Азія


Азія 
Азія 

Азія

Площа (кв. км) 44579000
Площа островів (кв. км) 2700000
Чисельність населення (млн. осіб) 4164.3
Густота населення (осіб/кв. км) 93
Океани, що омивають Північний Льодовитий океан, Індійський океан, Тихий океан, Атлантичний океан
Довжина берегової лінії (км) 69900
Середня висота над рівнем моря (м) 950
Найвища точка (м) 8848
Найнижча точка (м) –417.5
«–» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 417.5.
Кількість країн 51
Найбільші країни Росія, Китай (держава), Індія, Казахстан, Саудівська Аравія, Індонезія, Іран, Монголія

А́зія — частина світу, найбільша за територією і кількістю населення; утворює разом з Європою материк Євразію. Територія (разом з островами) — 44 579 тис. км2 (8,7 % від загальної площі поверхні Землі або 30 % суходолу), площа островів — 2 700 тис. км2, довжина берегової лінії — 69,9 тис. км. Середня висота — 950 м, найвища точка — г. Джомолунгма (Еверест, 8 848 м), найнижча — рівень Мертвого моря (–417,5 м). Населення — 4 164,3 млн осіб (2012, оцінка; 60,5 % населення Землі), густота населення — 93 особи/км2. Крайні точки: на півночі — мис Челюскін (півострів Таймир, РФ), на півдні — мис Піай (півострів Малакка, Малайзія), на заході — мис Баба (півострів Мала Азія, Туреччина), на сході — мис Дежньова (Чукотський півострів, РФ).

Материкова Азія розташовується в основному в східній (за винятком Чукотського півострова) і північній півкулях. Азія омивається Північним Льодовитим океаном (на півночі), Індійським океаном (на півдні), Тихим океаном (на сході) та морями Атлантичного океану — Чорним, Мармуровим, Егейським, Середземним (на південному заході). Умовна лінія поділу материка Євразія (на дві частини світу — Європу і Азію) проходить Північним Льодовитим океаном, Карським морем, східними схилами Уральських гір, руслом р. Емби, північним узбережжям Каспійського моря, Кумо-Маницькою западиною, Азовським морем, Керченською протокою, Чорним морем, протокою Босфор, Мармуровим морем, протокою Дарданелли, Егейським і Середземним морями. Далі на південь. Азія відділяється від Африки Середземним морем, Суецьким каналом, озером Тимсах, Суецьким каналом, Великим Гірким озером, Малим Гірким озером, Суецьким каналом, Суецькою затокою, Червоним морем, Баб-ель-Мандебською протокою, Аденською затокою, Аравійським морем та Індійським океаном. Від Північної Америки Азія відокремлюється вузькою Беринговою протокою.

Азію поділяють на такі великі регіони: Північна Азія (Сибір і північний схід материка), Східна Азія (південь Далекого Сходу РФ, Камчатка, Курильські острови, Сахалін, Корейський півострів, острови Японські та Рюкю, Північно-Східний Китай), Центральна Азія (Тібетське нагір’я, Джунгарія, Монголія), Середня Азія (Туранська низовина, Памір, Тянь-Шань), Південна Азія (Малайський архіпелаг, півострови Індокитай та Індостан, Гімалаї, Індо-Гангська рівнина), Західна Азія (півострів Мала Азія, Вірменське та Іранське, нагір’я, Аравійський півострів).

Найбільші півострови: Мала Азія, Аравійський, Індостан, Індокитай (з півостровом Малакка), Корейський, Камчатка, Чукотський, Таймир, Ямал. До Азії належать численні архіпелаги та острови (Великі Зондські, Новосибірські, Сахалін, Північна Земля, Тайвань, Філіппінські, Хайнань, Шрі-Ланка, Японські та ін.).

