Солеварня

Солева́рня — кустарне або мануфактурне підприємство для отримання кухонної солі з морської води, ропи або підземних соляних розсолів шляхом виварювання.

Зміст

1 Історична довідка
2 Технологія солеваріння
3 Література
4 Автор ВУЕ

Історична довідка

У Західній Європі часів середньовіччя солеваріння було розповсюджене на заході Австрії (родовища Зальцкамергут, Гальштат, Зальцбергверк, Галлейн), у центрі й на півночі Німеччини (поблизу міст Ганновера, Галле, Унструт-Залле, Бад-Райхенгалл, у горах Гарц, у Тюрингії), на південному сході Польщі (поблизу міст Бохня, Величка), в Румунії (жудці Мармарош, Прахова, Альба, Бакеу).

У Давній Русі перші солеварні з’явилися в 10–12 ст., зокрема у м. Дрогобичі. Дрогобицький солевиварювальний завод — один із найстаріших (заснований 1250) в Європі та найстаріше постійно діюче підприємство України. Солеварні заводи існували в 15 ст. біля міст Трускавця, Стебника, Моршина, Дрогобича, у 16 ст. — Маяцькі та Торські солепромисли на Донеччині. Найбільше поширення солеварні отримали у 15–17 ст. як єдина форма промислового виробництва солі.

Технологія солеваріння

Типова солеварня в давнину містила власне колодязь (свердловину, «вікно») із соляною ропою, варниці (бані) — спеціальні споруди із гостроверхою шатроподібною надбудовою-вежею, через яку виводили димар для створення тяги. Готову сіль складали у спеціальних приміщеннях. Варили сіль спершу в казанах, згодом — у плоских чренах (пательнях, панвах) спеціально підготовлені люди — зваричі. Площа прямокутних чренів складала 4,5 м², глибина — більше 0,3 м. Середня річна продуктивність солепромислів коливалася від 10–40 до 150–250 тисяч пудів (наприклад, Бахмутські та Торські промисли у 1730–1780-х).

На початку 21 ст. сіль видобувають різними способами:

одержанням солі у розчинах;
випарюванням на сонці (озерна і морська сіль) у cоляному ставку;
підземним видобуванням кам’яної солі;
випарюванням вакуумним методом.

У різних країнах технології солевидобування відрізняються — від солеварень, де технологія збереглася з минулого (переважно термічне випарювання солі з ропи), до сучасних автоматизованих виробництв, які базуються на вакуумуванні розсолів, новітніх йонообмінних технологіях тощо. У сучасному солевидобутку частка солеваріння складає 35 %, випарювання на сонці — 35 %, видобуток кам’яної солі — 30 %.

Література

Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т / За ред. В. С. Білецького. Донецьк : Східний видавничий дім, 2001–2004.
Литвиновська М., Пірко В. Соляні промисли Донеччини в XVII—XVIII ст. Донецьк : Східний видавничий дім, 2005. 136 с.
Гайко Г. І., Білецький В. С. Історія гірництва. Київ; Алчевськ : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія» ; ЛАДО, 2013. 542 с.
Царьов В. Найстаріше підприємство України перетворять на туристичний об’єкт // Промисловий портал. 2019. URL: https://uprom.info/news/other/najstarishe-pidpryiemstvo-ukrainy-peretvoriat-na-turystychnyj-ob-iekt

Автор ВУЕ

В. С. Білецький

Покликання на цю статтю: Білецький В. С. Солеварня // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Солеварня (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 04.09.2023