Неорелігії

У Київському храмі Міжнародного товариства свідомості Кришни

Обряд рідновірів на Перуновому острові

Неорелі́гії (від нео... і релігія), нові релігії, нові релігійні рухи, нові релігійні течії, релігійні неорухи — збірний термін на позначення численних конфесій, духовних течій, релігійних спільнот тощо, віровчення, організація та діяльність яких стали втіленням релігійного постмодернізму (деперсоналізація ідеї Бога, еклектизм, антидогматизм, плюралізм і відносність релігійних істин, десакралізація релігійних практик тощо). Окремі з них виникали як феномени контркультури ще з 2-ї пол. 19 ст., але найбільшого поширення та інституційного оформлення набули в 2-й пол. 20 ст.

Термінологія

З’ясовано, що термін «нові релігії» або «неорелігії» з’явився на поч. 20 ст. в Японії. Його вживали для виокремлення синкретичних релігійних новоутворень, що виникали як результат модернізації деяких напрямів японського синто та інших тяглих релігійних традицій. Термін прижився не тільки в японському контексті, але набув науковий зміст і увійшов у глобальний обіг для характеристики новітніх явищ, які увиразнили тенденції релігійних трансформацій новітньої доби.

Натепер світова гуманітаристика оперує цілою низкою подібних термінів: неорелігії, неокульти, нові релігії, нові релігійні рухи, релігії Нового віку, альтернативні релігії, нетрадиційні релігії (культи), позаконфесійні (понадконфесійні) течії тощо, але жоден з них не є загальновизнаним. Паралельно існує інша терміносистема (переважно в журналістиці, публічному дискурсі), яка оперує оцінними поняттями, як-от «тоталітарні секти», «тоталітарні культи», «деструктивні культи», «псевдокульти», «квазірелігії» тощо, які експертно-наукове середовище вважає такими, що не відповідають критеріям об’єктивності й науковості. Провідні академічні науковці Великої Британії, США, Італії, Канади надають перевагу термінам «нові релігійні рухи» (англ. new religious movements; уведено дослідницею цих феноменів, професором Лондонської школи економіки А. Баркер у праці «Нові релігійні рухи. Практичний вступ»; Лондон, 1995) або «неорелігії». В українському релігієзнавстві, окрім цих понять, також набула популярності абревіатура НРТ (від «нові релігійні течії»).

У середині 1990-х кількість послідовників неорелігій оцінювали у понад 120 млн, у 2010-х — близько 102 млн. Проте наявні дані суперечливі через розбіжності між науковцями, які саме з релігійних спільнот відносити / не відносити до неорелігійних.

Причини виникнення

Виникнення неорелігій пояснюють радикальними трансформаціями в усіх царинах життя упродовж кінця 19 — 20 ст., змінами світоглядних парадигм, кризою традиційних релігій і пошуком нових духовних орієнтирів, глобалізацією, взаємовпливами різних культурних світів. Особливо підкреслюють кризу постіндустріальної культури (матеріалістичної й прагматичної за своїм духом), неоднозначні за змістом процеси секуляризації та масштабні ціннісні зсуви в масовій свідомості після Другої світової війни. Нові релігійні рухи стають спробами знайти духовні альтернативи традиційним релігіям (насамперед християнству) та ідеологіям. Появі неорелігій сприяло й усвідомлення глобальних загроз і проблем сучасності; відчуття трагізму «кінця цивілізації», зневіра у боротьбі з екологічними викликами; нависла небезпека ядерної війни; політичний екстремізм. Філософи й соціологи вказували на феномен соціальної відчуженості й самотності, «антропологічний протест», екзистенційний песимізм, втрату сенсожиттєвих цінностей, стійкої соціальної й моральної орієнтації.