Рельєф

Для Азії характерне переважання підвищеного (гірського і плоскогірного) рельєфу. Найвищі підняття простягаються двома поясами. Один із них витягнутий в субширотному напрямі й включає Передньоазіатські нагір’я, Памір і Каракорум, Тібет і Гімалаї, розгалужуючись на сході (Куньлунь і Наньшань) і на півдні, де переходить у гірські пасма Малайського архіпелагу. Другий пояс простягається в північно-східному. напрямі від Тянь-Шаню і включає гори Південного Сибіру, Охотсько-Колимське, Анадирське, Чукотське нагір’я. На сході, особливо на островах, переважають меридіонально витягнуті хребти. В Азії — найвищі гірські системи і вершини світу — Гімалаї з п. Джомолунгма (Еверест), 8 848 м; висота багатьох хребтів у Центральній Азії перевищує 7 000 м, в інших гірських хребтах і масивах досягає 4 000 м. Низовинні рівнини займають близько 25 % всієї площі Азії, найбільші: Західно-Сибірська рівнина і Туранська низовина, інші простягаються вздовж приморських окраїн материка та в передгірних западинах. Підвищені рівнини (до 1 000 м) займають міжгірні западини (Джунгарська, Кашгарська, Цайдамська) або утворюють великі плоскогір’я (Анатолійське, Іранське, Середньосибірське та ін.). На півдні від смуги передгірних западин лежать плато (Декан, Сирійсько-Аравійське та ін.), обмежені окраїнними хребтами. Основні гірські системи: Гімалаї, Гіндукуш, Каракорум, Куньлунь, Тянь-Шань, Гіссаро-Алай, Великий Кавказ, Алтай, Саяни; великі нагір’я: Середньосибірське, Малоазіатське, Вірменське, Іранське; плоскогір’я: Середньосибірське, Аравійського півострова, Деканське. Найбільші низовинні рівнини: Західносибірська, Туранська, Велика Китайська, Індо-Гангська, Месопотамська; високі рівнини Центральної Азії: Кашгарська, Джунгарська, Гобійська. На Камчатці, островах Східної Азії та Малайського архіпелагу багато вулканів, трапляються землетруси й цунамі.

Геологічна будова й корисні копалини

Давніми ядрами Азії були Сибірська, Аравійська, Індокитайська і Китайська платформи. В областях поширення їх докембрійські кристалічні породи виходять на поверхню або вкриті товщею осадових відкладів. Уздовж країв давніх платформ невеликі території займають структури байкальського віку. До структур каледонської складчастості належать північні дуги Тянь-Шаню, Монгольський Алтай, Наньлінь, до герцинської складчастості — Таймир, Урал, Салаїр, Тянь-Шань, гори Південної Монголії, Куньлунь, Нань-шань. Мезозойські структури поширені на північному сході Сибіру, в Забайкаллі, Індокитаї. Молоді кайнозойські структури альпійської складчастості формувалися в Альпійському та Тихоокеанському складчастих поясах. У сучасну геологічну епоху відбулися дальші підняття гірських областей, диференційовані вертикальні рухи, зросла контрастність рельєфу, посилилися процеси денудації та акумуляції. Надра Азії багаті на корисні копалини. Азія посідає перше місце серед материків за запасами нафти, природного газу, руд олова і самородної сірки, а також за видобутком нафти й олов’яних руд. Найбільші запаси кам’яного вугілля зосереджені в РФ (Кузнецький, Тунгуський, Ленський та інші басейни), Казахстані (Карагандинський басейн), Китаї, Індії; поклади нафти й газу є в Азербайджані, РФ, Китаї, на Близькому Сході. Значні запаси руд різних металів — залізних (у Казахстані, РФ, Східному Китаї, Кореї), кольорових та рідкісних (мідні — в Казахстані, РФ, Японії, сурм’яні, ртутні, вольфрамові — на півдні Китаю, олов’яні — в РФ, на півострові Малакка, в Індонезії та ін.). У багатьох районах є поклади графіту, слюди, азбесту, фосфоритів, кухонної солі.

Клімат

Азія лежить у межах усіх кліматичних поясів — від арктичного до екваторіального. Для формування клімату Азії велике значення мають континентальні повітряні маси. Узимку над Азією формується стійка область високого тиску. Влітку панує континентальне тропічне або помірне повітря. В екваторіальних районах протягом усього року переважають екваторіальні повітряні маси, характерна інтенсивна конвекція. На сході материка розвинута мусонна циркуляція. Пересічна температура січня від –20 °C в Сибіру до +25 °С біля екватора. Найнижчі зимові температури спостерігаються в районі м. Верхоянська та с. Оймякон (до –70 °С, полюс холоду Північної півкулі). У липні на півночі температура нижча від +10 °С, в Центральній Азії +30 °С і вище. Максимальна кількість опадів — на навітряних схилах гір Південної і Східної Азії, наприклад, в Черапунджі (Індія) до 12 000 мм, в екваторіальних районах — до 2 000 мм, у субтропічному і помірному мусонному поясах — 600–1000 мм, у континентальних районах — менша від 350 мм, у пустелях Аравійського півострова і Центральній Азії — менша від 150 мм на рік.

