Неаполя історичний центр
Неа́поля істори́чний це́нтр (англ. Historic Centre of Naples) — архітектурне середовище і пам’ятки історичного міста (Італія); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО від 1995.
|
Неаполя історичний центр | |
|---|---|
| Країна | Італія |
| Місце розташування | Неаполь |
| Площа | 1 021 га, буферна зона 1 350 га. |
| Рік внесення | 1995 |
| Критерії | (ii)(iv) |
Зміст
Розташування. Складники
Розташований на півдні Італії на гористому узбережжі Неаполітанської затоки, Неаполь є великим портовим містом у центрі стародавнього середземноморського регіону. Як пам'ятка за типом належить до визначних місць. Складниками є: історичний центр Неаполя; райони Вілла Манцо, Санта-Марія-делла-Консолаціоне; Маречіаро Санто-Страто, округ Казале та вілла Емма. Територія пам'ятки простяглася від морського порту на південь уздовж берега затоки на десяток кілометрів.
Історична довідка
Прадавнє поселення Партеноп або Палеполіс відоме тут від 9 ст. до н. е. Після його занепаду і зникнення вихідці з о. Родоса 470 до н. е. заснували на цьому місці Неаполіс (Нове місто). Воно стало одним із провідних полісів Великої Греції, відіграючи ключову роль у передачі грецької культури римському суспільству, оскільки було важливим культурним центром Римської республіки. Ділянки грецьких оборонних мурів, розкопані археологами після Другої світової війни, а також залишки римського театру, некрополі та катакомби свідчать про історію міста доби античності. У 6 ст. Неаполь — центр герцогства, підпорядкованого Візантійській імперії. Пізніша його історія пов’язана з норманами, швабами (див. Швабія) та правителями о. Сицилія. Пам'ятками тієї епохи є церкви Сан-Дженнаро-екстра-моеніа, Сан-Джорджо-Маджоре та Сан-Джованні-Маджоре зі збереженими елементами архітектури 4 та 5 ст., каплиця Санта-Реститута у значно пізнішому (14 ст.) міському соборі та замок Кастель-дель-Ово — найвизначна пам'ятка норманської доби (згодом перебудована). За правління королів Анжуйської династії (1265–1442) Неаполь став наочним уособленням престижу, гідності та могутності цих монархів. Місто розширено за рахунок передмістя та сусідніх сіл. З огляду на французьке походження правителі поширили на свою столицю потужний і благотворний вплив французької готики, яка інтегрувалася зі стилістикою попередніх культур — античною та арабською. Монастирі Санта-К’яра та Сан-Лоренцо-Маджоре, церкви Донни Регіни та Ільнкоронати, Сан-Лоренцо-Маджоре, Сан-Доменіко-Маджоре та новий міський собор датовано цим періодом. Протягом 15–17 ст. Неаполем правила іспанська Арагонська династія, за часів якої перебудовано міські оборонні споруди, змінено розпланування вулиць і площ, збудовано замок Кастель Нуово (Новий замок) у стилістиці, характерній для архітектури області Тоскани. Тоді Неаполь став одним із головних центрів великої імперії, на яку перетворилася Іспанія. Її масштабу відповідають помпезний королівський палац, (збудований 1600 уздовж імпозантної пл. Плебісциту), монастир Святого Августина та єзуїтський колегіум. Від 1734 за правління династії Бурбонів Неаполь разом із Парижем і Лондоном став однією з головних столиць Європи. Архітектурна спадщина Неаполя цього періоду оприявнена в характері інтер'єрів королівських палаців і пов’язаних із ними численних резиденцій знаті, які були частиною великої урбанізованої території, що виходила далеко за межі міста. Збережено кілька важливих палаців 18 ст., зокрема Національний археологічний музей, вілла Піньятеллі тощо. Забудова епохи історизму, коли Неаполь став частиною об'єднаної Італії, підкреслює неповторний ландшафт міста й продовжує традиції італійських ренесансу, бароко й класицизму як основи своєрідності архітектурного середовища міста. Найвизначнішим архітектурним ансамблем того часу є Галерея короля Умберто І.
Генеральний план Неаполя 1972 визначив охоронну зону історичного центру міста. У цих межах на будь-яку діяльність і всі втручання необхідно мати дозвіл місцевого органу Міністерства культурної спадщини. 2011 Комітет всесвітньої спадщини ЮНЕСКО схвалив незначну зміну меж історичного центру Неаполя як пам'ятки всесвітньої спадщини. Це дозволило розширити та об'єднати окремі території, що перебувають під охороною (райони Казале і Санто-Страто), зокрема й за рахунок територій археологічних пам'яток.
