Ерререско

Ескоріал. Загальний вигляд

Ескоріал. Храм

Арка Фернана Гонсалеса у м. Бургосі

Капела Серральбо у м. С'юдад-Родріго

Колегіум Богоматері Антігуа
у м. Монфорте де Лемос

Герцогський палац у м. Лерма

Церква монастиря Сант'яго де Уклес

Палац Санта Крус у м. Мадриді

Старий шпиталь Святого Августина у м. Осма

Міністерство авіації в м. Мадриді

Еррерéско (ісп. Estilo Herreriano, Herrerianismo або Desornamentado style — стиль Еррери, неприкрашений стиль) — стиль в архітектурі Іспанії доби Відродження.

Названо іменем найяскравішого представника цієї стилістики Х. де Еррери — архітектора при дворі короля Іспанії Філіпа ІІ. Еррера та його учень Ф. де Мора (1553–1610; Іспанія) — творці стилю, який став архітектурним оприявненням іспанської контрреформації 1560-х — 1-ї половини 17 ст. Вплив цієї стилістики був тривалим у часі, поширившись і поза верхню хронологічну межу, а географічно — за межі Європи, у Латинську Америку.

Історична довідка

Ренесансну стилістику занесено до Іспанії з Італії у 16 ст. архітекторами-італійцями на іспанській службі, а також уродженцями Іспанії, які з навчальною метою їздили до м. Рима, ознайомлювалися з творами Д. Браманте, його послідовників, а також із теоретичними працями А. Палладіо і так отримали відповідний фаховий вишкіл. Такими були П. Мачука (1490–1550; Іспанія) та Х. Б. де Толедо (1515–1567; Іспанія) — наставник і керівник Х. де Еррери. П. Мачука — автор створеного за римськими взірцями палацу імператора Карла V Габсбурга у м. Гранаді (від 1526). Тоді лапідарні римські архітектурні форми виявилися для Іспанії чужорідними, оскільки суперечили улюбленому національному стилю платереско, насиченому витонченим, майже ювелірним декором. Тож не випадково холодний і строгий палац у Гранаді, поряд із пишною Альгамброю, назавжди залишився недобудованим. Але наступний монарх Філіп ІІ та раціонально мислячий математик (а не художник) Х. де Еррера мали інші художній смак і розуміння зодчества. Їхній позбавлений прикрас так званий строгий стиль з тектонічним (див. Тектоніка) розумінням ордера архітектурного найповніше оприявнював уявлення тогочасної правлячої верстви про велич іспанської держави й вічну істинність Католицької церкви попри Реформацію. Головною пам’яткою цього стилю є спільний витвір Х. Б. де Толедо та Х. де Еррери — Ескоріал, монастир і комплекс, Мадрид — архітектурний ансамбль, що є взірцем форм як сакрального зодчества (храм, монастир), так і цивільного (палац, колегіум, адміністративні споруди, парк). Так само знаковими є й інші роботи Х. де Еррери — Біржа у м. Севільї та кафедральний собор у м. Вальядоліді.

О с н о в н і   т в о р и (усі в Іспанії):

• Ескоріал 1563–1584;
• арка Фернана Гонсалеса у м. Бургосі 1584–1587;
• капела Серральбо у м. С'юдад-Родріго (автономна спільнота Кастилія-і-Леон, 1585–1685);
• Колегіум Богоматері Антігуа у м. Монфорте де Лемос (автономна спільнота Галісія, 1593–1619);
• герцогський палац у м. Лерма (автономна спільнота Кастилія-і-Леон, 1601–1617);
• церква монастиря Сант'яго де Уклес (автономна спільнота Кастилія‒Ла-Манча, 1602);
• палац Санта Крус у м. Мадриді 1629–1637;
• старий шпиталь Святого Августина у м. Осма (автономна спільнота Кастилія-і-Леон, 1694–1701).

Характеристика

Творам архітектури цього стилю властиві грандіозні розміри й прості схематичні композиції. Архітектори вживають найпростіші геометричні форми — куба, паралелепіпеда, піраміди, значно рідше — циліндра й напісфери. Переважають нескінченні прямі лінії, рівні пласкі поверхні, майже не розчленовані й позначені мінімальною архітектурною пластикою тільки у найвідповідальніших місцях (портики й портали головних входів).

Для стилю характерні:

• чотирикутні плани споруд із кутовими вежами, що мають пірамідальні завершення й особливі форми шпилів вінчання, які названо «Мадридськими шпилями» за їхню оригінальну форму;
• високі двосхилі дахи з низками слухових вікон;
• вікна на фасадах часто без наличників, сандриків та будь-яких інших архітектурних деталей;
• застосовування ордерів архітектурних — тосканського і римо-доричного як найбільш монументальних і позбавлених дрібниць;
• наявність в інтер'єрах будівель і споруд мінімально необхідного живописного і скульптурного декору.

Стиль ерререско дістав ще одну слушну назву — класицистичного маньєризму, бо хронологічно належав до пізнього ренесансу й маньєризму та вживав ордерні архітектурні форми у дуже стриманій манері.

Відродження стилю у 20 ст.

Стиль ерререско, поступово витіснений бароко, а потім класицизмом і зниклий протягом 2-ї половини 18 та у 19 ст., відродився у 20 ст. завдяки політичним обставинам. Перемігши у Громадянській війні в Іспанії 1936–1939, режим Ф. Франко для закріплення своєї легітимності закономірно звернувся до історико-культурних спогадів про велич Іспанії часів правління короля Філіпа ІІ. Відповідно до державного запиту шлях тогочасної іспанської архітектури аж до 1960-х — це еклектика й реставраторство. Для них характерне відродження ранньомодерних релігійно-символічних тенденцій в офіційній архітектурі, що виявилося у будівництві церков, монастирів, урядових і меморіальних споруд та ансамблів. Знаковим є Меморіал полеглим під час громадянської війни у С'єрра де Гвадаррама поблизу Ескоріала 1940–1965. Характерна й грандіозна споруда Міністерства авіації у м. Мадриді 1943–1951 — спрощена репліка композиції та архітектурних форм Ескоріала. Тут оприявнено прагнення відродити свій національний стиль з урахуванням регіональної історико-культурної єдності «Середземноморської архітектури» (цю ідеологему прибічники Ф. Франко запозичили від італійського фашизму).

Джерела

1. UNESCO World Heritage Centre: Monastery and Site of the Escurial, Madrid. URL: https://whc.unesco.org/en/list/318/
2. UNESCO World Heritage Centre: Aranjuez Cultural Landscape // UNESCO. 2001. URL: https://whc.unesco.org/en/list/1044/

Література

1. Panofsky E. Renaissance and Renascences in Western Art. New York : Westview Press, 1969. 387 p.
2. Wilkinson-Zerner C. Juan de Herrera. Architect to Philip II of Spain. New Haven : Yale University Press, 1993. 216 p.
3. Schöber U. Burgen und Schlosser in Europa. Köln : DuMont, 2002. 415 p.
4. Norwich J. J. Great Architecture of the World. New York : DaCapoPress, 2003. P. 162–163.
5. Вечерський В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 160–161, 212.
6. Kamen H. The Escorial. Art and Power in the Renaissance. New Haven : Yale University Press, 2010. 336 p.
7. World Heritage Sites: A Complete Guide to 1073 UNESCO World Heritage Sites. Buffalo; Richmond Hill : Firefly Books, 2018. 980 p.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Ерререско // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ерререско (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 16.07.2026