Аристотель

Aristotle Altemps Inv8575.jpg

Аристóтель (Арістотель; грец. Αριστοτέλης; 384 до н. е., м. Стагіра, Фракія — 322 до н. е., м. Халкіда, о. Евбея, тепер Греція) — класик давньогрецької філософії; перший учений-енциклопедист, який узагальнив і систематизував досягнення античної науки й філософської думки. Заклав основи багатьох природничих і гуманітарних наук; розробив філософський лексикон, заснував філософську школу перипатетиків. За місцем народження відомий як Стагірит.

Аристотель

(Αριστοτέλης)

Рік народження 384 до н. е.
Місце народження Стагіра, Фракія
Рік смерті 322 до н. е.
Місце смерті Халкіда, Евбея, Греція
Напрями діяльності філософія, енциклопедистика

Життєпис

Батько — придворний лікар македонського царя; дитячі роки Аристотель імовірно провів у царській резиденції в Пеллі. У 15-річному віці лишився сиротою, під опікою Проксена з Атарнеї. 367 до н. е. відправлений опікуном до Афін для продовження навчання. Вступив до Академії Платона, якій присвятив 20 років (367—347 до н. е.) — як слухач, викладач і член філософської співдружності. Був одружений на племінниці Гермія, тирана Атарнеї; мав двох дітей (син Нікомах загинув на війні в молодому віці). Після смерті Платона (347 до н.е.) полишив Афіни, кілька років провів у мандрах; жив у Малій Азії (в полісах Троада, Ассос) і на острові Лесбос (Мітілена).

343—340 до н. е. на запрошення царя Філіппа ІІ був наставником Александра Македонського.

335 до н.е. повернувся до Афін, де заснував філософську школу — Лікей (Ліцей, назва походить від розташування школи у священному гаю, неподалік від храму Аполлона Лікейського). Учнів школи і послідовників Аристотеля назвали «перипатетики» (буквально «ходити довкола, походжати» — за традиціями Лікею, філософії навчалися під час неквапних прогулянок).

Після смерті Александра та перемоги антимакедонської партії був вимушений залишити Афіни (323 до н.е.), рятуючись від звинувачень у неповазі до традиційних богів. Залишаючи поліс, передав свої праці учню Теофрасту з Мітілени.

Останні роки прожив у маєтку матері в Халкіді; помер на острові Евбея. Дійшли згадки, що тіло філософа було повернене на батьківщину.

Понад століття архіви Аристотеля перебували у підземному сховищі (згодом копії передано до Александрійського музею). У І ст. до н. е. вивезені Луцієм Корнелієм Суллою до Риму, де упорядковані Андроніком Родоським.

Лікей Аристотеля проіснував до 3 ст. н.е.

У 2016 грецькі археологи (Костас Сісманідіс) повідомили про віднайдення неподалік м. Стагіри великої гробниці з вівтарем, імовірного поховання Аристотеля.

Внесок у філософію та науку

Праці Аристотеля охоплюють майже всі тогочасні царини знань. Вважається засновником цілої низки наук — логіки, психології, фізики, астрономії, біології, медицини, географії, економічної теорії, політології, історії філософії, поетики, риторики, етики, естетики тощо, а також теології.

Першим запропонував систему класифікації наук, залежно від значущості та предмету дослідження. На чільне місце висунув логіку («аналітику», науку про закони і форми мислення) як засадничий інструмент прирощення знань. Виділив «першу філософію», предметом якої вважав вічні надчуттєві форми — нематеріальні начала й причини всякого існування (див. Метафізика), і «другу філософію» (або фізику), що вивчає природу, тобто тимчасове, матеріальне та мінливе.

Узагальнив та підсумував розвиток попередньої грецької філософії. Став основоположником філософської й наукової термінології й мови. Заклав основи наукового стилю мислення; залишив по собі компендіум знань своєї епохи.

Логіка

Логіку вважав обов’язковою пропедевтикою до всіх наук; праці з логіки зібрані в книгу «Органон» (з грець. «інструмент», «знаряддя»). Основоположник класичної (формальної) логіки. Визначив і сформулював основні закони логічного мислення (тотожності; виключеного третього; несуперечливості); розробив силогістику — вчення про правильні й неправильні види умовиводів (силогізмів); дав класичне формулювання істини й хиби, індукції й дедукції. Заклав основи методології.

Вперше виділив категорії як форми мислення, що мають предметний смисл і об’єктивне значення.

Логіка Аристотеля зберігала фундаментальне значення до поч. 20 ст. і появи некласичної логіки.

Філософія

Аристотеля вважають фундатором філософського понятійного апарату та особливого жанру філософської прози — трактату (на відміну від передуючих способів фіксації філософських ідей — діалогів та віршованих творів). Розгляд будь-якої проблеми починав із викладу відомих йому міркувань попередників. Поцінований як перший історик філософії, а його праці — як важливе джерело відомостей про ранній період грецької філософії.

