Садиба Лінтварьових на Луці

Сади́ба Лінтварьо́вих на Луці́комплекс пам’яток архітектури та історії національного значення, м. Суми, Україна.

Садиба Лінтварьових на Луці. Фото поч. 20 ст. Джерело ілюстрації: Вечерський В. В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: виявлення, дослідження, фіксація. Київ : Вид. дім А.С.С., 2005. С. 265
План, намальований М. П. Чеховим 29.05.1889. Джерело ілюстрації : Балабанович Е. З. Чехов в письмах брата Михаила Павловича // Литературное наследство. Т. 68: Чехов. Москва, 1960. С. 864
Головний садибний будинок. Фото Звіряки А. І.
Східний флігель. Фото Звіряки А. І.
Західний флігель. Фото Вечерського В. В.
Західний флігель. Меморіальні дошки на фасаді. Фото Вечерського В. В.

Архітектурно-ландшафтний комплекс дворянської садиби Лінтварьових 18–19 ст. міститься на північній околиці міста, яка здавна має назву Лука.

Історична довідка

У 17–19 ст. Лука була самостійним поселенням — спершу слободою, а потім — селом. Воно виникло на надзаплавній терасі правого берега р. Псел біля підніжжя Липенського городища. Наприкінці 17 ст. належало першому сумському полковнику Г. К. Кондратьєву (?–1701). Частина, яка прилягала безпосередньо до підніжжя Липенського городища, мала назву Куліші, Кулішівка, або хутір Кулішівський. Ним у 2-ій пол. 18 ст. володів сенатор і генерал М. Б. Самойлов (1718–1791), котрий протягом 1780–1790 збудував тут мурований панський будинок, який потім неодноразово перебудовувався і став головним осередком садибного комплексу. З 1790 садиба належала поручику М. К. Лаврентьєву (1755–?), а з 1825 — його небожу П. М. Лінтварьову (1792–?) та нащадкам останнього. Тому закріпилося найменування «садиба Лінтварьових».

Лінтварьови були нащадками сотника Сумського слобідського полку А. Марченка (1700–?) й відігравали провідну роль серед сумського дворянства. 1825 у садибі споруджено дерев’яний західний флігель, у середині 19 ст. — мурований східний флігель. Обидва вони, разом із мурованим садибним будинком, збереглися. Інші житлові будівлі й господарські споруди садиби втрачені протягом 20 ст. Після 1917 садибу розграбували; за радянської доби в ній містилися різні установи, зокрема школа й станція юних натуралістів.

Характеристика

Садибний комплекс оточує одноповерхова забудова. Територію розрізає навпіл вул. Чехова, прокладена через колишній панський двір за радянської доби у 1-ій половині 20 ст. Шлях із м. Сум раніше приводив до великої круглої клумби, розпланованої на вісі симетрії чолового фасаду головного будинку. Обабіч містилися 7 флігелів (збереглося 2), а позаду будинку — фруктовий сад (зберігся частково). Комплекс має асиметричну композицію, центром якої є головний будинок. Окрім нього, історико-архітектурну цінність мають тільки західний та східний флігелі. Західний флігель реставрований і використовується як музей. Головний будинок і східний флігель не використовуються з 1980-х і перебувають у занедбаному аварійному стані, хоча щодо них були опрацьовані проекти реставрації і пристосування.

Головний садибний будинок збудований 1780–1790 ймовірно за проектом архітектора П. Ярославського. Первісно мав ризаліти на південному й північному фасадах, а також триаркову аркаду на південному фасаді. Будинок зазнав перебудов у середині 19 ст.: закладено аркаду, на чоловому фасаді влаштовано бічні ризаліти з дерев’яною терасою між ними, розширено мезонін. Балкон мезоніна розібрали у 2-ій половині 19 ст. У 1950-х забудовано терасу й влаштовано два тамбури. Зараз будинок одноповерховий, на підвалі, з мезоніном, прямокутний у плані, анфіладної системи розпланування (див. Анфілада). Підвал перекрито циліндричним склепінням. Решта приміщень мають плоскі перекриття. Усі фасади симетричні, вирішені в архітектурних формах пізнього провінційного класицизму. Декор лаконічний, включає карниз на дентикулах, трикутні сандрики над прямокутними вікнами. Частково зберігся декор інтер’єрів.

Східний флігель (його А. Чехов називав «терем-теремок») мурований, двоповерховий на підвалі, з мансардним приміщенням (див. Мансарда), однокамерний, з чотириколонним портиком тосканського ордера і трикутним фронтоном на чолі. Фасади вирішено в класицистичній стилістиці із застосуванням ордерних членувань — пілястр, карнизу на модильйонах тощо. Зазнав незначних перебудов наприкінці 19 ст. (влаштовано новий вхід, закрито портик на чоловому фасаді).

Західний (Чеховський) флігель дерев’яний, прямокутний у плані, шестикамерний, анфіладної системи розпланування, з колонною галереєю і тамбуром на чоловому фасаді й відкритою терасою на садовому фасаді, зверненому в бік Липенського городища. Він рублений з брусів, стіни зовні і всередині потиньковані і побілені. Усі фасади симетричні, вирішені в архітектурних формах, властивих як провінційному класицизму, так і народному житлу Слобожанщини. Перебудови цього флігеля пов’язані з перебуванням тут А. Чехова: на його прохання 1888 на чоловому фасаді зроблено тамбур, а 1889 влаштовано другий вхід з боку саду.