Внутрішні води

Азія посідає перше місце в світі за сумарним об’ємом річкового стоку. Водні ресурси розподіляються нерівномірно. Найбільше обводнені райони мусонних тропіків (шар стоку 1500–2000 мм), найменше — області пустель. Ріки Азії належать до басейнів усіх чотирьох океанів. 40 % території Азії належить до басейну внутрішнього стоку. Великі області внутрішнього стоку — басейни Каспійського та Аральського морів (річки Амудар’я і Сирдар’я), частина Центральної Азії, внутрішні райони Іранського нагір’я, Аравійського півострова та ін. (займають до 37 % поверхні материка). Найбільші ріки: Янцзи, Хуанхе, Амур (з Шилкою та Ононом), Лена, Меконг, Єнісей, Об, Інд. В помірних широтах річки замерзають взимку і розливаються навесні. Річки мусонної частини Азії характеризуються літнім максимумом стоку, середземноморських районів — зимовим максимумом, в екваторіальних районах вони повноводні протягом усього року. Озера Азії за походженням поділяють на тектонічні (Байкал, Іссик-Куль, Мертве море), льодовикові (Телецьке озеро та ін.), карстові, в безстічних западинах багато солоних озер. Найбільші озера — Каспійське море, озеро Байкал (найбільший природний резервуар прісної води — до 20 % світових запасів без урахування льодовиків).

Ґрунти

На півночі материка переважають тундрові арктичні ґрунти, під тайгою помірного поясу — підзолисті, в помірних мусонних районах — бурі лісові ґрунти, в лісостепових і степових — сірі лісові, чорноземні й каштанові, які змінюються бурими пустельними ґрунтами. В горах розвинуті гірські підзолисті й торфові дернові ґрунти, у верхній частині гір — гірсько-лучні. Для середземноморської області характерні коричневі ґрунти, в мусонних субтропічних районах — червоноземи й жовтоземи, у вологих мусонних тропіках поширені червоно-жовті й червоні ґрунти.

Рослинність

Азія дуже різноманітна. На рівнинах північної і середньої частин Азії чітко виявлена широтна зональність. Простори тундри вкриті лишайниками, мохами, травами, ягідниками та низькорослими деревами. Далі на південь поширені тайгові ліси (ялина, сосна, ялиця, модрина; з листяних — береза), які в Західному Сибіру замінюються березовими лісами (лісостепова зона) й степами, а на Далекому Сході — листяними лісами (дуб, клен, граб, липа). У Центральній Азії — пустельно-степова і пустельна рослинність (ксерофільні злакові й полинові угруповання), тут є цінні пасовища. Для мусонних субтропіків типові вічнозелені дерева і чагарники (південь Корейського півострова, Японії, південний схід Китаю). Зона тропічних пустель є лише в західній частині Азії (Аравійський півострів, пустеля Тар). Решта районів тропічних широт зайнята саванами, рідколіссям, сухими, змінновологими листопадними та вологими вічнозеленими тропічними лісами. На південно-західному узбережжі Азії — середземноморська рослинність. Для гірських районів характерна вертикальна зональність .

