Біс

Ікона «Райські сходи» або «Видіння Івана Ліствичника», 12 ст.

Біс, бі́си (ймовірно, від індоєвроп. bhoi-dho-s — страхітливий, лякаючий) — злий дух, демон; надприродна істота, яка втілює зло. Персонаж давньослов’янської язичницької та християнської міфологій.

У язичництві

У давньослов’янських міфологічних уявленнях біси — злі духи, нижчі демонічні персонажі, уособлення ворожих до людини сил. Етимологію терміна пов’язують із коренем від дієслів «боюсь», «боятися». Усталеного образу не мав, у фольклорі поєднував людські та тваринні риси.

Водночас вживали й інші назви — чорт, нечисть, куций, антипко, дідько, мара тощо.

Бісам приписували зловмисність щодо людини, свійської худоби, оселі; згубну, лиху силу. До бісів відносили духів небезпечних місць — лісової глушини (лісовики), боліт і вирів (болотяники), водної стихії (водяники), підступних полудниць, мавок, русалок, а також перевертнів, упирів, вурдалаків та ін.

Після хрещення Русі з язичницької термінології слово запозичене християнською традицією. При перекладі Святого Письма використано як відповідник давньоєврейського שֵׁד — «шед» і грецького δαίμονας — «демон». Прадавні язичницькі уявлення витіснив християнський зміст: бісів, чортів тлумачили як служників (або втілення) сатани, диявола, що спокушають людину до гріха.

У християнстві

У текстах Нового Завіту біси згадувані в контексті вселення злих духів у людину (тварину) чи вигнання їх звідти Ісусом Христом, апостолами, зцілення біснуватих (наприклад, Мт. 8:28–34, Мт. 10:8, Мк. 5:1–16, Лк. 8:29–40, Дії 19:13–16). Термін часто використовують в агіографічній та аскетичній літературі.

У християнстві переважає тлумачення природи бісів як грішних ангелів, які під проводом Люцифера повстали проти Бога й були скинуті з небес воїнством архангела Михаїла. Відтоді мешкають у пеклі, втратили спілкування з Богом. Як і сатана, є богоборцями, ненавидять усі творіння, особливо людей. Прагнуть ввести людину в оману, навіяти лихі думки, спокусити, спонукати до гріха й забрати душу в пекло. За уявленнями, діють приховано, підступно, лукаво, можуть набирати різної подоби. Здатні вселятися в людину (іншу істоту), підкоряти її волю і свідомість, внаслідок чого вона стає одержимою (див. Біснуватість, бісоодержимість).

Зображення

У християнському мистецтві переважають зооморфні зображення бісів як невеликих (менших за людину) відразливих істот, вкритих шерстю, з рогами, хвостом, копитами (або кігтями на кінцівках), часто із крилами. Висновують про вплив зображень античних та язичницьких персонажів, зокрема Пана, сатирів. На іконах, фресках, мозаїках біси зазвичай чорного, сірого або темно-синього кольорів.

При ілюструванні старозавітних текстів біса або диявола можуть зображувати як змія, дракона, лева, василіска.

Серед найдавніших зображень — книжкові мініатюри 6–9 ст., мозаїки ранньохристиянської базиліки Сант-Аполлінаре-Нуово у Равенні (6 ст., Італія), синайська ікона «Райські сходи» або «Видіння Івана Ліствичника» (12 ст.) тощо. Поширені сцени спокуси бісами чи вигнання бісів до сюжетів житія святих. Зображення скинутих бісів містить іконографія Страшного суду.

Література

  1. Флоринский Ф. Рассуждение об участии злых духов в грехопадениях человеческих. Москва : Типография Августа Семена, 1838. 80 с.
  2. Померанцева Э. В. Мифологические персонажи в русском фольклоре. Москва : Наука, 1975. 191 с.
  3. Києво-Печерський патерик / Уклад. Д. Абрамович. Київ : Час, 1991. 280 c.
  4. Русский демонологический словарь / Сост. Т. А. Новичкова. Санкт-Петербург : Петербургский писатель, 1995. С. 44–57.
  5. Галайчук В. Українська міфологія. Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2016. 288 с.
  6. Кононенко О. А. Українська міфологія. Божества і духи. Харків : Фоліо, 2017. 191 с.

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Біс // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Біс (дата звернення: 26.01.2022).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
13.01.2022

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