Австро-Угорщина


Австро-Угорщина

Регіон планети Центральна Європа
Столиця Відень, Будапешт
Форма державного правління монархія
Форма державного устрою дуалістична держава
Територія (кв.км) 677000
Чисельність населення (тис.осіб) 53000
Офіційна мова німецька, угорська, мови коронних країв (чеська, польська, українська, румунська, хорватська, італійська)
Грошова одиниця гульден (флорин) (до 1892), крона (1892-1918)
Країни-сусіди Баварія (до 1871), Саксонія (до 1871), Прусія (до 1871), Німецька імперія (з 1871), Російська імперія, Об'єднане князівство Валахії і Молдавії (до 1881), Румунія (з 1881), Сербія, Чорногорія, Османська імперія, Швейцарія, Ліхтенштейн

А́встро-Уго́рщина, А́встро-Уго́рська мона́рхія — дуалістична (двоєдина) держава на чолі з династією Габсбургів. Утворилася 1867 внаслідок перетворення адміністративно-територіальної структури Австрійської імперії (див. Австрія) на основі компромісної угоди між австрійськими і угорськими правлячими колами, що стало одним із наслідків Угорської революції 1848–1849.

Австрійська імперія — Цислейтанія і Угорське королівство — Транслейтанія, назви походять від р. Лейта (нині р. Лайта, басейн Дунаю), де пролягав кордон між ними, визнавалися суверенними й рівноправними частинами держави з окремими вищими законодавчими установами (парламентами) та Кабінетом Міністрів, об’єднаними владою єдиного монарха. Австро-Угорщина була другою за територією (676,5 тис. км²) і третьою за населенням (понад 51 млн осіб) державою Європи. До її складу, крім власне австрійських та угорських земель, входили землі Чехії, Моравії, Сілезії, Гарцу, Далмації, Крайни, Істрії, Трієсту, Трансільванії, Хорватії, Славонії, Баната, Словаччини і порту Фіуме (нині Рієка), а також українські землі — Галичина і Буковина, що були представлені у Державній Раді Ціслейтанії, а також Угорська Русь (Закарпатська Україна), підвладна Транслейтанії.

Австро-Угорщина — багатонаціональна держава: серед її населення були представники близько 30 націй і народностей, найчисленніші з яких — німці, угорці, чехи, поляки, словаки, румуни, хорвати. Українці становили близько 8 % населення імперії (приблизно 4,5 млн осіб).

Феодальні пережитки, соціально-кастова нерівність, національного гноблення, передусім слов’янських народів, співіснували в Австро-Угорщині з процесами економічного розвитку та культурної інтеграції, що прискорилися на межі 19–20 ст. Українці, позбавлені, як і більшість інших народів імперії, багатьох прав, усе ж, завдяки порівняно толерантному ставленню влади до них, досягли певних успіхів у національно-культурному й соціально-економічному розвитку.

Під час Першої світової війни Австро-Угорщина як член Четверного союзу, який протистояв Антанті, зазнала поразки, що прискорило падіння династії Габсбургів 1918 й розпад монархії. На території колишньої Австро-Угорщини внаслідок національно-демократичних революцій виникли самостійні держави — Австрія, Угорщина, Чехословаччина; частина земель Австро-Угорщини увійшла до складу Югославії, Румунії, Польщі.

Українські землі, незважаючи на опір і прагнення їх населення до суверенності й возз’єднання з Українською Народною Республікою, за договорами, розробленими Паризькою мирною конференцією 1919–1920, знову опинилися в складі інших держав: Закарпаття — Чехословаччини, Буковина — Румунії, Галичина — Польщі.

Австро-Угорщина

Література

  1. Трайнин И. П. Национальные противоречия в Австро-Венгрии и ее распад. Москва ; Ленинград : Издательство Академии наук СССР, 1947. 304 с.
  2. Освободительное движение народов Австрийской империи: Период утверждения капитализма. Москва : Наука, 1981. 464 с.
  3. Верига В. Нариси з історії України (кін. XVIII — поч. XX ст.). Львів : Світ, 1996. 447 с.
  4. Австро-Венгрия: интеграционные процессы и национальная специфика. Москва : Институт славяноведения и балканистики РАН, 1997. 318 с.
  5. Evans R. J. W. Austria, Hungary, and the Habsburgs: Central Europe c.1683–1867. Oxford : Oxford University Press, 2008. 368 p.
  6. Judson P. M. The Habsburg Empire: A New History. Cambridge : Belknap Press, 2016. 592 p.

Автор ВУЕ