Тваринний світ

З точку зору зоогеографії Азія розташована в східній частині Палеарктики, а її південно-східна частина належить до Індо-Малайської області, які відповідно займають позаропічну і тропічну зони. Характерними представниками азійської палеарктичної фауни є тушканчики, полівки, лемінги, олені північний, благородний та плямистий, сайгак та джейран, гірські козли та архари, землерийки-бурозубки, їжаки, серед хижих — колонок, солонгой, калан; різноманітні види птахів, що гніздяться в тундрі і тайзі, пустелях і в гірському ландшафті; плазунів представлено ямкоголовими і гадюковими зміями, агамовими і справжніми ящірками; серед земноводних дуже цікаві характерні для Азії веслоногі та вузькороті жаби. Для Індо-Малайської зони властиві численні та різноманітні комахоїдні, рукокрилі, хижі ссавці; найбільша сухопутна тварина Азії — індійський слон; тут живуть індійський, суматранський і яванський носороги, тапір, велика і мала панди, сірий бик, бантенг, гаур, індійський і карликовий буйволи, нільгау, гарна і чотирирога антилопи, мавпи, зокрема людиноподібні гібон і орангутан. Для фауни цієї області характерні шерстокрили, довгоп’яти, тупаї; багато представників родини віверових, собачих, котячих (тільки в Азії живуть тигри), ведмежих, єнотових та ін. Різноманітний склад птахів. З плазунів великий інтерес представляють безвухі варани, крокодили, гавіали, тут живе багато отруйних змій, в тому числі одна з найнебезпечніших змій — королівська кобра; серед розмаїття земноводних Азії дуже цікавою є велетенська саламандра. Саме в Азії було одомашнено свиню, буйвола, бантенга, гаура, курку, бджолу.

Історія дослідження

В стародавні часи та в середні віки значні відомості про Азію було зібрано в Китаї, в Середній Азії (Хорезмі) та в арабів.

Вивченню природи Азії в 15–17 ст. сприяли подорожі Марко Поло, Васко да Гами та ін. У другій половині 17 ст. в Росії було складено перші карти Сибіру та деяких районів Далекого Сходу. Вивчення Азії посилилось у другій половині 19 ст. після організації Російського географічного товариства. Особливе значення мали дослідження П. Кропоткіна, І. Черського, О. Чекановського, M. Пржевальського, П. Чихачова, І. Минаєва, В. Обручева, П. Семенова-Тян-Шанського, М. Сєверцова, О. Федченка, Г. Грум-Гржимайла (усі — Росія), А. Гумбольдта, Ф. Ріхтгофена (обидва — Німеччина) та ін. У колишньому СРСР дослідження здійснювали інститути, бази АН СРСР і АН союзних республік, університети тощо.

Населення

В антропологічному відношенні населення Азії в основному належить до монголоїдної, європеоїдної й австралоїдної рас. Крім того, внаслідок змішання окремих рас виникли нові антропологічні типи. В Азії живе понад 1 тис. народів (націй, народностей і племен), які належать до багатьох мовних сімей і груп. Народи індоєвропейської мовної сім’ї представлені в Азії індоарійською, іранською, слов’янською та іншими мовними групами. Народи індоарійської групи (гіндустанці, бенгальці, маратхи, біхарці, панджабці та ін.) населяють північну і центральну частини Індостану; іранської (перси, афганці, таджики та ін.) — більшу частину території Ірану, Афганістану, а також Таджикистан; слов’янської (росіяни, українці, білоруси) — азіатську частину РФ, Казахстан. У Грузії та деяких районах Північного Кавказу живуть народи кавказької сім’ї. До семіто-хамітської сім’ї належать арабські народи, євреї Ізраїлю й ассирійці. В Азії живуть народи кількох мовних сімей. Народи тюркської мовної сім’ї (турки, азербайджанці, уйгури, узбеки, казахи, туркмени та ін.) займають велику частину території Західної, Середньої та Центральної Азії. Народи монгольької сім’ї населяють в основному Центральну Азію. Тунгусо-маньчжурські народи живуть на північному сході Китаю та в Росії (Сибір і Далекий Схід). Тюркську, монгольську й тунгусо-манчжурську мовні сім’ї деякі дослідники об’єднують у алтайську сім’ю. Близькими до неї є мови корейців і японців, які вважаються ізолятами. Народи уральської сім’ї (ханти, мансі, ненці та ін.) живуть у Західному Сибіру, палеоазіатські народи (чукчі, коряки, ітельмени та ін.), а також ескімоси й алеути — на північному сході Сибіру і Далекому Сході. Народи китайсько-тібетської (сіно-тибетської) сім’ї поділяються на китайську й тибето-бірманську групи. До складу першої входять китайці і хуей, які населяють східну частину Китаю, до складу другої — тибетці, бірманці, іцзу, різні гімалайські народи, карени та ін., які живуть на південному заході Китаю, в Непалі, на півночі Індії і в Бірмі. Три групи — тайська, мяо-яо і в’єтнамська, що раніше включалися до цієї сім’ї, разом з мон-кхмерською групою і групою мунда становлять австроазіатську мовну сім’ю (див. Австроазіатські мови). Вони населяють півострів Індокитай, південні райони Китаю і північно-східні й центральні райони Індії. Мовами дравидської сім’ї говорять народи південної частини Індії (таміли, телугу, канара, малаялі, гонди, ораони та ін.), а також брагуї Афганістану і Пакистану й маври Шрі Ланки. Усі острови Південно-Східної Азії, а також півострів Малакка населяють народи індонезійської групи австронезійської сім’ї (яванці, сунди, мадурці, балійці, бугі, тагали, ілоки, вісайя, малайці Малайзії та ін.). Після Другої світової війни в Азії прискорилися процеси національної консолідації, що полягають в об’єднанні нечисленних етнічних спільностей у більші, племен і племінних груп — у народності й перетворенні цих народностей на нації.