При аналізі поширення неорелігій на теренах постсоціалістичних країн, зокрема України, звертають увагу на «духовний вакуум», який утворився після краху марксистсько-ленінської ідеології й моралі, напружений пошук нових ідейних і духовних засад, занепалий стан традиційних церков і гострі міжконфесійні конфлікти, надмірну поблажливість українського законодавства щодо іноземних релігійних структур. Більшість неорелігій були занесені в Україну місіонерами з-за кордону (з 1980-х), а за змістом є вільною інтерпретацією ідей християнства, буддизму, індуїзму тощо. Серед автохтонних неорелігій відомі неоязичницькі рухи, гучного розголосу набула у 1990-х діяльність Великого білого братства ЮСМАЛОС.

Зазвичай неорелігії постають на початках частиною молодіжних, контркультурних рухів, що виникають в середовищі нонконформістських, творчих, інтелектуалізованих верств населення. Є результатом релігійної ініціативи окремих осіб, які творять нове віровчення (при цьому спираються на вільну інтерпретацію традиційних релігій або, що частіше, на еклектичне сполучення елементів різних релігій), групові практики, незалежну організаційну структуру, де сам засновник і керівник посідає найвищий статус. Причини інтересу особистості до неорелігій і нових форм групової взаємодії, які вони пропонують, вбачають у руйнуванні значимих для людини соціальних зв’язків, розриві поколінь, розчаруванні в наслідках своєї діяльності, втраті перспективи самореалізації, пошуку чітко організованого способу життя, твердих моральних правил поведінки та ін. Водночас звертають увагу на відкритість нових релігійних течій для послідовників будь-яких релігій, зовнішній демократизм, претензії вказати найліпший духовний шлях, ідеали трансформації свідомості, духовного об’єднання людства, разючу відмінність від звичного, оригінальні методики та форми роботи, які вони пропонують неофітам.

Особливості

Неорелігії характеризуються низкою спільних ознак:

пропонують інноваційні релігійні доктрини, адаптовані до умов сучасного світу, однак презентують себе як вчення, закорінені в стародавніх релігійних, духовних, учительських традиціях (так, Міжнародне товариство свідомості Кришни претендує на родовід від стародавніх Вед, Церква Ісуса Христа святих останніх днів — на відродження традиції Божої церкви, які Господь надав ще Адамові, та правд первісного християнства, послідовники бахаї — на одвічність своєї віри);
вважають себе альтернативою панівним традиційним релігіям (особливо в західному суспільстві — «нормативному християнству») і визнаним конфесіям, часто позиціонують себе як культурні центри, духовні школи, міжнародні товариства, благодійні або медичні організації (а не релігії, церкви);
віровчення неорелігій конструюється за принципом синкретизму, еклектизму, творчого сполучення ідей і практик релігійних учень, що виникали в різні часи в різних культурах;
організацію очолює харизматичний (див. Харизма) та авторитарний лідер (рідко — група осіб), якому приписують роль Спасителя, Божого посланця (обранця), реінкарнації Бога, Живого Бога або ж пророка, гуру, учителя, сенсея та ін.; він має необмежену владу, встановлює власний культ;
значна частина неорелігій мають доволі жорстку організацію, запроваджують колективний спосіб життя, спільне майно, суворий комплекс норм і правил, системи контролю за життям (і майном, доходом) адептів; вимагають лояльності й послуху від рядових членів;
переважно юнацько-молодіжний склад, висока частка (понад половина) молоді (за даними соціологічних досліджень, прихильниками неорелігій стають переважно особи у віці 18‒45 років, що мають вищу або незавершену вищу освіту, містяни, вихідці з родин службовців, інтелігенції, представники богеми, із невисоким або середнім рівнем матеріальної забезпеченості);
відносно нетривалий час існування.

