Брюллов, Карл Павлович

Автопортрет (1848, Третьяковська галерея)

Брюллóв, Карл Па́влович (рос. Брюллов, Карл Павлович; до 1822 — Брюлло; 23.12.1799, м. Санкт-Петербург, тепер РФ — 23.06.1852, муніципалітет Манціана, регіон Лаціо, Італія; похований у м. Римі, Італія) — живописець, професор Імператорської академії мистецтв і Флорентійської академії мистецтв, почесний член Болонської академії красних мистецтв, Міланської та Пармської академій, Академії Святого Луки в м. Римі.

Брюллов, Карл Павлович
Народження	23.12.1799
Місце народження	Санкт-Петербург
Смерть	23.06.1852
Місце поховання	Рим
Alma mater	Академія мистецтв імператорська
Напрями діяльності	образотворче мистецтво

Брюллов К. «Останній день Помпеї» (1833, Державний Російський музей)

Життєпис

Народився у франко-німецькій родині. Навчався у батька, різьбяра та гравера, академіка орнаментальної скульптури Пауля Георга Брюлло (1760–1833). Зарахований 1809 у виховне училище при Імператорській академії мистецтв (далі — ІАМ), з 1815 — її студент [учителі — А. Іванов (1775–1848), О. Єгоров (1776–1851), В. Шебуєв (1777–1855; усі — тепер Росія)]. 1821 закінчив ІАМ із Золотою медаллю (за твір «З’явлення Аврааму трьох ангелів біля дуба Мамврійського»).

1822–1835 як пансіонер (талановитий художник-стипендіат, який отримував грошове утримання — пансіон) Товариства заохочування художників (ТЗХ) студіював у Німеччині, Австрії, Італії.

Повернувся до Росії, отримав звання професора 2-го (1836) та 1-го (1846) ступенів. Викладав 1836–1849 в історичному класі ІАМ. 1843–1847 брав участь у розписуванні Ісаакіївського собору у Санкт-Петербурзі.

Навесні 1849 вирушив на острів Мадейру для лікування, 1850 — до м. Рима.

Творчість

Працював в історичному, пейзажному та портретному жанрах. Автор монументальних розписів релігійного характеру.

Основу творчості Брюллова складали система академізму і стиль класицизму. Проте прагнення передати природність, сильні емоції, почуття, що виявилося у пізніх портретах, наближає його до романтиків. У портретному жанрі створив окремий напрям — романтичний портрет. Продемонстрував майстерність у парадних, інтимних і камерних портретах. Індивідуальний підхід у моделюванні форм і тонке відчуття кольору дали змогу створити унікальні психологічні образи сучасників.

Психологізм у портретах Брюллова справив значний вплив на художників цього жанру — І. Крамського, В. Перова, В. Сєрова, М. Врубеля, Т. Шевченка. Багато полотен Брюллов написав на міфологічні, історичні теми, античні та біблійні сюжети. У побутових сценах відображав переважно життя італійських селян. Основними рисами у побутовому жанрі були реалістичність, сентиментальність. Творчий метод Брюллова, ґрунтований на вивченні натури, відтворенні її індивідуальних рис, став переходом від канонів академічного та класицистичного живопису до романтизму. Особливо яскраво це виявилося в картинах на історичну тематику, сповнених драматизму і суперечностей епохи. У них відчутні також впливи творчості Рафаеля Санті, Н. Пуссена, Д.-Р. де С. Веласкеса. На замовлення ТЗХ Брюллов виконав копію фрески «Афінська школа» Рафаеля Санті (1827).

Серед кращих полотен — «Італійський полудень (Італійка, яка знімає виноград)» (1827), «Вершниця» (1832), «Останній день Помпеї» (1833; орден Святої Анни 3-го ступеня; Велика золота медаль Паризького салону, 1834), «Графиня Юлія Самойлова з вихованкою Амацилією Пачіні» (1842), «Облога Пскова польським королем Стефаном Баторієм у 1581 р.» (1843), «Автопортрет» (1848).