В Азії поширені всі світові релігії — християнство, іслам і буддизм, а також індуїзм, шаманізм.

Найбільші міста (понад 10 млн осіб, 2015): Шанхай (24 152,7 тис. осіб), Карачі (23 500 тис. осіб), Пекін (21 705 тис. осіб), Делі (16 787,9 тис. осіб), Тяньцзінь (15 469,5 тис. осіб), Стамбул (14 025,6 тис. осіб), Мумбаї (Бомбей; 12 478,4 тис. осіб), Токіо (13 617,4 тис. осіб), Шеньчжень (12 084 тис. осіб), Джакарта (10 075,3 тис. осіб), Сеул (10 063,2 тис. осіб).

Політичний поділ

Азія повністю або частково включає 51 країну: Азербайджан, Афганістан, Бангладеш, Бахрейн, Бірму, Бруней, Бутан, Вірменію, В’єтнам, Гонконг, Грузію, Ємен, Ізраїль, Індію, Індонезію, Ірак, Іран, Йорданію, Казахстан, Камбоджу, Катар, Киргизстан, Китайську Народну Республіку, Кіпр, Корейську Народно-Демократичну Республіку, Кувейт, Лаос, Ліван, Макао, Малайзію, Мальдіви, Монголію, Непал, Оман, Об’єднані Арабські Емірати, Пакистан, Папуа Нову Гвінею, Республіку Корею, РФ, Саудівську Аравію, Сирію, Сінгапур, Східний Тимор, Таїланд, Таджикистан, Туреччину, Туркменістан, Узбекистан, Філіппіни, Шрі-Ланку, Японію та кілька частково визнаних країн і залежних територій.

Правові системи

У державах Азії немає єдиної правової системи. Тут діє кілька правових систем: мусульманське право та право мусульманських країн; правові системи Далекого Сходу, Південно-Східної Азії. Мусульманське право не є окремою галуззю юридичної науки. Це лише одна із сторін ісламу. Домінує концепція теократичного суспільства, в якому держава — інструмент панівної релігії. Мусульманські теологи розробили систему «ідеального» права, що, як вони вважають, колись опанує світом і повністю контролюватиметься ісламом. Доктринальний виклад мусульманських законів (фікх) має два розділи: перший вивчає джерела шаріату, другий аналізує норми матеріального мусульманського права. Мусульманське право формувалося на основі 4 джерел: Корану — священної книги ісламу, Сунни — переказів, пов’язаних з життям Магомета; Іджми — узгодженої думки мусульманських богословів (знавців шаріату) з окремих релігійно-правових і побутових питань; Киясу — судження за аналогією. Мусульманське право поширюється на території країн, де живе понад 500 млн магометан. Сучасне законодавство більшості мусульманських держав проголошує вірність принципам ісламу. Так, конституції Сирії, Ірану, Пакистану, цивільні кодекси Сирії, Іраку зобов’язують суддів керуватися нормами мусульманського права. Конституція та законодавство Ірану передбачають процедуру їх відповідності законам мусульманського права. Водночас з нормами мусульманського права в державах Азії існує так зване право мусульманських країн. Це правові норми, що регламентують такі сфери життя суспільства, які не охоплюються класичним мусульманським правом: численні інститути цивільного, адміністративного і фінансового права тощо. Кожна держава має своє, особливе, право. За спільними рисами цього права можна виділити низку груп азіатських країн. Перша група охоплює країни Середньої Азії колишнього СРСР. Ці держави мають розвинені правові системи, які не ґрунтуються на доктринах мусульманського права і для яких характерне успадкування певних правових норм та інститутів СРСР. Однак останнім часом на формування законодавства цих держав посилюється вплив мусульманського права. До другої групи належать країни, правові системи яких майже не зазнали трансформації та оновлення сучасними ідеями (Саудівська Аравія, Ємен, Кувейт, Об’єднані Арабські Емірати). Ці держави живуть за нормами мусульманського права. Третю групу становлять країни, де норми мусульманського права охоплюють лише деякі сторони життя суспільства: статус особи та церковних установ, питання користування землею тощо. Ці держави поділяються на 2 підгрупи, де:

