Чехов, Антон Павлович

Anton Chekhov 1889.png

Че́хов, Анто́н Па́влович ( рос. Чехов, Антон Павлович; псевдоніми — Антоша Чехонте, Кропива, Людина без селезінки, Лікар без пацієнтів; 29.01.1860, м. Таганрог, тепер РФ — 15.07.1904, м. Баденвайлер, тепер громада, Німеччина) — письменник. Писав російською мовою.


Чехов, Антон Павлович

(Чехов, Антон Павлович)

Псевдоніми Антоша Чехонте, Человек без селезёнки, Врач без пациентов
Народження 29.01.1860
Місце народження Таганрог
Смерть 15.07.1904
Місце смерті Баденвайлер
Місце поховання Новодівичий цвинтар, Москва
Напрями діяльності письменник, прозаїк, драматург


Життєпис

Народився в сім’ї купця третьої гільдії. 1868 став учнем таганрозької гімназії (тепер гімназія № 2 імені А. П. Чехова). 1876 через розорення його родина була вимушена переїхати до м. Москви, сам Чехов до завершення навчання залишився в м. Таганрозі, займався репетиторством.

1879 вступив на медичний факультет Московського університету (тепер Перший Московський державний медичний університет імені І. М. Сєченова). Того ж року відбувся його літературний дебют: у журналі «Стрекоза» опубліковано оповідання «Лист до вченого сусіда» («Письмо к учёному соседу»).

Почав займатися лікарською практикою ще в студентські роки.

1884 закінчив університет, став повітовим лікарем. Згодом отримав посаду завідувача звенигородської лікарні. Продовжував літературну діяльність, співпрацював із московськими й петербурзькими гумористичними виданнями.

1889 відвідав острів Сахалін. На початку 1890-х подорожував Західною Європою, зокрема побував у містах Відні, Парижі, Венеції та Неаполі. З 1892 жив у садибі Мелихово під м. Москвою.

Від середини 1890-х у Чехова почав прогресувати туберкульоз, за порадою лікарів переїхав на південь. Мешкав у містах Ніцці та Парижі, з 1898 оселився в м. Ялті. 1901 одружився з акторкою Московського художнього театру О. Кніппер.

Через проблеми зі здоров’ям поїхав на лікування до курортного містечка Баденвайлер, де невдовзі помер. Похований у м. Москві на Новодівочому цвинтарі.

Творчість

1882 завершив першу збірку оповідань «Витівка» («Шалость»), яка не була надрукована (ймовірно, через фінансові проблеми або цензуру). 1884 світ побачила збірка «Казки Мельпомени» («Сказки Мельпомены»).

Від 1886 співпрацював із журналом «Новое время», де почав підписувати твори своїм іменем.

В оповіданнях «Смерть урядовця» («Смерть чиновника»), «Дочка Альбіону» («Дочь Альбиона»; обидва — 1883), «Маска» (1884), «Беззахисна істота» («Беззащитное существо»; 1887) та інших висміював невігластво, підлабузництво тощо. У творах «Хамелеон» (1884) і «Унтер Пришибєєв» («Унтер Пришибеев»; 1885) створив сатиричні образи часів царської реакції.

Співчуттям до простого люду пройняті оповідання «Горе» (1885), «Ванька», «Туга» («Тоска»; обидва — 1886).

Тема батьківщини й народного щастя реалізовані у творах «Щастя» («Счастье»; 1887), «Степ» («Степь»; 1888).

В оповіданнях і повістях, написаних наприкінці 1880-х — у 1890-х, чітко простежується тема життя інтелігенції та народу: «Нудна історія» («Скучная история»; 1889), «Анна на шиї» («Анна на шее»; 1895), «Іонич» («Ионыч»; 1898), «Душенька» («Душечка»; 1899) та ін. Упродовж 1891–1893 працював над виданням «Острів Сахалін» («Остров Сахалин»; 1893–1894).

У трилогії «Людина в футлярі» («Человек в футляре»), «Аґрус» («Крыжовник»), «Про кохання» («О любви»; усі — 1898), оповіданнях і повістях, написаних на початку 1900-х, зобразив духовний застій та прагнення до змін.