Характеристика
Від Неаполя, заснованого грецькими поселенцями 470 до н. е., до сучасного міста Неаполь зберіг нерухому культурну спадщину усіх історичних епох. Це робить його унікальним місцем у Європі та Середземномор’ї з великою кількістю визначних пам’яток. Як одне з найдавніших міст Європи воно у теперішній міській структурі зберігає низку свідчень насиченої подіями історії. Це знайшло втілення у ландшафті його розташування на березі Неаполітанської затоки, розплануванні вулиць і площ, розмаїтості історичних будівель і парків, соціальних функціях та живих традиціях міського побуту, що підкреслюють безперервність і спадкоємність історичного розвитку. Історичний центр міста як пам’ятка зберіг усі істотні елементи, які становлять його визначну універсальну цінність. До них належать: давній міський центр у межах так званих арагонських мурів, архітектурні комплекси і споруди 18 ст. (включно з палацами, адміністративними, навчальними, лікувальними, житловими будівлями), а також художні й ремісничі осередки. Усі вони досить повно репрезентують відповідні періоди історії Неаполя та перебувають у доброму стані збереження. Важливий історичний зв’язок міста з морем підтримують завдяки збереженню археологічних залишків доби Стародавнього Риму вздовж морського узбережжя та реабілітації там невеликих гаваней для човнів. Розпланування міста має високий рівень автентичності, оскільки збережено чимало містобудівних залишків греко-римських часів та регулярне розпланування так званих іспанських кварталів 16 ст. Стародавні типи громадської та приватної забудови добре збережено як частину сучасного міського середовища включно з просторовими, об'ємними та декоративними особливостями. Існує спадкоємність у використанні будівельних матеріалів місцевого походження з їхніми характерними візуальними та фізичними характеристиками: основними є жовтий туф, білий мармур і сірий камінь. Технології використання цих матеріалів значною мірою збережено і їх застосовують у процесі реалізації проєктів реставрації та консервації окремих архітектурних пам'яток.
Органами, відповідальними за збереження пам'ятки, є Міністерство культурної спадщини, Регіональна рада Кампанії, Провінційна рада Неаполя та Муніципальна рада Неаполя. Управління пам’яткою всесвітньої спадщини здійснює офіс муніципалітету, створений для валоризації історичного центру Неаполя. Цей офіс відповідає за реалізацію Плану управління (менеджмент-плану), яким керуються у вирішенні питань охорони нерухомої культурної спадщини. Ці вимоги збалансовано з дотриманням постулату, що Неаполь має залишитися живим і енергійним містом, що й надалі розвивається. План управління регулярно перевіряють задля забезпечення його ефективності та оновлюють кожні 10 років. Планом управління передбачено інтеграцію Неаполя як пам'ятки в ширший територіальний контекст поселень довкола Неаполітанської затоки, включно з м. Сорренто, о. Капрі, Помпеї, Геркуланум і Торре Аннунціата, археологічні комплекси — задля розвитку туризму в регіоні.
Площа території пам’ятки 1 021 га, площа буферної зони 1 350 га.
Значення
Розташування міста в Неаполітанській затоці надає йому виняткової ландшафтної своєрідності. Неаполь мав великий вплив на решту Європи ще з часів античності, будучи провідним центром Великої Греції та Римської республіки. Його роль як одного з найвпливовіших культурних центрів Середземноморського регіону зросла у середньовіччі та особливо у 16–18 ст. як однієї з головних європейських столиць, що впливала на багато сфер культури, найбільше — на ті, що пов'язані з мистецтвом та архітектурою. З огляду на це Неаполя історичний центр включено 1995 до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО під № 726 за критеріями (ii)(iv) як одне з найдавніших міст Європи, сучасна міська структура якого зберігає елементи його довгої та насиченої подіями історії. Прямокутна мережа давньогрецького розпланування як основа Неаполя все ще помітна і формує сучасне міське середовище одного з провідних портових міст Середземномор’я. Від середньовіччя до 18 ст. Неаполь був центром мистецтва та архітектури, що яскраво втілено у фундованих аристократією оборонних спорудах, палацових ансамблях, монастирях і церквах.
Театр Сан–Карло і вхід до Галереї короля Умберто І
Фасад Галереї короля Умберто І
Інтер'єр Галереї короля Умберто І
Джерело
- Historic Centre of Naples // UNESCO World Heritage Convention. URL: https://whc.unesco.org/en/list/726
Література
- Ruggiero G. I castelli di Napoli. Roma : Newton & Compton, 1995. 64 p.
- Vitolo G., Mauro L. Di. Storia illustrata di Napoli. Pisa : Pacini, 2006. 269 p.
- Richter D. Neapel. Biographie einer Stadt. Berlin : K. Wagenbach, 2022. 304 p.
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Неаполя історичний центр // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Неаполя історичний центр (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 30.12.2024
