмістив свою «Утопію» 1516 Т. Мор. Ідеальні міста описували Ф. Рабле («Абатство Телема» 1534), Т. Кампанелла («Місто Сонця» 1602), Ф. Бекон («Нова Атлантида» 1627). На відміну від них Філарете (Антоніо ді П’єтро Аверліно; 1400–1469; тепер Італія) не тільки описав, а й опрацював 1460–1464 графічний проєкт ідеального міста Сфорцинда, названого на честь династії Міланських герцогів Сфорца. Аналогічні проєкти опрацьовували архітектори, художники, скульптори, військові інженери: Ф. ді Джорджо Мартіні (1439–1501; тепер Італія), П. Катанео (1510–1573; тепер Італія), Леонардо да Вінчі, В. Скамоцці та інші. Ідеї італійців запозичив С. Вобан, проєктуючи й будуючи прикордонні міста-фортеці у Франції. Квадратну структуру ідеального міста з розподілом кварталів забудови відповідно до переважних соціальних функцій 1527 запропонував художник А. Дюрер.
Деякі з цих проєктних концепцій реалізовано. Унікальними містобудівними акціями доби пізнього ренесансу стали створення словацького ідеального міста Нове Замки 1580 одночасно з м. Карловацем у Хорватії (від 1579) та за 13 років до спорудження архітектором В. Скамоцці укріпленого міста Пальма-Нуова (тепер м. Пальманова, Італія) для захисту венеційських володінь від Священної Римської імперії германської нації. Нове Замки оточувала шестикутна шестибастіонна система оборонних споруд; воно мало регулярне розпланування з квадратним ринковим майданом у центрі. Одночасно з Карловацем і Нове Замки у Речі Посполитій розбудовано ідеальне місто Замостя, засноване 1581 коронним канцлером Я. Замойським (1542–1605; тепер Польща) за проєктом архітектора Б. Морандо (1540; тепер Італія — 1601; тепер Польща).
Пізніше, в епоху Просвітництва, під впливом раціоналістичних концепцій ідеального міста розплановували й забудовували міста Карлсруе, Мангайм (обидва — тепер Німеччина), Арк-е-Сенан (місто королівських солеварень, Франція; див: Сален-ле-Бен та Арк-е-Сенан) тощо. Аналогічну концепцію раціонально упорядкованого населеного пункта, який входить до складу такої ж упорядкованої великої системи розселення, втілено на зламі 19–20 ст. у реалізованому Е. Говардом проєкті Міста-саду. Протягом 20 ст. на різних континентах за одномоментно реалізованими раціоналістичними проєктами відомих архітекторів побудовано кілька міст: Чандігарх — адміністративний центр штату Пенджаб в Індії архітектора Ле Корбюзьє, 1951–1956; Бразиліа — нова столиця Бразилії за проєктом архітекторів О. Німеєра і Л. Коста, 1956–1960; Аркосанті — експериментальне екологічне поселення у штаті Аризона, США за проєктом архітектора П. Солері (1919; Італія — 2013; США), від 1970.
Характеристика
У добу Відродження архітектори, військові інженери й містобудівники проєктували самодостатні, центричні, зірчасті в плані міста-фортеці у кільці бастіонних укріплень з радіальним або прямокутно-прямолінійним розплануванням, центральною ринковою площею з ратушею. Тільки ідеальне місто Леонардо да Вінчі дещо відрізнялося: воно мало бути майже по-сучасному двоярусним, з підземними транспортними й інженерними комунікаціями та господарськими службами й вільним наземним простором, призначеним для городян та багатоповерхової забудови. Інколи пропозиції щодо забудови були курйозними: так, Філарете пропонував у центрі своєї Сфорцинди збудувати 10-поверховий будинок розпусти, горішній поверх якого мав стати астрономічною обсерваторією (Дж. Вазарі висміяв книгу Філарете, назвавши її найдурнішою з будь-коли написаних).
