Городецький, Владислав Владиславович
|
Городецький, Владислав Владиславович (Horodecki, Leszek Dezydery Władysław) | |
|---|---|
| Народження | 04.06.1863 |
| Місце народження | Шолудьки |
| Смерть | 03.01.1930 |
| Місце смерті | Тегеран |
| Alma mater | Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури й архітектури імені І. Ю. Рєпіна |
| Місце діяльності | Україна, Польща, Іран |
| Напрями діяльності | архітектура |
| Традиція/школа | історизм, модерн |
Городе́цький, Владисла́в Владисла́вович (Лешек Дезидерій Владислав, пол. Horodecki, Leszek Dezydery Władysław; 04.06.1863, с. Шолудьки, тепер Вінницького району Вінницької області, Україна — 03.01.1930, м. Тегеран, Іран) — архітектор, представник історизму та модерну.
Життєпис
Народився в польській шляхетській сім'ї в маєтку родини Глюзинських, з якої походила його мати. 1885 закінчив реальне училище в м. Одесі, 1890 — Імператорську Академію мистецтв (тепер Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури й архітектури імені І. Ю. Рєпіна) зі званням класного художника третього ступеня з правом споруджувати будівлі. 1891 переїхав до м. Києва, де 1894 заснував Будівельну контору домової каналізації і проєктував численні ретиради (дворові туалети). Швидко став одним із найавторитетніших київських зодчих, упродовж 20 років брав участь у реалізації проєктів репрезентативних споруд м. Києва. Знався на інженерії, був успішним бізнесменом (власником і співвласником кількох промислових підприємств), добрим художником-графіком, займався стрілецьким спортом та мисливством. 1920 емігрував до Польщі, де працював як архітектор. 1928 переїхав до Ірану як головний архітектор Синдикату зі спорудження перських залізниць. За його проєктами у м. Тегерані збудовано залізничний вокзал, шахський палац, театр і готель.
Творчість
Городецький був майстром історичних стилізацій на основі використання передових на той час досягнень інженерної думки. Запроваджував нові будівельні конструкції і матеріали — цемент, бетон, залізобетон, сталь, буронабивні палі для фундаментів. Працював у різних стильових напрямах історизму — від неокласицизму до неоготики й мавританського стилю. При цьому застосовував мистецькі прийоми, скульптурну пластику й декор, властиві модерну. Для його витворів характерний синтез мистецтв із застосуванням скульптури, вітражів, монументально-декоративного живопису, майоліки, художнього металу тощо. Архітектор-універсал однаково успішно створював: комплекси споруд промислових підприємств (цукровий завод Балашова у селищі Шпикові Тульчинського району Вінницької області 1890-х, не збережено); виставкові павільйони (павільйон Товариства правильного полювання біля Лук'янівського кладовища у м. Києві 1911, не збережено); будівлі житлові (власна вілла 1901 у м. Євпаторії) та громадські (жіноча гімназія 1905 у м. Черкасах); споруди меморіальні (мавзолей Костянтина і Яніни графів Потоцьких 1904 у с. Печері Тульчинського району Вінницької області) й сакральні (церква початку 20 ст. у м. Черкасах, не збережено). 1895–1898 взяв участь у реалізації великого містобудівного (див. Містобудування) проєкту розпланування й забудови території колишньої садиби професора Мерінга у м. Києві.
За проєктами Городецького зведено споруди у м. Києві:
- 6 корпусів Південно-Російського машинобудівного заводу (1895–1896);
- 4 павільйони на Всеросійській сільськогосподарській і промисловій виставці (1897, не збережено);
- прибутковий будинок Л. Бендерського на вул. Великій Васильківській (1897);
- будинок Музею старожитностей та мистецтва (1897–1900);
- Караїмська кенаса (1899–1900);
- Миколаївський костел (1899–1909);
- будинок причту Миколаївського костелу (початок 20 ст.);
- Будинок з химерами (1901–1903);
- мавзолей родини Вітте на Старому Байковому кладовищі (1904);
- мавзолей інженера М. Лелявського у Видубицькому монастирі (1905).
Визнання
Городецький — один з найпопулярніших київських архітекторів, з особою якого пов’язано багато легенд, спричинених неординарним образним вирішенням його Будинку з химерами. 1996 на його честь перейменовано вулицю в м. Києві.
Вулиця Владислава Городецького є у м. Вінниці.
2004 у м. Києві в Пасажі на вулиці Хрещатик встановлено пам’ятник Городецькому (скульптори В. І. Щур (1953 р. н.; Україна), В. Й. Сівко (1953–2007; Україна), архітектор В. П. Скульський (Україна).
Додатково
Городецький був затятим мисливцем і мандрівником до чужих країв: тривалі мисливські експедиції здійснив до Азербайджану 1895, Закаспійського краю до кордонів Персії 1897, Туркестану 1899, до Африки 1911, на південне узбережжя Каспійського моря в Ірані 1928.
Цитата
С. Кілессо:
«Владислав Городецький прожив красиве і майже безжурне життя, а творчість його – це прекрасна пісня, і найкращі слова в цій пісні проспівані зодчим саме у Києві, котрий він любив понад усе.»Цит. за: Малаков Д. В. Архітектор Городецький. Київ : «Кий», 1999. С. 5.
Література
- Малаков Д. В. Архітектор Городецький. Київ : Кий, 1999. 240 с.
- Тимофієнко В. І. Зодчі України кінця XVIII – початку ХХ століть: Біографічний довідник. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 1999. С. 107–108.
- Владислав Городецький (1863–1930): Бібліографічний покажчик / Уклад. О. Б. Шинкаренко; наук. консультант Д. В. Малаков. Київ : Укрархбудінформ, 1999. 42 с.
- Скібіцька Т. В. Городецький Владислав Владиславович // Київський архітектурний модерн (1900–1910-і роки). Львів–Київ : Центр Європи, 2011. С. 202–203.
Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Городецький, Владислав Владиславович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Городецький, Владислав Владиславович (дата звернення: 22.11.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 10.05.2022
| Документальна телепередача "Прогулянки містом" (телеканал "Київ") |
|---|