Брюллов підготував плеяду талановитих митців: А. Мокрицького, Г. Гагаріна (1810; тепер Росія — 1893; Франція), О. Агіна, П. Федотова (1815–1852; тепер Росія), Т. Шевченка. Особливого значення надавав інтелектуальному розвиткові учнів: заохочував їх відвідувати Ермітаж (див. Державний Ермітаж; м. Санкт-Петербург), приватні галереї Г. Строганова (1770–1857), Б. Юсупова (1794–1849); вів бесіди з історії та теорії мистецтва. Запровадив у своїй майстерні читання вголос творів художньої і наукової літератури. Разом із вихованцями відвідував театри, концерти, літературні й музичні вечори.

Твори митця зберігають у Національному художньому музеї України (м. Київ), Одеському національному художньому музеї, Ермітажі, Державному Російському музеї (м. Санкт-Петербург), приватних колекціях.

Брюллов і Т. Шевченко

На час знайомства з Т. Шевченком (1836) Брюллов перебував у зеніті слави: професором захоплювалися не тільки його вихованці, а й учні інших викладачів, зокрема І. Сошенко. Завдяки йому Т. Шевченко почав відвідувати майстерню митця ще кріпаком. На клопотання земляків Брюллов узяв діяльну участь у звільненні поета з кріпацтва: у квітні 1837 розпочав роботу над портретом В. Жуковського. Ще до завершення полотно розіграли в лотерею при царському дворі. Зібрані кошти передали В. Жуковському. 25.04 на квартирі Брюллова Т. Шевченко одержав відпускну. Відтоді він став пансіонером ТЗХ і як вільний слухач почав навчатися малярства у класах ІАМ. У травні він вступив до гіпсового фігурного класу ІАМ. Зауваживши у молодого художника незвичайний хист і прагнення здобути освіту, Брюллов почав більше уваги приділяти йому у практичних навичках і теоретичній підготовці. Навчаючись в академії (1838–1845), Т. Шевченко став одним з улюблених учнів Брюллова і деякий час мешкав у його майстерні (1839).

Спілкування з митцем справило значний вплив на становлення Шевченка-художника. Завдяки Брюллову Т. Шевченко познайомився з діячами культури столиці. Він високо цінував талант і віртуозну майстерність Брюллова, захоплювався його монументальними полотнами «Останній день Помпеї», «Облога Пскова», добре знав і згадував у літературних творах роботи вчителя: «Спляча одаліска» (1830-ті), «Розп’яття», «В. О. Мусін-Пушкін» (обидві — 1838), «Вознесіння Божої Матері» (1839), «О. М. Голіцин» (1840). У повісті «Художник» розповідач згадував «Бахчисарайський фонтан» Брюллова, ділився враженнями від його картини «Відвідання Рима Гензеріхом». Поєднуючи у власній творчості кращі традиції школи класицизму з романтичною піднесеністю, Брюллов виховував у своїх учнів пильне вивчення і відтворення натури, спрямовував до роботи на пленері, вимагав вдумливої самостійної праці, підтримував їхні творчі пошуки, інтерес до жанрового живопису. Вплив манери Брюллова помітний у рисунку, а також у колориті ранніх творів Т. Шевченка. Копіювання учнями творів Брюллова входило до його педагогічної системи. Копіював їх і Т. Шевченко; збереглися його копії з акварелей Брюллова «Перерване побачення», «Сон бабусі та онуки», а також акварельні копії з портретів І. Крилова та В. Жуковського. Митець залучав учнів до ілюстрування книжок. 1841 Т. Шевченко разом із Брюлловим брав участь в ілюструванні збірника «Сто російських літераторів» (рос. «Сто русских литераторов»; Санкт-Петербург, 1841, т. 2). Багато творчих здобутків Брюллова сприяли розвиткові таланту Т. Шевченка, проте завдяки самостійним пошукам він виробив власний оригінальний почерк. Із вдячністю і пошаною Т. Шевченко згадував Брюллова в автобіографії, щоденнику, листуванні. Привабливий образ професора створив у повісті «Художник». 1860 Т. Шевченко виконав у техніці офорта-акватинти копію з картини Брюллова «Вірсавія» (1832) і був удостоєний за це звання академіка гравірування.