Чехов вважається новатором-драматургом. Провідна тема п’єси «Чайка» (1896) — мистецтво як подвиг, що пересилює особисті пристрасті та страждання. П’єси «Дядя Ваня» (1897) і «Три сестри» («Три сестры»; 1901) — про духовно прекрасних людей, сила яких гине в умовах імперської дійсності. В останньому творі — п’єсі «Вишневий сад» («Вишневый сад»; 1904) — автор відтворив руйнування звичного ладу життя, загибель старого світу.

Чехов та Україна

1887 подорожував Донеччиною. 1888–1889 двічі побував у маєтку Линтварьових, що на Сумщині. На Лучанському цвинтарі в м. Сумах 1889 поховано його брата — художника М. Чехова. Українців і українську природу окреслено в низці творів («Степ», «Людина у футлярі» тощо). Знав фольклор, творчість І. Котляревського, І. Карпенка-Карого, М. Кропивницького, С. Руданського, захоплювався «Кобзарем» та Т. Шевченка та романом «Доктор» Є. Гребінки. Високо оцінював діячів українського театру — М. Садовського та М. Заньковецьку, яка стала прототипом головної героїні п’єси «Чайка» Ніни Зарічної. Останні роки життя провів у м. Ялті. Українською мовою твори Чехова перекладали М. Коцюбинський, С. Воскрекасенко, А. Хуторян, С. Скляренко, В. Козаченко, А. Присяжнюк, Є. Кротевич, А. Головко, Д. Бобир, Є. Дроб’язко. В українських театрах ідуть вистави за творами Чехова:

На українських кіностудіях було знято декілька фільмів за творами Чехова: «Шведський сірник» (1922, режисер Є. Славинський, Одеська кіностудія); «Будинок із мезоніном» (1960, режисер Я. Базелян, Ялтинська кіностудія); «Володя великий і Володя маленький» (1985, режисер В. Криштофович, Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка) та ін.

Визнання

На честь письменника названо низку театральних установ, бібліотек, географічних об’єктів та ін. Також відкриті пам’ятники Чехову. В Україні в містах Сумах, Ялті, Гурзуфі діють меморіальні музеї.

Твори

  • Избранные рассказы и повести. Смоленск : Смолгиз, 1937. 464 с.
  • Полное собрание сочинений : в 30 т. Москва : Наука, 1974–1986.
  • Полное собрание пьес в одном томе. Москва : Альфа-книга, 2017. 796 с.
  • Юмористические рассказы. Москва : Эксмо, 2018. 383 с.
  • Малое собрание сочинений. Санкт-Петербург : Азбука, 2019. 798 с.
  • У к р. п е р е к л. — Оповідання. Київ : Держлітвидав, 1937. 400 с.
  • Вибрані твори : в 3 т. Київ : Держлітвидав, 1954.
  • Повісті та оповідання. Київ : Держлітвидав УРСР, 1960. 455 с.
  • Вибрані твори. Київ : Дніпро, 1981. 404 с.

Література

  1. А. П. Чехов в воспоминаниях современников / Сост. Н. И. Гитович. Москва : Художественная литература, 1986. 735 с.
  2. Магія А. П. Чехова: матеріали Міжнародної науково-мистецької конференції до 150-річчя з дня народження письменника. Київ : Інститут літератури імені Тараса Шевченка НАН України, 2010. 95 с.
  3. Романов С. Леся Українка — Антон Чехов: психологія, доля, покликання // Слово і час. 2011. № 2. С. 18–37.
  4. Александр и Антон Чеховы. Воспоминания, переписка / Сост., подг. текста и коммент. Е. Гушанской, И. Кузьмичёва. Москва : Зажаров, 2012. 960 с.
  5. Макарова В. А., Макарова Л. А., Шейко В. К. Сумщина в долях трьох геніїв. Суми; Київ : Фолігрант, 2014. С. 101–147.
  6. Абабина Н. В. Литературно-художественные поиски переходного времени (конец XIX — начало XX веков). А. П. Чехов, И. А. Бунин, А. И. Куприн. Одесса : Астропринт, 2015. 204 с.
  7. Петренко Д. И., Штайн К. Э. Проза А. П. Чехова: Метапоэтика и поэтика. Ростов-на-Дону : Полиграф-Сервис, 2018. 416 с.

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Чехов, Антон Павлович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Чехов, Антон Павлович (дата звернення: 24.01.2022).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
29.01.2020

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