Соціальна система

Соціа́льна систе́ма — цілісне, впорядковане соціальне утворення, єдність взаємопов’язаних інститутів, груп, організацій, спільнот, котрі, взаємодіючи, забезпечують матеріальні та нематеріальні потреби та інтереси людей.

Історична довідка

Загальну теорію систем розробив Л. фон Берталанфі. Наприкінці 1940-х він запропонував програму побудови загальної теорії систем. Сформулював загальні принципи й закони поведінки систем незалежно від їхнього виду: фізичних, біологічних, психологічних, а також соціальних (сім’я, локальна спільнота, соціальна організація, суспільство).

Розвиток соціологічної концепції соціальної системи закладено в роботах Т. Парсонса, де під соціальною системою розумілась внутрішньо структурована система дій певної сукупності індивідів, а також диференційована сукупність соціальних позицій та соціальних ролей, пов’язаних із ними прав і обов’язків, загальних норм та цінностей. Йшлося про те, що соціальна система інтегрує свої елементи, зміцнюючи внутрішній порядок і підтримуючи рівновагу.

Соціологічне потрактування соціальної системи надав також Н. Луман. У підґрунті соціальних систем вбачав процеси комунікації.

Особливості

Соціальні системи істотно відрізняються від неорганічних (технічних, механічних) та органічних (біологічних, екологічних) систем. Ознаками соціальної системи:

  • її елементами є соціальні утворення (соціальні спільноти, соціальні групи, соціальні інститути, соціальні організації); зв’язками — найрізноманітніші соціальні відносини та взаємодії людей;
  • вибудувана на внутрішніх зв’язках, структурно цілісна;
  • пов’язана з іншими об’єктами та системами зовнішніми зв’язками;
  • самоорганізована і саморегульована, є відносно автономним об’єктом із власними кордонами;
  • прагне до самозбереження, використовує для цього всі можливі способи та засоби;
  • виконує численні функції (збереження та адаптація до змін у навколишньому середовищі, ціледосягнення, інтеграція елементів та відтворення їхньої структури тощо);
  • скерована на досягнення певного політичного, економічного, соціального чи духовного результату.

Структура

Стабільність та внутрішній порядок соціальної системи як об’єднання, функціонування кожного елемента забезпечує її структура. Соціальна система має системну якість, яку не має жоден з її елементів. Це зумовлено внутрішніми й зовнішніми зв’язками, що встановлюються між елементами та забезпечують функціонування всієї системи. Основні елементи соціальної системи:

Функціональний опис

Соціальні системи створюються людьми, є сферою їхньої діяльності, об’єктом впливу. Люди об’єднуються в суспільства, класи, організації, соціальні групи та інші системи.

Кожна соціальна система має певну мету й завдання:

  • у політичному секторі спрямована на забезпечення свобод, громадянських прав, національної цілісності і безпеки громадян.
  • в економічному — на раціональне використання природних, матеріальних, фінансових, інформаційних ресурсів та розвиток національного господарства;
  • у соціальному — на підвищення добробуту членів суспільства, забезпечення якості життя громадян, збільшення тривалості життя, зменшення соціальної нерівності між людьми;
  • у духовній сфері — на розвиток науки, культури, освіти.

Ефективність соціальної системи визначається її адаптивністю до зовнішнього середовища, прийнятими в ній цінностями, її метою та завданнями, наявністю інтенсивного інформаційного обміну в середині системи та поза її межами. Найбільша та найскладніша соціальна система — суспільство. До її складу входять підсистеми:

  • економічна;
  • політична;
  • соціальна;
  • духовна.

Економічна підсистема регулює відносини між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ. Головна функція економічної підсистеми — адаптація до мінливих умов природного середовища і задоволення матеріальних потреб, інтересів членів суспільства. Чим вищий рівень економічної організації суспільства, тим вища міра його адаптивності до навколишнього середовища й ефективності функціонування.

Політична підсистема регулює відносини, пов’язані з організацією, функціонуванням і зміною публічної влади. Основними елементами політичної підсистеми є держава, правові інститути (суд, прокуратура, арбітраж тощо), політичні партії і рухи, громадсько-політичні асоціації і об’єднання. Головна функція політичної підсистеми — забезпечення соціального порядку, стабільності та інтеграції суспільства, його мобілізація на розв’язання життєво важливих завдань.

Соціальна підсистема забезпечує створення соціальних умов життєдіяльності різних груп і спільнот. Це сукупність організацій та інститутів, що відповідають за добробут населення (охорона здоров’я, пасажирський транспорт, комунальне обслуговування тощо), а також установи соціального захисту та соціального забезпечення, які охоплюють соціально вразливі верстви населення (пенсіонерів, безробітних, інвалідів, багатодітних та ін.).

