Городецький, Владислав Владиславович

Городецький, Владислав Владиславович1.jpg


Городецький, Владислав Владиславович

(Horodecki, Leszek Dezydery Władysław)

Народження 04.06.1863
Місце народження Шолудьки
Смерть 03.01.1930
Місце смерті Тегеран
Alma mater Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури й архітектури імені І. Ю. Рєпіна
Місце діяльності Україна, Польща, Іран
Напрями діяльності архітектура
Традиція/школа історизм, модерн
Городецький, Владислав Владиславович ВУЕ.jpg
Мавзолей графів Потоцьких у с. Печері
Миколаївський костел у м. Києві
Пам’ятник В. Городецькому у м. Києві

Городе́цький, Владисла́в Владисла́вович (Лешек Дезидерій Владислав, пол. Horodecki, Leszek Dezydery Władysław; 04.06.1863, с. Шолудьки, тепер Вінницького району Вінницької області, Україна — 03.01.1930, м. Тегеран, Іран) — архітектор, представник історизму та модерну.

Життєпис

Народився в польській шляхетській сім'ї в маєтку родини Глюзинських, з якої походила його мати. 1885 закінчив реальне училище в м. Одесі, 1890 — Імператорську Академію мистецтв (тепер Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури й архітектури імені І. Ю. Рєпіна) зі званням класного художника третього ступеня з правом споруджувати будівлі. 1891 переїхав до м. Києва, де 1894 заснував Будівельну контору домової каналізації і проєктував численні ретиради (дворові туалети). Швидко став одним із найавторитетніших київських зодчих, упродовж 20 років брав участь у реалізації проєктів репрезентативних споруд м. Києва. Знався на інженерії, був успішним бізнесменом (власником і співвласником кількох промислових підприємств), добрим художником-графіком, займався стрілецьким спортом та мисливством. 1920 емігрував до Польщі, де працював як архітектор. 1928 переїхав до Ірану як головний архітектор Синдикату зі спорудження перських залізниць. За його проєктами у м. Тегерані збудовано залізничний вокзал, шахський палац, театр і готель.

Творчість

Городецький був майстром історичних стилізацій на основі використання передових на той час досягнень інженерної думки. Запроваджував нові будівельні конструкції і матеріали  — цемент, бетон, залізобетон, сталь, буронабивні палі для фундаментів. Працював у різних стильових напрямах історизму — від неокласицизму до неоготики й мавританського стилю. При цьому застосовував мистецькі прийоми, скульптурну пластику й декор, властиві модерну. Для його витворів характерний синтез мистецтв із застосуванням скульптури, вітражів, монументально-декоративного живопису, майоліки, художнього металу тощо. Архітектор-універсал однаково успішно створював: комплекси споруд промислових підприємств (цукровий завод Балашова у селищі Шпикові Тульчинського району Вінницької області 1890-х, не збережено); виставкові павільйони (павільйон Товариства правильного полювання біля Лук'янівського кладовища у м. Києві 1911, не збережено); будівлі житлові (власна вілла 1901 у м. Євпаторії) та громадські (жіноча гімназія 1905 у м. Черкасах); споруди меморіальні (мавзолей Костянтина і Яніни графів Потоцьких 1904 у с. Печері Тульчинського району Вінницької області) й сакральні (церква початку 20 ст. у м. Черкасах, не збережено). 1895–1898 взяв участь у реалізації великого містобудівного (див. Містобудування) проєкту розпланування й забудови території колишньої садиби професора Мерінга у м. Києві.

За проєктами Городецького зведено споруди у м. Києві:

  • 6 корпусів Південно-Російського машинобудівного заводу (1895–1896);
  • 4 павільйони на Всеросійській сільськогосподарській і промисловій виставці (1897, не збережено);
  • прибутковий будинок Л. Бендерського на вул. Великій Васильківській (1897);
  • будинок Музею старожитностей та мистецтва (1897–1900);
  • Караїмська кенаса (1899–1900);
  • Миколаївський костел (1899–1909);
  • будинок причту Миколаївського костелу (початок 20 ст.);
  • Будинок з химерами (1901–1903);
  • мавзолей родини Вітте на Старому Байковому кладовищі (1904);
  • мавзолей інженера М. Лелявського у Видубицькому монастирі (1905).

Визнання

Городецький — один з найпопулярніших київських архітекторів, з особою якого пов’язано багато легенд, спричинених неординарним образним вирішенням його Будинку з химерами. 1996 на його честь перейменовано вулицю в м. Києві.

Вулиця Владислава Городецького є у м. Вінниці.

2004 у м. Києві в Пасажі на вулиці Хрещатик встановлено пам’ятник Городецькому (скульптори В. І. Щур (1953 р. н.; Україна), В. Й. Сівко (1953–2007; Україна), архітектор В. П. Скульський (Україна).

Додатково

Городецький був затятим мисливцем і мандрівником до чужих країв: тривалі мисливські експедиції здійснив до Азербайджану 1895, Закаспійського краю до кордонів Персії 1897, Туркестану 1899, до Африки 1911, на південне узбережжя Каспійського моря в Ірані 1928.

Цитата


С. Кілессо:
«Владислав Городецький прожив красиве і майже безжурне життя, а творчість його – це прекрасна пісня, і найкращі слова в цій пісні проспівані зодчим саме у Києві, котрий він любив понад усе.»

 Цит. за: Малаков Д. В. Архітектор Городецький. Київ : «Кий», 1999. С. 5.


Література

  1. Малаков Д. В. Архітектор Городецький. Київ : Кий, 1999. 240 с.
  2. Тимофієнко В. І. Зодчі України кінця XVIII – початку ХХ століть: Біографічний довідник. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 1999. С. 107–108.
  3. Владислав Городецький (1863–1930): Бібліографічний покажчик / Уклад. О. Б. Шинкаренко; наук. консультант Д. В. Малаков. Київ : Укрархбудінформ, 1999. 42 с.
  4. Скібіцька Т. В. Городецький Владислав Владиславович // Київський архітектурний модерн (1900–1910-і роки). Львів–Київ : Центр Європи, 2011. С. 202–203.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Городецький, Владислав Владиславович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Городецький, Владислав Владиславович (дата звернення: 22.11.2026).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
10.05.2022


Документальна телепередача "Прогулянки містом" (телеканал "Київ")



Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