а) сучасне право ґрунтується на принципах і нормах «загального права» (Пакистан, Індія);

б) відбувається становлення права за зразком французького.

Особливе місце поміж мусульманських країн посідає Туреччина, яка ще 1926 запозичила швейцарський цивільний кодекс та чимало європейських правових інститутів, зокрема в галузі правового статусу особи, спадкового та сімейного права. Слід зазначити, що вестернізація юридичних норм багатьох азіатських держав не була буквальним запозиченням теорій і практики західних країн; насправді виник специфічний ісламізований варіант європейського права. Правові системи держав Далекого Сходу (Китай, Японія, Корея, Монголія та ін.) теж істотно відрізняються від права більшості країн Азії. По-перше, всі далекосхідні країни (крім Малайзії та М’янми, де діє загальне право за англійським зразком) мають кодекси. Наприклад, у Китаї цивільний кодекс, що охоплював як цивільне, так і торгівельне право, став чинним у 1929–1931, цивільно-процесуальний — 1932, земельний — 1930. Протягом 1980–1990-х інтенсивно розвивається законодавство в таких галузях, як цивільне право, цивільно-процесуальне право, кримінальне право. Розроблено закони про громадянство, патенти, господарські дотації, про спільні підприємства, іноземні підприємства. 1987 набули чинності «Основні принципи цивільного права», що регламентують такі питання, як статус юридичних. осіб, власність, зобов’язання, угода тощо. 1980 у Китаї ухвалено новий закон про шлюб, який скасував закон 1950. Тоді ж ухвалено новий кримінальний кодекс. У Японії, починаючи з доби Мейдзі (друга половина 19 ст.), відбувається інтенсивна «вестернізація» правових норм за зразком німецького та французького права. У цей період було розроблено й затверджено цивільний, цивільно-процесуальний, кримінальний, кримінально-процесуальний, торговий кодекси. Конституція Японії 1946 (діє з 03.05.1947) заклала сучасні принципи демократії, що стимулювало розвиток усіх галузей японського права. Слід зауважити, що в Японії та Китаї дія кодексів і правових норм на зразок європейських накладається на традиційне філософсько-релігійне вчення і менталітет населення. Тому право цих країн сформувалося у специфічній формі, що відрізняє його від інших. правових систем. Окрему групу держав Азії становлять Тайвань, Камбоджа, Шрі-Ланка. Тут діє досить специфічне право, засноване на буддистській традиції. На тлі правових систем азіатських країн вирізняється Ізраїль, де сучані правові принципи на зразок західноєвропейських діють поряд з нормами Талмуду та юдейського права. Правові системи держав Азії трансформуються досить повільно. Це пояснюється географічними, соціально-історичними чинниками, особливостями менталітету народів, герметизмом культур окремих країн. Припускають, що мусульманське право та інші традиційні юридичні норми, які ґрунтуються на східних релігійних доктринах, тривалий час залишатимуться джерелом розвитку правових систем цього регіону.

Література

  1. Денисов В. Н. Системы права развивающихся стран. Киев, 1978.
  2. Давид Р. Основные правовые системы современности. Москва, 1988.
  3. Ігнатьєв П. М. Країнознавство. Країни Азії. Чернівці, 2006.
  4. Головченко В.І. Регіонознавство: Азія, Африка й Латинська Америка: навчальний посібник. Київ, 2013.

Автор ВУЕ