Вперше вводить низку філософських понять, зокрема: «категорія», «акциденція», «ентелехія», «табула раса» («чиста дошка»), «квінтесенція» тощо. Детально розглянув філософські категорії: сутність, відношення, кількість і якість, рух (дія) і пасивність, простір і час тощо.

Високо поціновував свого вчителя Платона, однак власне філософське вчення розробив як альтернативу платонівській системі (відомий вислів Аристотеля: «Платон — мій друг, та варто істині надати перевагу»). Особливої критики платонізм зазнає через суперечливе й заплутане пояснення зв’язку між надчуттєвим світом ідей («ейдосів») і конкретними, чуттєво даними речами.

В онтології був дуалістом: визнавав співіснування двох самостійних первоначал — матерії й форми (привнесена в матерію ідеальна сутність речі, а також її причина, джерело руху і мета). На противагу платонівському вченню про відокремлене існування світу речей та світу ідей (як їх ідеальних сутностей і прообразів), вважав, що ідеальна сутність речі (форма) невід’ємна від самої речі. Окремо вирізняв першоматерію (вічну й нестворену, але безформну, невизначену, пасивну, безживну речовину, що є основою матерії в усіх речах) і першоформу (активне й дієве начало, першодвигун, першопричину і вищу мету, Світовий розум).

Вирішуючи проблему виникнення і зникнення речей, розробив вчення про види причин: матеріальну, формальну, діяльну, цільову.

Розвинув вчення про актуальне і потенційне буття. Упровадив поняття ентелехії, яке розумів різноаспектно: як внутрішню мету руху, що спонукає до переходу з потенційного стану до дійсного існування та утримує в бутті; як процес реалізації закладених можливостей і здатностей; як стан повноти і завершеності. Форму назвав ентелехією матерії; душу — ентелехією тіла.

У гносеології заклав підвалини раціоналізму. Вважав любов до знання й пізнання — спільною рисою людей і тварин. Світ — пізнаванний; знати для Аристотеля означає, насамперед, знати загальне (форми, категорії, причини й цілі сущого), що приступне тільки розуму. Виділив стадії процесу пізнання: від чуттєвого сприйняття конкретних одиничних речей до усвідомлення першопричин і вищих цілей сущого. Детально розглянув здатність відчувати, уявляти й мислити, а в зв’язку з цим, питання про довіру (недовіру) органам почуттів та критерії істинності знань.

Фундатор теології як раціонального вчення про Бога. Бог у вченні Аристотеля — нерухомий першодвигун, «Форма форм», вища мета всього існуючого, першопричина, що обумовлює світ і встановлює його межі. Вивів перші докази буття Бога.

Космологія

Космологія Аристотеля зображує космос як вічно існуючий, сферичний і кінцевий. Світ поділений на «під-Місячний» і «над-Місячний». Перший — складається з чотирьох стихій, здатних до взаємоперетворення, є мінливим, непостійним, хаотично рухливим світом тимчасових речей; другий — утворений з ефіру, є світом вічних і незмінних сутностей, сукупністю сфер, що знаходяться у безперервному, рівномірному обертанні (до них кріпляться нерухомі Місяць, планети, Сонце, зірки). Зовнішню граничну зіркову сферу рухає першодвигун.

Космологія стала основою геоцентричної (аристотелівсько-птолемеєвої) моделі космосу, що домінувала до 16 ст. (революційного перевороту в астрономії, здійсненого М. Коперником).

Психологія

Сутність людини пояснював з матеріалістичних позицій (див. Матеріалізм): вважав людину вищим представником високоорганізованих тварин, яка відрізняється наявністю розуму, мислення та полісним способом життя («людина — це політична тварина»). Визначив мету життя людини як щастя (евдемонія). Розвинув вчення про душу як «внутрішню форму» і властивість всіх форм життя. Виділив три види (або три щаблі розвитку) душі: рослинну (функції живлення, росту, розмноження), тваринну (відчуття, руху, задоволення); розумну (інтелектуальні функції міркування й мислення). Аргументував тезу про безтілесність душі як внутрішньої форми тіла. Заперечував вчення про переселення душ (метемпсихоз), хоч і припускав, що розумна душа може існувати окремо від тіла.

Політика

Вчення про державу обґрунтував на основі вивчення різноманітних форм правління у понад 150 грецьких полісах. Державу вважав природним утворенням, яке розвивається із патріархальної родини. Вищою метою держави вважав суспільне благо, щасливе і гідне життя; головним завданням — виховання доброчесних громадян. Поділяв форми держави на «правильні», в яких правителі керуються суспільною користю (монархія, аристократія, політія) й неправильні, де переважають особисті інтереси (тиранія, олігархія, демократія). Найкращою формою вважав політію — владу поміркованої більшості; найгіршою — тиранію і крайню демократію, де влада належить демосу, а не закону. Виправдовував рабство, як таке, що «існує від природи», вважав його уділом варварів (а не греків); людина, обираючи рабство, втрачає доброчесність і гідність. На противагу Платону, ідеальною державою вважав таку, де домінує середній клас (а не заможна плутократія, аристократи-філософи). Міркував про політику як мистецтво і вміння управління полісом.