Духовна (соціокультурна) підсистема спрямовує створення, розвиток та освоєння культурних, духовно-моральних цінностей, що визначають свідомість і поведінку людини. До основних структурних елементів духовної сфери відносять науку, освіту, виховання, мораль, літературу, мистецтво, релігію. Головна функція цієї підсистеми — соціалізація особистості, освіта і виховання, розвиток науки і культури.

Усі підсистеми взаємопов’язані й зазнають взаємовпливів. Цей погляд набув особливого поширення в структурно-функціональному аналізі Т. Парсонса та Р. Мертона. Структурно-функціональний підхід розглядає суспільство як систему, кожна частина якої функціонує у зв’язку з іншими. Будь-які дані про суспільство розглядаються з позиції функціональності або дисфункціональності — з погляду підтримання соціальної системи.

Н. Луман вважав системою все, що здатне до аутопойезису (самовідтворення). Йдеться про системи, які складаються з компонентів і відносин, здатних відтворювати елементи і зв’язки між ними за допомогою лише власних дій — операцій, які належать до самої системи, а не до навколишнього світу.

На думку Н. Лумана, соціальні системи самоорганізуються в двох аспектах:

  1. вони організують свої власні кордони;
  2. у межах власних кордонів вони виробляють власні структури. Соціальна еволюція характеризується посиленням диференціації суспільства. Н. Луман розглядає чотири форми диференціації:
  • сегментарна — поділ суспільства на елементи, що виконують ідентичні функції;
  • стратифікаційна — вертикальна диференціація відповідно до рівня або статусу в системі, тобто ієрархія;
  • центрально-периферійна — поєднує сегментарну й стратифікаційну диференціації (наприклад, мережева організація транснаціональної корпорації);
  • функціональна — поділ на структурні взаємозалежні елементи, що виконують певні взаємоузгоджені функції: невиконання функцій однією функціонально диференційованою системою призводить до руйнування системи в цілому.

Значення

Система включає в себе елементи, які певним чином поєднані один з одним, утворюючи цілісне утворення. Ця цілісність залежить від елементів, що її складають, але має якісно нові ознаки, що не характерні для них окремо. Особливість соціальних систем як особливого класу систем, що відрізняє їх від неорганічних та органічних систем, полягає в тому, що в якості зв'язків тут виступають найрізноманітніші соціальні відносини і взаємодії. Діапазон соціальних систем дуже широкий – від інститутів, організацій, спільнот, соціальних організацій та суспільства в цілому як найбільш розвинених видів соціальних систем до невеликих малих груп. Дослідження соціальних систем відкриває перспективу обґрунтування та вдосконалення управлінських рішень в різних сферах суспільного життя. На основі результатів системного аналізу відбувається пошук оптимальних шляхів розв’язання політичних, правових, економічних, соціальних, демографічних, технічних та інших проблем.

Література

  1. Parsons. Essfys in Pociological Theory. N.Y.; London, 1965. 416 p.
  2. Bennis U. O. Operational research and sociences. London, 1966. 174 p.
  3. Darendorf R. Pfade aus Utopia Arbeiten Zur Thejrie und Methode der Soziologie. Mϋnchen, 1967. 214 p.
  4. Афанасьев В. Г. Научное управление обществом: Опыт системного исследования. 2-е изд., доп. Москва: Политиздат, 1973. 392 с.
  5. Теорія управління органами внутрішніх справ: підручник / За ред. Ю. Ф. Кравченка. Київ: Національна академія внутрішніх справ України, 1999. 702 с.
  6. Хропанюк В. Н. Теория государства и права / под ред. В. Г. Стрекозова. 2-е изд., доп., испр. Москва: Интерстиль, 1999. 378 с.
  7. Парсонс Т. Система современных обществ. URL: https://gtmarket.ru/laboratory/basis/5395
  8. Парсонс Т. О структуре современного действия. URL: https://www.gumer.info/authors.php?name=%D0%9F%D0%B0%D1%80%D1%81%D0%BE%D0%BD%D1%81+%D0%A2.
  9. Мертон Р. Социальная структура и аномия. URL: http://ecsocman.hse.ru/data/822/897/1216/009x20mERTON.pdf
  10. Луман Н. Социальные системы. Очерк общей теории / Пер. с нем. И.Д. Газиева; Под ред. Н.А. Головина. СПб.: Наука, 2007. 641 с.
  11. Наливайко Л. Р. Державний лад України: теоретико-правова модель: монографія. Харків: Право, 2009. 600 с.
  12. Луман Н. Истина, знание, наука как система. / Вступительная статья и перевод А. Ю. Антоновского. Москва: Логос, 2016. 410 с.
  13. Наливайко Л. Р., Чепік-Трегубенко О. С. Сучасний суспільний лад України: поняття, принципи, система: монографія. Дніпро: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2019. 203 с.

Атор ВУЕ


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Єнін М. Н., Наливайко Л. Р., Чепік-Трегубенко О. С. Соціальна система // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Соціальна система (дата звернення: 22.09.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
04.03.2020

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