Відомо кілька грифонажів Брюллова із зображеннями Т. Шевченка.

Нагороди та визнання

Професор 2-го (1836) та 1-го (1846) ступенів.

На честь Брюллова було названо вулиці в містах України, які станом на 2026 перейменовано (див. Деколонізація) у містах Дніпрі, Ковелі та Луцьку (обидва — Волинської області), Кривому Розі та Марганці (обидва — Дніпропетровської області), Львові, Мукачеві (Закарпатської області), Первомайську (Миколаївської області), Рівному.

Вулиця Брюллова є в містах Києві, Запоріжжі, Краматорську (Донецької області), Херсоні.

Література

1. Толбинъ В. В. Ученики Брюллова // Иллюстрація : всемірна панорама. 1861. Т. 8. № 180 (10 авг.). С. 82–84.
2. К. Брюлловъ и Т. Шевченко // Украинская жизнь. 1913. № 2. С. 60–65.
3. Антонович Д. Т. Шевченко як маляр // Повне видання творів Тараса Шевченка : [у 16 т.] / За ред. П. Зайцева. Варшава ; Львів : Український науковий інститут, 1937. Т. 12 : Шевченко як маляр. С. 9–185.
4. Гінзбург І. В. Т. Г. Шевченко і брюлловська школа // Дев’ята наукова шевченківська конференція : [збірник праць]. Київ : Вид-во АН УРСР, 1961. С. 138–154.
5. Судак В. О. В класах Академії художеств // З досліджень про Шевченка : збірник статей / [Відп. ред. Є. П. Кирилюк] ; АН УРСР, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка. Київ : Наукова думка, 1963. С. 104–121.
6. Ацаркина Э. Н. Карл Павлович Брюллов : жизнь и творчество. Москва : Искусство, 1963. 535 с. (Серия : Жизнь и творчество великих художников).
7. Леонтьева Г. К. Карл Павлович Брюллов : [альбом]. Ленинград : Аврора, 1986. 196 с. (Серия : Русские живописцы XIX века).
8. Судак В. О. Рання творчість Шевченка-художника : (з нових розшуків) // В літопис шани і любові : збірник статей / [Упоряд. і ред. О. І. Білецький]. Київ : Наукова думка, 1989. С. 136–152.
9. Повесть Тараса Шевченко «Художник» : иллюстрации, документы : альбом / Сост. и авт. вступ. ст. В. О. Судак. Киев : Мистецтво, 1989. 166 с.
10. Карл Брюллов : Альбом-біографія / Авт.-упоряд. Г. Леонтьєва. Київ : Мистецтво, 1991. 188 с.
11. Карл Брюллов. Живопись. Рисунки и акварели из собрания Русского музея : каталог выставки к 200-летию со дня рождения художника / [Авт. ст. Г. Голдовский, Е. Петрова]. Санкт-Петербург : Palace Editions, 1999. 198 с.
12. Говдя П. П. К. Брюллов і Т. Шевченко // Мистецтвознавство України. 2000. Вип. 1. С. 145–152.
13. Жур П. В. Труди і дні Кобзаря. Київ : Дніпро, 2003. 520 с.
14. Брюллов : [Альбом] / Упоряд. О. Кожемяко. Київ : Мистецтво, 2012. 156 с.

Автор ВУЕ

В. О. Судак

М. В. Юр

Покликання на цю статтю: Судак В. О., Юр М. В. Брюллов, Карл Павлович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Брюллов, Карл Павлович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 16.03.2026