Біологія

Першим оголосив, що рослини й живі організми гідні ретельного систематичного вивчення (біологія); описав понад 500 видів тварин і запропонував їх класифікацію (зоологія).

Естетика

Для Аристотеля прекрасне — об’єктивна якість речі, досконало оформлена матерія. Тлумачив мистецтво і як особливий вид творчої діяльності людини, і як продукти такої діяльності. Сутністю мистецтва вважав мімесіс, творче наслідування природним формам. Поділяв види мистецтва на ті, що наслідують природі (серед них найбільшу цінність мають мистецтва руху й мистецтва спокою) та ті, що доповнюють її (архітектура, музика).

Високо поціновуючи поезію, виділяв епос, лірику і драму, в драматичних творах — трагедію й комедію. Вважав вищою метою трагедії катарсис; вчення про катарсичну природу драматичного мистецтва набуло широкого визнання в естетиці.

Праці

Зберіглася значна кількість праць Аристотеля з різних галузей знань; частина з них дійшла після численних перекладів (з давньогрецької мови на сирійську, з сирійської — на арабську, з арабської — на єврейську, з єврейської — на латину). Систематизатор праць філософа Андронік Родоський об’єднав трактати природознавчої тематики в книгу «Фізика»; трактати з філософії — в єдину збірку, що отримала назву «Метафізика» (буквально — «після фізики»). Частина праць написана Аристотелем спільно з учнями, котрі добирали та систематизували емпіричний матеріал (наприклад, з історії грецьких полісів, тваринного й рослинного світу).

Серед основних праць:

  • трактати з логіки: «Категорії», «Про витлумачення», «Перша аналітика», «Друга аналітика», «Топіка», «Про спростування софізмів»;
  • з філософії: «Про першу філософію», «Метафізика»;
  • з фізики та космології: «Фізика», «Про небо», «Про виникнення і знищення», «Метеорологіка»;
  • з біології: «Історія тварин», «Про частини тварин», «Про виникнення тварин», «Про рух тварин»;
  • з психології: «Про душу»;
  • з етики: «Нікомахова етика», «Евдемова етика», «Велика етика»;
  • з політики та економіки: «Політика», «Афінська політика», «Економіка»;
  • з естетики, мистецтвознавства: «Поетика»;
  • з ораторського мистецтва: «Риторика» тощо.

Визнання

Метафізика Аристотеля втрачає популярність в епоху еллінізму та практично невідома в християнській культурі раннього середньовіччя. Натомість активно впливає на розвиток ісламської та єврейської філософії 9-12 ст., а з 13 ст. в інтерпретації Томи Аквінського стає домінуючою в католицькій Європі (див. Томізм). У підсумку, філософія Аристотеля, адаптована до дискурсу християнської схоластики та ісламського богослов’я, визначила розвиток середньовічної філософії як на Заході, так і на Сході. Філософські ідеї заклали проблематику філософських дискусій на наступні століття (співвідношення одиничного й загального, сутності та існування, сутності й поняття; каузальність; причина руху і змін; співвідношення акту й потенції, можливості й дійсності; становлення і досконалість; ієрархічність буття й цілісність світу; докази буття Бога тощо).

Джерела

  • Нікомахова етика / Пер. з давньогр. В. Ставнюка. Київ : Аквілон-плюс, 2002. 480 с. URL: http://www.ae-lib.org.ua/texts/aristoteles__nicomachean_ethics__ua.htm
  • Політика / Пер. з давньогр. О. Кислюк. Київ : Основи, 2005. 239 с.
  • Поетика / Пер. з давньогр. Б. Тен. Харків : Фоліо, 2018. 160 с.
  • Аристотель. Книги онлайн. URL: http://www.koob.ru/aristotel/

Література

  1. Ross D. Aristotle. London; New-York : Routledge, 1995. 316 p.
  2. Лосев А., Тахо-Годи А. Платон — Аристотель. Москва : Молодая гвардия, 2005. 391 с.
  3. Європейський словник філософій. Лексикон неперекладностей : в 4 т. Київ : Дух і Літера, 2009. Т. 1. 576 с.
  4. Сафонов В. Политические идеи Платона и Аристотеля в контексте современности. Ульяновск : Ульяновский государственный технический университет, 2012. 230 с.
  5. Орлов Е. Аристотель о началах человеческого разумения. Новосибирск : Сибирское отделение Российской академии наук, 2013. 303 с.
  6. Аристотель: традиція, адаптація, переклад / Упоряд. О. Панич. Київ : Дух і літера, 2017. 184 с.

Автор ВУЕ

А. В. Арістова

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Арістова А. В. Аристотель // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Аристотель
Дата звернення: 23.01.2020.

Посилання на статтю