Неорелігіям притаманна своєрідна соціально-психологічна орієнтація, за якої адепти вдаються до самоізоляції від родинних зв’язків і колишнього середовища, байдужіють до старих уподобань, занять, цінностей. Це досягається різноманітними засобами психічного впливу, встановленням особливого режиму дня, що позбавляє членів громади вільного часу, уведенням специфічних правил і норм поведінки, виробленням своєрідної техніки контролю за вірянами тощо. Повсякденне життя спільноти максимально насичене різними груповими заходами упродовж доби (з метою не допустити відволікання адептів на сторонні, особисті справи). При цьому спосіб життя лідера значно відрізняється від пересічних членів спільноти.

Для прибічників неорелігій характерна демонстративна втеча від дійсності, несприйняття соціальних реалій, відсторонення від політичного життя. Нерідко члени громад відмовляються від власного майна на користь релігійної групи, змінюють місце проживання, власні імена.

Вірочення, скомпоновані з релігійно-культурних традицій різних народів і часів, вбирають елементи християнства, буддизму, ісламу, індуїзму, а також окультизму, спіритизму, теософії, антропософії, астрології, уфології, різноманітні терапії та техніки, призначені для «перетворення особистості», «розкриття свідомості» й подібне.

Поширена ідеологема, особливо для неорелігій, що виникали на Заході, — пророкування кінця світу, настання нової ери, епохи.

Чимало короткочасних подібних культів існують як комерційні проєкти, способи збагачення лідера за рахунок неофітів, які віддають своє майно та заощадження.

Назагал історичні корені, доктрини і практики неорелігій в світі надзвичайно різноманітні, потребують уважного вивчення.

Класифікація

Існують різні підходи до класифікації неорелігій. В українському релігієзнавстві набула поширення класифікація, що враховує базовий тип доктрини:

1) неохристиянство — такі течії узасаднені на вільній інтерпретації ідей, образів, сюжетів Святого Письма, християнських догматів і релігійних практик, уявленнях про нове втілення (об’явлення, прихід) Ісуса Христа, Діви Марії, апостолів (так, серед неохристиянських релігій, що діють в Україні, — Церква повного Євангелія, Богородична церква, Церква Ісуса Христа святих останніх днів (мормони), Новоапостольська церква, Церква Христа, Церква нового Єрусалима тощо);

2) неоязичництво, або рідновірство — орієнтоване на відродження «автентичної» язичницької культури, духовних (зокрема в Європі — дохристиянських) традицій предків, повернення до природи (транснаціональний рух вікка; в Україні — Рідна віра, РУНВіра, Собор рідної української віри, Ладовіра, Ягновіра, Українська віра арійського обряду, Великий Вогонь та ін.);

3) орієнтальні (неоорієнтальні) релігії — різноманітні необуддійські, неоіндуїстські, неосинтоїстські тощо рухи, що прагнуть легімітизувати себе як продовження певної учительської традиції; орієнтовні переважно на західний світ (Міжнародне товариство свідомості Кришни, Товариство веданти, Трансцендентальна медитація, Центр Шрі Чінмоя, Міжнародний фонд Раджніша, Всесвітня чиста релігія або Сахаджа-йога, Всесвітня віра багаї та ін.);

4) синтетичні (синкретичні) рухи — сполучають розбіжні релігійні, містичні, філософські традиції у власну доктрину, вироблюють систему обрядових дій, священні тексти, сильну церковну організацію із розвинутим культом лідера, претендують на статус «надрелігії», «віри майбутнього» (рухи Нью-Ейдж, Велике біле братство, Церква об’єднання Муна, Вчення істини АУМ, цао-дай тощо);

5) езотеричні об’єднання (теософські, антропософські товариства, Братство Грааля);

6) саєнтологічні (наукологічні) рухи — позиціонують себе радше новітньою наукою, галуззю знань, яка ще не визнана офіційним науковим співтовариством (діанетика або саєнтологія, Наука розуму, Християнська наука, контактні групи НЛО);

7) сатанізм — рух, реанімований у 1960-х у США, який утворюють контркультурні групи прихильників сил зла, практик поклоніння демонам, сатані, дияволу, Люциферу (віросповідні догмати і культові дії становлять зазвичай антипод християнським; з-поміж них т. з. родина Менсона, Церква сатани Лавея, Товариство Асмодея тощо).

