Реабілітація (архітектура)
Реабіліта́ція (від лат. rehabilitatio — відновлення) — сукупність науково обґрунтованих заходів щодо відновлення культурних та функціональних властивостей архітектурних пам’яток, їх комплексів, ансамблів, історичних центрів міст.
Метою реабілітації пам’ятки архітектури є приведення її у стан, придатний для використання. Це може бути використання: за первісним призначенням; за призначенням, близьким до первісного; за іншим призначенням.
Сучасне пам’яткознавство вважає, що найкраще пам’ятка зберігається при використанні її за первісним призначенням (якщо це можливо). Але навіть при використанні за первісним призначенням пам’ятка потребує приведення її у відповідність до сучасних технічних, технологічних, функціональних, протипожежних та інших вимог. Для цього на підставі опрацьованої реставраторами науково-проектної документації виконують робити з ремонту, реставрації пам’ятки, обладнання її відповідними інженерними мережами й засобами (електромережа, водогін, каналізація, опалення, блискавкозахист тощо), пристосування до вимог сучасного функціонування, зокрема й тих, які визначено державними будівельними нормами для певних функціональних типів будівель і споруд (громадських, житлових, адміністративних, транспортних тощо).
Розробленню відповідної науково-проектної документації передує виконання наукових досліджень. Тепер у світі й в Україні для експлуатації більшості пам’яток архітектури необхідно виконати роботи з їх реабілітації. Прикладом є будинок митрополита в Софійському монастирі у м. Києві, що після реабілітації використовується як музей та простір для проведення громадських заходів.
Реабілітація комплексів, ансамблів пам’яток, історичних центрів міст передбачає комплекс практичних заходiв щодо:
- реставрацiї та пристосування пам'яток архітектури;
- реконструкцiї та благоустрою iсторичного центру мiста;
- вiдтворення втрачених об’єктів культурної спадщини;
- створення пам’ятних знаків і пам’ятникiв;
- компенсаційного будiвництва за iндивiдуальними проєктами нових споруд, архітектурно-просторові й пластичні вирішення яких гармонують із історичною забудовою;
- створення сучасних iнженерних мереж i транспортних комунiкацiй, оптимiзацiї мiської інфраструктури.
Завдяки цьому формується співмасштабне людині, історично осмислене, семантично наповнене архітектурне середовище міста. Таку роботу вперше в Україні виконано 1992–1998 як «Реабілітація історико-архітектурного середовища міста Глухова Сумської області» колективом архітекторів у складі В. Бикова, В. Вечерського, В. Ф. Грибана (1956; Україна) та інших. Вона отримала Державну премію України в галузі архітектури 1998. Ця робота вплинула на розгортання заходів з реабілітації історичних центрів у інших містах — Охтирці, Ромнах, Сумах. Аналогічні заходи, виконані в містах Івано-Франківську, Коломиї, Полтаві, удостоєно Державної премії України в галузі архітектури в 1999–2002.
Джерела
- Закон України «Про охорону культурної спадщини». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1805-14
- Збірник нормативно-правових актів сфери охорони культурної спадщини. Чернігів : ВАТ «РВК «Деснянська правда», 2011. 796 с.
Література
- Тимофієнко В. Архітектура і монументальне мистецтво: терміни і поняття. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва; Головкиївархітектура, 2002. С. 355.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Реабілітація (архітектура) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Реабілітація (архітектура) (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 08.09.2022