У реальному історичному процесі у міру розвитку кожного побудованого ідеального міста його ідеальність втрачалася. Це зумовлено зростанням чисельності населення, збільшенням території, ускладненням й урізноманітненням функцій, появою нових вимог щодо санітарії та комфортності проживання тощо. Одним із рідкісних, найдосконаліших і добре збережених втілень архітектурної концепції ідеального міста є Замостя з регулярним прямокутно-прямолінійним розплануванням, квадратною ринковою площею у центрі, яку прорізає вулиця, що веде до прилеглого замку Замойського і є поздовжньою композиційною віссю міста. Його оточує полігональна система бастіонних фортифікацій з трьома брамами, вирішеними в римських ордерних формах. Фасади будинків, що виходять на ринкову площу, а також уздовж вулиць, які йшли від ринку на захід і схід, мають у першому поверсі з боку вулиці суцільні аркадні (див. Аркада) галереї. Ці фасади завершено аттиками. Усі будинки зводили за єдиним зразком, що забезпечило єдність розпланувально-просторової композиції та стилістики міської забудови.
В Україні
На появу ренесансних ідеальних міст на теренах України найбільше вплинули проєктування і розбудова м. Замостя. Це явище не було масовим, проте розпланування деяких українських міст з улаштуванням у першій половині 17 ст. довкола них бастіонних укріплень набуло рис подібності до ідеальних міст теоретиків італійського ренесансу. Це міста Броди, Жовква, Полонне. Зразками для них були як кресленики П. Катанео, так і матеріальне втілення теорій — реальне місто Замостя. Броди, засновані 1586, — найбільше українське ренесансне місто. Його бастіонні укріплення збудовано 1630–1635 (архітектори А. дель Аква, Г.-Л. де Боплан).
Жовкву заснував 1594 коронний гетьман С. Жолкевський (1547–1620; Україна — Польща) з одночасним будівництвом замку, ринку й міста (архітектор П. Щасливий). Характерна ансамблева забудова площі Ринок двоповерховими будинками на торгових галереях.
1640–1642 дерев'яно-земляну загальноміську фортецю у м. Полонному перебудовано на регулярні п'ятикутні муровані укріплення бастіонного типу, що повторюють план одного з різновидів ренесансного ідеального міста П. Катанео.
Тенденцію продовжено у 18 ст, свідченням чого є так звана Фортеця Святої Єлизавети (тепер м. Кропивницький), відома за планами 1754 і 1755 (збережено частково). Це шестикутна в плані зірчаста структура з шістьма наріжними бастіонами. Як і належить ідеальному місту, вона безвідносна до ландшафту. Це було перше на Півдні України такого типу регулярне місто, створене за заздалегідь розробленим проєктом.
«Новомиргородський шанець», розпочатий будівництвом 1752, започаткував м. Новомиргород. Це правильна п’ятикутна в плані земляна фортеця з п’ятьма наріжними бастіонами і брамою в куртині. Забудову середмістя розплановано регулярно, з квадратним майданом у центрі. Це нагадує майже на сторіччя давніше ідеальне місто Станиславів у Галичині (тепер м. Івано-Франківськ) у початковому вигляді, до прибудови інкастельованої (пристосованої до оборони) резиденції власника А. Потоцького (1628–1691; тепер Україна). Тож регулярні міста-фортеці 18 ст. Півдня України продовжили ренесансну традицію ідеальних міст, поширену в 16–17 ст. на західноукраїнських землях.
Література
- Kruft H.-W. Le città utopiche. La città ideale dal XV al XVIII secolo fra utopia e realtà. Bari : Laterza, 1990. 238 p.
- Асєєв Ю., Вечерський В., Годованюк О. та ін. Історія української архітектури. Київ : Техніка, 2003. С. 155–156.
- Вечерський В. Курс історії архітектури країн Східної Європи. Київ : АртЕк, 2007. С. 198; 239.
- Верешко О., Ватащук Т. Дослідження розвитку містобудування на прикладах уявлень про ідеальне місто // Сучасні технології та методи розрахунків у будівництві. 2014. Вип. 2. С. 13–19.
- Вечерський В. Архітектура // Енциклопедія історії України: Україна—Українці : в 2 кн. Київ : Наукова думка, 2018. Кн. 1. С. 586–587.
- Koch W. Baustilkunde: Das große Standardwerk zur europäischen Baukunst von der Antike bis zur Gegenwart. 34 aufl. München : Prestel, 2018. P. 404–405
.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Місто ідеальне // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Місто ідеальне (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 04.03.2025
