Гарньє, Жан-Луї-Шарль

Шарль Гарньє.
Портрет роботи Поля Бодрі 1868 р.

Гарньє, Жан-Луї-Шарль (Garnier, Charles)
Справжнє ім’я	Jean-Louis-Charles
Народження	06.11.1825
Місце народження	Париж
Смерть	03.11.1898
Місце смерті	Париж
Alma mater	Національна вища школа красних мистецтв
Місце діяльності	Франція
Напрями діяльності	архітектура
Традиція/школа	історизм, еклектика

Відзнаки
Ордени	Почесного легіону: лицар, офіцер, командор, великий офіцер
Премії	Римська премія з архітектури

Будівля театру Гранд-опера в Парижі.
Гравюра кінця 19 ст.

Будівля театру Гранд-опера в Парижі.
Головний фасад

Будівля театру Гранд-опера в Парижі.
Фрагмент головного фасаду

Казино у Монте-Карло.
Гравюра кінця 19 ст.

Гарньє́, Шарль [ фр. Garnier, Charles; повне ім’я — Жан-Луї-Шарль (фр. Jean-Louis-Charles); 06.11.1825, м. Париж, Франція — 03.11.1898, там само)] — архітектор, історик архітектури, представник історизму (еклектики), автор низки споруд у Франції та Італії (серед них — будівлі театру Гранд-опера в Парижі).

Життєпис

Народився у сім’ї дрібного підприємця — власника фірми з прокату кінних екіпажів. Навчався образотворчому мистецтву приватно. Архітектурну освіту здобув 1842–1848 у Вищій національній школі образотворчого мистецтва. За дипломний проєкт «Павільйон мистецтв і ремесел із виставковою галереєю промислової продукції» отримав Римський приз — право і кошти на кількарічне стажування в Італії. Там він мешкав (переважно у м. Римі) і подорожував 5 років: 17.01.1849 — 31.12.1853. Тривалий час у 1852 провів у Греції (зокрема дослідив античний храм Афіни Афаї на о. Егіна). Тоді ж разом із Т. Готьє відвідав м. Стамбул. Із цих мандрів виніс переконання, що архітектура має бути яскравою і багатобарвною; вона повинна поєднувати всі три головні види мистецтва: архітектуру, живопис і скульптуру під егідою зодчества. За його словами, треба бути або Богом (що для людини недосяжно), або архітектором.

Повернувшись до м. Парижа, працював за приватними замовленнями й був маловідомим, аж доки не виграв архітектурний конкурс на кращий проєкт нового оперного театру у м. Парижі. У першому турі конкурсу його проєкт увійшов до п’ятірки переможців, а в другому турі, значно поліпшений, — став єдиним переможцем. Під час реалізації найбільшого в ту епоху державного замовлення мав добрі стосунки й постійне спілкування з фактичними замовниками — імператорським подружжям, за що зазнав критики після падіння режиму Наполеона ІІІ Бонапарта 1870.

Унаслідок подій Франко-німецької війни і Паризької комуни 1871 Гарньє з сім’єю оселився 1871 у власному маєтку в курортному м-ку Бордігері (тепер регіон Лігурія, Італія), де займався проєктуванням генерального плану розвитку цього курорту, курортної забудови — приватних вілл, громадських споруд (зокрема школи, церкви), а також театру й казино у Монте-Карло (Монако). Часто приїздив до м. Парижа, був активним членом різноманітних професійних асоціацій, комісій і громадських організацій (серед інших — Комісії з питань історичних пам’яток Франції).

Творчість

Архітектурну діяльність розпочав у стилістиці історизму, що вимагало володіння художніми засобами різних «історичних стилів». Особистий досвід та фундаментальні знання історії європейської архітектури схилили його до необароко — динамічного, вишуканого, надміру пишного й барвистого, із застосуванням багатого декору й коштовних оздоблювальних матеріалів на кшталт кольорового мармуру, позолоти тощо. При цьому як на фасадах, так і особливо в інтер’єрах споруд включено численні твори живопису й скульптури. Такий синтез мистецтв вражав сучасників і створив у Європі моду на поєднання у репрезентативних будівлях витворів різних видів мистецтва, зокрема й декоративно-ужиткового. Так Гарньє сформував свій власний стиль, який згодом отримав найменування «стилю Другої імперії», а сам автор іронічно назвав його «стилем Наполеона ІІІ».

Унаслідок відвідин Італії на Гарньє вплинули персональні стилістичні манери італійських майстрів епохи Відродження: А. Палладіо, Я. Сансовіно, Мікеланджело Буонарроті. Завдяки інтеграції у свої архітектурні твори засобів та елементів інших стилістичних напрямів (неоренесансу, неокласицизму) стилістику Гарньє остаточно визначено як еклектику, а самого його визнано найвидатнішим її представником. Але як зодчий 2-ї половини 19 ст. у тодішній культурній столиці світу — Парижі, він не міг обмежитися суто художніми аспектами архітектури й ігнорувати новації у сфері функціональності й будівельних конструкцій. Його конкурсний проєкт Гранд-опера виграв саме за рахунок раціонального розпланування й досконалого вирішення функціональних питань (чого не було у проєктах конкурентів). Він безпрецедентно, як на той час, відмовився від дерев’яних конструкцій на користь металевих балок, колон, інших тримальних конструкцій зі сталі й чавуну, забезпечивши статичну рівновагу, довговічність і вогнестійкість споруди, зведеної на нестійкому ґрунті над підземним потоком води. У процесі тривалого будівництва театру Гарньє помітив, як швидко збільшується висота будованих одночасно довколишніх прибуткових будинків. Щоб зберегти за своєю спорудою роль архітектурної домінанти, у процесі будівництва слушно збільшив її висоту. Проєктуючи паризьку Гранд-опера, об’їздив оперні театри Європи, досліджуючи, серед іншого, й акустику їхніх глядачевих зал (однак, не будучи науковцем, не зміг зрозуміти методів контролю за поширенням звуку).

