Успенський (Георгіївський) собор у Каневі

Успенський (Георгіївський) собор у Каневі. Загальний вигляд

Вигляд з заходу.
Фото поч. 20 ст.

Північний фасад.
Реконструкція первісного вигляду Ю. С. Асєєва

План

Успе́нський (Гео́ргіївський) собо́р у Ка́неві — пам’ятка архітектури національного значення, Черкаська область, Україна.

Собор розташовано на високому пагорбі правого берега р. Дніпра, в історичному центрі м. Канева, посеред давньоруського дитинця і є головною архітектурною домінантою.

Історична довідка

Мурований собор закладено в ім’я святого Георгія (Юрія) 09.06.1144. Збудовано коштом Великого князя київського Всеволода Ольговича. Зазнав руйнувань 1240 під час монголо-татарського погрому Канева.

Відремонтовано у 16 ст. коштом запорозького козацтва. При соборі діяв Успенський чоловічий монастир. 1578 тут відбулася панахида за страченим у м. Львові гетьманом І. Підковою, якого поховали в Каневі на цвинтарі в урочищі Монастирьок.

1669 в цьому соборі митрополит Київський Йосиф Нелюбович-Тукальський висвятив на ієродиякона Данила Туптала, майбутнього святого Димитрія Ростовського. 1678 під час нападу на Канів турків і кримських татар собор спалили разом з захисниками. До 1787 він був у руїні.

У 18 ст. собор належав уніатам як храм василіянського (див. Василіяни) чоловічого монастиря. 1805–1810 старий руїнований храм василіяни відбудували у класицистичних формах і освятили 1816. Тоді й з’явилися характерні для класицизму великі сегментні вікна й трикутні фронтони на фасадах, а також 2 вежі-дзвіниці на західному фасаді. 1833 собор повернули православним і 1846 переосвятили на Успіння Пресвятої Богородиці (Успенський).

1890 собор зазнав капітального ремонту. 1891–1892 професори П. Лашкарьов (1834; тепер РФ – 1899; тепер Україна) і В. Завітневич (1853–1927; тепер Україна) провели тут археологічні дослідження.

Радянська влада закрила собор (1935), влаштувавши в ньому склад солі. Службу Божу в храмі відновили 1941–1961.

1966–1970 за проєктом архітекторів-реставраторів М. Говденко та М. Холостенка (1902–1978; тепер Україна) собор реставровано й пристосовано під Музей народного мистецтва.

1990 музей переміщено в розташовану поряд будівлю колишньої василіянської школи, а собор повернуто релігійній громаді Української православної церкви.

Монументальні розписи в інтер'єрі виконала 2004–2012 бригада українських художників (С. Баяндін, Ю. Гузенко, О. Сіренко, Ю. Рудько, П. Дейлік, В. Шевчук).

2003 Українська православна церква Московського патріархату (УПЦ МП) незаконно приватизувала пам’ятку. У лютому 2025 ухвалою суду, що набула чинності, пам’ятку повернули в державну власність та в оперативне управління Шевченківського національного заповідника. Релігійна громада храму 2024 перейшла з УПЦ МП у Православну церкву України.

Характеристика

Собор — однобаневий, тринавовий, шестистовпний, триапсидний, хрестовокупольний. Фасади розчленовані лопатками й півколонами, з арковими нішами. Середнє прясло кожного фасаду (крім східного) акцентується перспективними порталами. Циліндричний підбанник розчленований лопатками й увінчаний аркатурним фризом. Первісно прясла стін мали позакомарні (див. Закомара) завершення. Західна частина храму має хори, що спираються на циліндричні склепіння й відкриваються в середню наву на 2-му ярусі великою аркою. Внутрішньостінні сходи на хори влаштовано в північній стіні. В інтер’єрі збереглися три поховальні ніші-аркасолії. Стіни викладено з давньоруської цегли — плінфи на вапняно-цементівковому розчині порядовою системою мурування. Ззовні та всередині стіни потиньковані; в інтер’єрі на тиньку збереглися графіті. Первісна підлога була влаштована з полив’яних кахлів синьо-жовтої кольорової гами. Дахи по дерев’яних кроквах і кружалах укриті покрівельною сталлю.

Значення

Пам'ятка є видатним витвором київської архітектурної школи 12 ст., яка добре збереглася.

Має історико-меморіальне значення, пов'язане з початковим етапом загальнонаціонального вшанування Т. Шевченка.

Додатково

20–22.05.1861 у цьому соборі стояла перевезена з м. Санкт-Петербурга домовина з прахом Т. Шевченка і служили панахиду перед похованням на Чернечій горі. Це відзначено меморіальною дошкою на фасаді споруди.

На фасаді, окрім меморіальної дошки в пам'ять про Т. Шевченка, встановлено 1986 меморіальну дошку на честь розпочатого з Канева походу проти половців сина засновника храму, великого князя київського Святослава Всеволодовича.

Галерея

Інтер’єр Західний портал, прикрашений поліхромним орнаментом Меморіальна дошка на честь походу проти половців сина засновника храму, Великого князя київського Святослава Всеволодовича Меморіальна дошка в пам’ять про вшанування Т. Шевченка

Література

1. Юрченко П. Г., Асєєв Ю. С. Канівський собор // Архітектурні пам’ятники. Збірник наукових праць. Київ : Вид-во Академії архітектури УРСР, 1950. С. 86–89.
2. Пам'ятки архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання / В. В. Вечерський, О. М. Годованюк, Є. В. Тиманович та ін.; За ред. А. П. Мардера та В. В. Вечерського. Київ : Техніка, 2000. С. 273–274.
3. Історія української архітектури / Ю. Асєєв, В. Вечерський, О. Годованюк та ін.; за ред. В. Тимофієнка. Київ : Техніка, 2003. С. 98–99.
4. Шамраєва А. Собор св. Георгія (Успіння Богородиці) ХІІ–ХХ ст. (охор. № 774) в м. Каневі Черкаської області (за архівними джерелами ХІХ-ХХ ст.) // Вісник інституту «УкрНДІпроектреставрація». 2005. № 3–4. С. 3–22.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Успенський (Георгіївський) собор у Каневі // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Успенський (Георгіївський) собор у Каневі (дата звернення: 23.10.2026).

 

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 06.04.2020