Кафедральний собор в Ані

Поздовжній розріз і план

Графічна реконструкція головного фасаду

Інтер'єр

Інтер'єр. Центральна апсида

Кафедра́льний собо́р в Ані́ (вірм. Անիի մայր տաճար) — посвячений Пресвятій Богородиці колишній головний храм Вірменської апостольської церкви, архітектурна пам’ятка, складник пам’ятки всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Ані археологічний комплекс» (з 2016), тепер Туреччина.

Розташування

Міститься на сході Туреччини біля державного кордону з Вірменією на городищі стародавнього міста Ані поблизу його цитаделі. Стоїть на схилі гористого плато над яром і є архітектурною домінантою у ландшафті. Навколо — руїновані залишки інших середньовічних споруд — культових, цивільних та оборонних.

Історична довідка

Після відновлення незалежності Вірменії 885 м. Ані стало її столицею 961. Тут собор Богородиці як головну культову споруду збудував 989–1001 архітектор Трдат на замовлення царя Смбата ІІ (1-ша половина 10 ст. — 989; тепер Туреччина). Пауза в будівництві протягом 990–993 зумовлена смертю замовника та від’їздом архітектора на роботу у м. Константинополь (тепер м. Стамбул, Туреччина). Собор став резиденцією католікоса Вірменської апостольської церкви до 1051. Турки-сельджуки захопили Ані 1064 і до 1124 перетворили храм на мечеть. Місто і храм занепали унаслідок монголо-татарської навали 1239. Землетрус 1319 зруйнував купол собору, а його підбанник обвалився внаслідок землетрусів 1832 та 1840 (згідно з іншою версією — купол разом із підбанником обвалилися одночасно 1319). Оскільки населення пішло зі зруйнованого міста, собор не відбудовували. Значних пошкоджень завдав землетрус 1988, внаслідок якого обвалився північно-західний кут споруди. Архітектурно-археологічні дослідження тут виконували від кінця 19 ст. (зокрема у 1892–1893 та 1904–1917 — під керівництвом М. Марра). Під час робіт 2002–2003 біля західного фасаду собору французькі археологи виявили поховання вірменської цариці. Консерваційні роботи на пам’ятці розпочато 2011 з дозволу турецької влади коштом Державного департаменту США. Вірменських фахівців, попри відповідні прохання, до цих робіт не допущено. 2021 розпочато другий етап реставрації собору.

Характеристика

Збудовано з місцевого каменю — туфа вулканічного. Це хрестовокупольний тринавовий чотиристовпний храм, первісно увінчаний куполом на світловому підбаннику, встановленому над середохрестям. Усі нави однакової висоти. Середня нава значно ширша, ніж бічні. Її східним закінченням є екседра вівтарної апсиди, обабіч якої розміщено пастофорії (дияконник і жертовник, або капели). Пучкові профільовані пілони — пристінні та 4 посеред храму — є опорами для арок стрілчастої форми, які за допомогою чотирьох пандативів несли підбанник із куполом (обидва не збережено). Середню наву й північну та південну частини трансепту перекрито циліндричними склепіннями, а кутові частини споруди — хрестовими склепіннями на нервюрах. Фасадні площини вирішено мотивом глухої аркатури з вузькими арковими вікнами. Фасади вінчають трикутні щипці з круглими вікнами-розами. Частково збережено витончений скульптурний декор. Пам’ятка, що має розміри в плані 34,3×21,9 м й первісно заввишки 38 м, справляє враження не грандіозністю, а досконалістю архітектурних форм, які вплинули на світову архітектуру.

Значення

Це знаковий об’єкт, що характеризує процес розвитку європейської середньовічної сакральної архітектури: тут зодчий Трдат перетворив купольну базиліку на хрестовокупольний храм.

Собор поєднує низку унікальних рис:

форма пучкових пілонів, що є прототипом аналогічних пілонів набагато пізніших великих готичних (див. Готика) соборів Західної Європи 12-14 ст.;
застосування на фасадах глухої аркатури, що характерно для романського стилю, поширеного від 11 ст.;
кругле вікно-роза (у Західній Європі такі з’явилися в романській архітектурі й набули значного розвитку в готичній);
стрілчаста форма арок;
нервюрні склепіння (останні дві риси є характерними ознаками готичної стилістики).

З огляду на це Й. Стжиговський та вірменські історики архітектури дійшли слушного висновку про вірменські впливи на формування основних елементів романської й готичної архітектури Західної Європи.

Додатково

2025 у засобах масової інформації з’явилися повідомлення про намір турецької влади після завершення реставрації перетворити собор на мечеть. Проте влада це спростувала.

Джерело

Вечерський В. В. Давня архітектура Вірменії // Велика українська енциклопедія. Простір знань. URL: https://vue.gov.ua/FREEARTICLES:%D0%94%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D1%8F_%D0%B0%D1%80%D1%85%D1%96%D1%82%D0%B5%D0%BA%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0_%D0%92%D1%96%D1%80%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%96%D1%97

Література

Strzygowski J. Die Baukunst der Armenier und Europa. Bde. I-II. Wien : Kunstverlag Anton Schroll & Co., 1918.
Оганесян K. Зодчий Трдат. Ереван : Издательство АН Армянской ССР, 1951. 108 с.
Thierry J.-M. Armenische Kunst. Freiburg : Herder, 1988. 626 s.
Вечерський В. Курс історії архітектури країн Східної Європи. Київ : АртЕк, 2007. С. 53-63.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Кафедральний собор в Ані // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Кафедральний собор в Ані (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 23.04.2026