Флігель капітально відремонтовано 1970. На фасаді встановлено меморіальну дошку в пам’ять про перебування А. Чехова. З 1960 діє Будинок-музей А. Чехова на правах філіалу Сумського краєзнавчого музею. У ньому відтворено первісні інтер’єри та влаштовано відповідну експозицію.

Значення

Садиба Лінтварьових на Луці є унікальним на Слобожанщині комплексом збереженої поміщицької садиби «середньої руки», пам’яткою архітектури та історії. Міжнародного історико-культурного значення надає та обставина, що з нею пов’язано український період життя і творчості А. Чехова.

Додатково

Письменник і драматург А. Чехов, котрий приятелював з власниками садиби, провів на Луці три літа — у 1888, 1889 та 1894. Він мешкав у західному дерев’яному флігелі разом з братами і сестрою. Тут жив, передчасно помер і був похований поблизу садиби на Лучанському кладовищі його брат, художник М. П. Чехов (1858–1889). У садибі бували й інші визначні діячі: поет О. М. Плєщеєв (1825–1893), художники В. Маковський та К. В. Лебедєв (1852–1916), літературознавець Н. Котляревський, історик О. Єфименко, економіст В. П. Воронцов (1847–1918), революціонер і толстовець князь Д. О. Хілков (1857–1914) та ін.

На Луці були написані або так чи інакше пов’язані з нею чимало творів А. Чехова — «Неприємність» («Неприятность»), «Трагік мимоволі» («Трагик поневоле»), «Іменини» («Именины»), «Красуні» («Красавицы»), «Вчитель словесності» («Учитель словесности»), «Розповідь невідомого» («Рассказ неизвестного человека»), п’єса «Лісовик» («Леший»), а також одна з найкращих повістей — «Нудна історія» («Скучная история»). Лучанські враження наклали відбиток на подальші життя і творчість письменника. Саме тут, за словами літературознавця С. О. Венгерова (1855–1920), відбувся перехід «від літературної діяльності гумориста Антоші Чехонте до творчості Антона Чехова».

Цитати

А. Чехов не раз згадував ці місця і навіть мріяв оселитися на Луці. Так, перебуваючи в Італії, він писав:
Переклад:
«Аббація і Адріатичне море чудові, але Лука і Псел —кращі»
Оригінал:
«Аббация и Адриатическое море великолепны, но Лука и Псел лучше»

 (Чехов А. П. Письмо Линтваревой Н. М., 21 сентября (3 октября) 1894 г. Аббация // Чехов А. П. Полное собрание сочинений и писем: В 30 т. Письма: В 12 т. / АН СССР. Ин-т мировой лит. им. А. М. Горького. Москва: Наука, 1974—1983. Т. 5. Письма, Март 1892 — 1894. — Москва: Наука, 1977. С. 318.)


Лучанські враження наповнили ностальгічний образ садиби з «Вишневого саду»: майбутню драматичну долю цих осередків дворянської культури 19 ст. А. Чехов передбачив 1888 на прикладі родини Лінтварьових:
Переклад:
«Я хотів би, щоб розумна і мила лінтварьовська родина не змарнувала свій вік. Линтварьови — чудовий матеріал; усі вони розумні, чесні, знають, люблять, але все це гине марно, ні за цапову душу, як сонячні промені в пустелі»
Оригінал:
«Я хотел бы, чтобы умная и милая линтварёвская семья не прожила свой век зря. Линтварёвы — прекрасный материал; все они умны, честны, знающи, любящи, но всё это погибает даром, ни за понюшку табаку, как солнечные лучи в пустыне»

 (Чехов А. П. Письмо Плещееву А. Н., 25 октября 1888 г. Москва // Чехов А. П. Полное собрание сочинений и писем: В 30 т. Письма: В 12 т. / АН СССР. Ин-т мировой лит. им. А. М. Горького. Москва : Наука, 1974–1983. Т. 3. Письма, Октябрь 1888 — декабрь 1889. Москва : Наука, 1976. С. 42; переклад Вечерського В. В.).


Література

  1. Балабанович Е. З. Чехов в письмах брата Михаила Павловича // Чехов. Москва : Академия наук СССР, 1960. С. 855–870.
  2. Капитоненко Н. А. Дом-музей А. П. Чехова в Сумах. Харьков : Прапор, 1982. 45 с.
  3. Вечерський В. В., Поліщук А. А. Національний Чеховський заповідник (м. Суми) у контексті розвитку туризму в регіоні // Розвиток туризму в Україні: проблеми і перспективи. Київ : ІВЦ «Слов’янський діалог», 1995. С. 113–121.
  4. Вечерський В. В., Годованюк О. М., Тиманович Є. В. та ін. Пам’ятки архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання. Київ : Техніка, 2000. С. 218–219.
  5. Вечерський В. В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: виявлення, дослідження, фіксація. Київ : Видавничий дім А.С.С., 2005. С. 265–268.
  6. Історико-містобудівні дослідження: Суми, Миргород, Корець / За ред. Вечерського В. В. Київ : Фенікс, 2013. С. 60–62.
  7. Звід пам'яток історії та культури України. Сумська область (Матеріали до багатотомного «Зводу пам'яток історії та культури України») / Гол. ред. В. Смолій. Київ : Інститут історії України НАН України, 2017. С. 160–162.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Садиба Лінтварьових на Луці // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Садиба Лінтварьових на Луці (дата звернення: 24.07.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
31.03.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