В Україні представлені майже всі відомі типи неорелігій.

Неорелігії й нетрадиційні релігії

Попри те, що поняття неорелігії та нетрадиційні релігії часто вживають як синоніми, в українському релігієзнавстві існує тенденція до їх розмежування. Так, царина нетрадиційних для даного регіону (країни) релігій — тобто релігій, що не були історично успадковані від попередніх епох, культурно, побутово й ментально не вкорінені, але присутні в соціумі внаслідок місіонерської діяльності, глобальної міграції тощо — може включати й дуже давні релігійні комплекси (як-от, буддизм, іслам), а не тільки постмодерністські течії.

Додатково

Найбільшу відомість неорелігіям принесли негативні наслідки конфліктного зіткнення інтересів новостворених груп із соціумом, а не новітні гуманістичні ідеї чи конструктивна суспільна діяльність. Гучного розголосу набули трагедії масового самогубства членів «Храму народів», або т. з Джонстаунського культу (918 осіб, серед яких 304 неповнолітніх; 18.11.1978, Гаяна), «Руху за відродження десяти заповідей Бога» (понад 500 осіб; 17.03.2000, Уганда), загибель 76 прихильників «Гілки Давидової» (28.02.1993, шт. Техас, США), групові суїциди членів «Храму Сонця» (1994‒1995, Швейцарія), «Небесної брами» (1997, шт. Каліфорнія, США); терористичні акції «Аум Сінрікьо» та ін. В Україні — діяльність «Великого білого братства».
Ставлення суспільства до релігійних неорухів полярне. Одна частина налаштована рішуче негативно: всі неорелігії є шкідливими для людини й небезпечними для суспільства, заперечують традицію, містять загрози руйнування особистості та дестабілізації соціуму, а тому підлягають законодавчій забороні. Альтернативна позиція: поява неорелігій свідчить про напружені духовні пошуки людства, які потрібно культивувати і підтримувати. З погляду третіх, головно експертів з різних наукових і державної сфер, явище слід глибоко вивчити, зрозуміти дійсні та уявні причини його виникнення, динаміку і тренди розвитку, постійно моніторити зміни, які відбуваються в релігійному середовищі, провадити активну соціальну роботу серед адептів неорелігій. Жодна з наведених позицій не домінує в суспільній свідомості чи державній політиці щодо неорелігій у жодній країні.

Література

New Religions and New Religiosity / Ed. by E. Barker, M. Warburg. Aarhus : Aargus University Press, 1998. 309 p.
Дудар Н. П., Филипович Л. О. Нові релігійні течії: український контекст (огляд, документи, переклади). Київ : Наукова думка, 2000. 139 с.
Матвєєв В. О. Крішнаїзм в Україні: проблеми культурно-релігійного діалогу. Київ : Міленіум, 2005. 224 с.
Encyclopedia of New Religious Movements / Ed. by P. B. Clarke. London; New York : Routledge, 2006. 720 p.
Barker Е. New and Nonconventional Religious Movements: Implications for Social Harmony // The Review of Faith & International Affairs. 2009. Vol. 7 (3). Р. 3‒10.
Історія релігії в Україні : в 10 т. / Гол. ред. А. Колодний. Київ : Український Центр духовної культури, 2010. Т. 8: Нові релігії України. 828 с.
Altglas V. From Yoga to Kabbalah: Religious Exoticism and the Logics of Bricolage. Oxford : Oxford University Press, 2014. 393 p.
Urban H. B. New Age, Neopagan, and New Religious Movements: Alternative Spirituality in Contemporary America. Oakland : University of California Press, 2015. 318 p.

Автор ВУЕ

Л. О. Филипович

Покликання на цю статтю: Филипович Л. О. Неорелігії // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Неорелігії (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 18.02.2025