Як добрий знавець світового мистецтва публікував статті й книги з історії образотворчого мистецтва та архітектури і навіть прагнув стати письменником. Серед найвідоміших текстів книжки: «Через мистецтво, бесіди та різноманітні твори» (1869); «Театр» (1871); фундаментальний двотомник «Нова опера» (1880; перевидано 2001); «Храм Юпітера Панеллінського на острові Егіна: реставрація, виконана в 1852 році» (1884); «Пролог і куплети імпровізованого твору Шарля Гарньє» (1885); монографія, присвячена власному твору «Обсерваторія в Ніцці» (1889); «Житло людини» (у співавторстві) 1892.

Твори:

будівля театру Гранд-опера в Парижі 1862–1875;
вілла Гарньє у м. Бордігері (тепер регіон Лігурія, Італія) 1875;
школа, згодом — ратуша у м. Бордігері 1878;
казино Монте-Карло 1878–1879, Оперний театр Монте-Карло (Зала Гарньє) 1878–1879 у Монако;
штаб-квартира Асоціації видавців і книготорговців на у м. Парижі 1879;
надгробок композитора Ж. Бізе на кладовищі Пер-Лашез у м. Парижі 1880;
панорама (тепер театр) Мариньї у м. Парижі 1882;
церква Террасанта (Непорочного Зачаття) у м. Бордігері 1882–1899;
надгробок композитора Ж. Оффенбаха на кладовищі Монмартр у м. Парижі 1885;
астрономічна обсерваторія Мон-Гро у м. Ніцці (у співавторстві з Г. Ейфелем) 1885–1886.

Визнання

Виграв Римську премію з архітектури 1848, яка дала змогу стажуватися і подорожувати в Італії.

Член Інституту Франції (від 1874).

Золота медаль Королівського інституту британських архітекторів (1886).

Орден Почесного легіону трьох ступенів і одного звання: лицар (1864), офіцер (1875), командор (1889), великий офіцер (1895).

1902 біля будівлі театру Гранд-опера в Парижі встановлено пам'ятник Гарньє з його портретним бюстом. Площу, яка прилягає до театру Гранд-опера, 1903 названо площею Шарля Гарньє.

Додатково

А ф о р и з м Гарньє: «Мистецтво не залишає вибору: треба бути або Богом, або архітектором».

Гарньє ретельно опікувався вихованням і освітою сина-вундеркінда Крістофера (1872–1898; Франція), котрий помер 26-річним від туберкульозу, встигнувши завершити головну наукову працю «Загальний метод раціональної транскрипції географічних назв». Син навчався на архітектора, згодом на інженера, проте відомий як географ і лінгвіст. У 14 років став наймолодшим членом Паризького географічного товариства. Посмертно йому присуджено Премію Вольні Інституту Франції «за найважливішу працю міжнародного наукового світу з порівняльної філології і лінгвістики». Від 1925 Французьке географічне товариство присуджує Премію Крістіана Гарньє за внесок у розвиток географії.

Праці

À travers les Arts, causeries et mélanges. Paris, 1869
Le Théâtre. Paris, 1871
Le Nouvel Opéra, édition originale : 2 vol. Paris, 1880
Temple de Jupiter Panhellénien à Egine : restauration exécutée en 1852. Paris, 1884
Prologue et couplets de l’impromptu de Charles Garnier. Épinal, 1885
L’Observatoire de Nice, monographie. Paris, 1889
L’Habitation humaine. Paris, 1892.

Література

Барановский Г. Архитектурная энциклопедия второй половины ХIХ века. Т. III: Выставки, зрелища, спорт. Санкт-Петербург : Издание редакции журнала «Строитель», 1903.
Leniaud J.-M. Charles Garnier. Paris : Éditions du patrimoine, 2003. 200 p.
Norwich J. J. Great Architecture of the World. New York : DaCapoPress, 2003. P. 214–215.
Вечерський В. В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 186.
Girveau B. Charles Garnier, un architecte pour un empire. Paris : École nationale supérieure des beaux-arts, 2010. 347 p.
Kirkland S. Paris Reborn: Napoléon III, Baron Haussmann, and the Quest to Build a Modern City. New York : St. Martin's Press, 2013. 336 p.
Fontaine G. L’Opéra de Charles Garnier. Paris : Éditions du patrimoine — Centre des monuments nationaux, 2015. 64 p.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Гарньє, Жан-Луї-Шарль // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Гарньє, Жан-Луї-Шарль (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 19.03.2026