Успенський (Георгіївський) собор у Каневі

Успенський (Георгіївський) собор у Каневі. Загальний вигляд. Фото Вечерського В. В.
Успенський (Георгіївський) собор у Каневі. Вигляд з заходу. Фото поч. 20 ст.
Успенський (Георгіївський) собор у Каневі. Північний фасад. Реконструкція первісного вигляду Ю. С. Асєєва. Джерело ілюстрації: Пам'ятки архітектури й містобудування України / За ред. А. П. Мардера та В. В. Вечерського. Київ: Техніка, 2000. С. 273.
Успенський (Георгіївський) собор у Каневі. План. Джерело ілюстрації: Пам'ятки архітектури й містобудування України / За ред. А. П. Мардера та В. В. Вечерського. Київ: Техніка, 2000. С. 273.

Успе́нський (Гео́ргіївський) собо́р у Ка́невіпам’ятка архітектури національного значення, Черкаська обл., Україна. Розташована на високому пагорбі правого берега р. Дніпра, в історичному центрі м. Канева, посеред давньоруського дитинця і є головною архітектурною домінантою.

Історична довідка

Мурований собор закладено в ім’я св. Георгія (Юрія) 09.06.1144. Будувався коштом Великого князя київського Всеволода Ольговича. Зазнав руйнувань 1240 під час монголо-татарського погрому Канева.

Відремонтований у 16 ст. коштом запорозького козацтва. При соборі діяв Успенський чоловічий монастир. 1578 тут відбулася панахида за страченим у Львові гетьманом І. Підковою, котрого поховали в Каневі на цвинтарі в урочищі Монастирьок.

1669 в цьому соборі митрополит Київський Йосиф Нелюбович-Тукальський висвятив на ієродиякона Данила Туптала, майбутнього св. Димитрія Ростовського. 1678 під час нападу на Канів турків і кримських татар собор спалили разом з захисниками. До 1787 він був у руїні.

У 18 ст. собор належав уніатам як храм базиліянського чоловічого монастиря. 1805–1810 старий руїнований храм базиліяни відбудували у класицистичних формах і освятили 1816. Тоді й з’явилися характерні для класицизму великі сегментні вікна й трикутні фронтони на фасадах, а також 2 вежі-дзвіниці на західному фасаді. 1833 собор повернули православним і 1846 переосвятили на Успіння Пресвятої Богородиці (Успенський).

1890 собор зазнав капітального ремонту. 1891–1892 професори Петро Олександрович Лашкарьов (1834–1899) і Володимир Зенонович Завітневич (1853–1927) провели тут археологічні дослідження.

Радянська влада закрила собор (1935), влаштувавши в ньому склад солі. Служба Божа в храмі відновилася 1941–1961.

1966–1970 за проектом архітекторів-реставраторів М. Говденко та Миколи В'ячеславовича Холостенка (1902–1978) собор реставровано й пристосовано під Музей народного мистецтва.

1990 музей переміщено в розташовану поряд будівлю колишньої базиліянської школи, а собор повернуто релігійній громаді Української православної церкви. Монументальні розписи в інтер'єрі виконано 2004–2012 бригадою українських художників ( Сергій Баяндін, Юрій Гузенко, Олександр Сіренко, Юрій Рудько, Петро Дейлік, Вадим Шевчук).

Характеристика

Собор — однобаневий, тринавовий, шестистовпний, триапсидний, хрестовокупольний. Фасади розчленовані лопатками й півколонами, з арковими нішами. Середнє прясло кожного фасаду (крім східного) акцентується перспективними порталами. Циліндричний підбанник розчленований лопатками й увінчаний аркатурним фризом. Первісно прясла стін мали позакомарні (див. Закомара) завершення. Західна частина храму має хори, що спираються на циліндричні склепіння й відкриваються в середню наву на 2-му ярусі великою аркою. Внутрішньостінні сходи на хори влаштовано в північній стіні. В інтер’єрі збереглися три поховальні ніші-аркасолії. Стіни викладено з давньоруської цеглиплінфи на вапняно-цементівковому розчині порядовою системою мурування. Ззовні та всередині стіни потиньковані; в інтер’єрі на тиньку збереглися графіті. Первісна підлога була влаштована з полив’яних кахлів синьо-жовтої кольорової гами. Дахи по дерев’яних кроквах і кружалах укриті покрівельною сталлю.

Значення

Пам'ятка є видатним витвором київської архітектурної школи 12 ст., яка добре збереглася. Має історико-меморіальне значення, пов'язане з початковим етапом загальнонаціонального вшанування Т. Шевченка.

Додатково

20–22.05.1861 у цьому соборі стояла перевезена з м. Санкт-Петербурга домовина з прахом Т. Шевченка і служилася панахида перед похованням на Чернечій горі. Це відзначено меморіальною дошкою на фасаді споруди.

На фасаді, окрім меморіальної дошки в пам'ять про Т. Шевченка, встановлено 1986 меморіальну дошку на честь розпочатого з Канева походу проти половців сина засновника храму, великого князя київського Святослава Всеволодовича.

Література

  1. Юрченко П. Г., Асєєв Ю. С. Канівський собор // Архітектурні пам’ятники. Збірник наукових праць. Київ : Вид-во Академії архітектури УРСР, 1950. С. 86–89.
  2. Пам'ятки архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання / В. В. Вечерський, О. М. Годованюк, Є. В. Тиманович та ін.; За ред. А. П. Мардера та В. В. Вечерського. Київ : Техніка, 2000. С. 273–274.
  3. Історія української архітектури / Ю. Асєєв, В. Вечерський, О. Годованюк та ін.; за ред. В. Тимофієнка. Київ : Техніка, 2003. С. 98–99.
  4. Шамраєва А. Собор св. Георгія (Успіння Богородиці) ХІІ–ХХ ст. (охор. № 774) в м. Каневі Черкаської області (за архівними джерелами ХІХ-ХХ ст.) // Вісник інституту «УкрНДІпроектреставрація». 2005. № 3–4. С. 3–22.


Автор ВУЕ

В. В. Вечерський


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Успенський (Георгіївський) собор у Каневі // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Успенський (Георгіївський) собор у Каневі (дата звернення: 24.10.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
06.04.2020

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