Панахида

Панахида за полеглими героями Небесної Сотні, 20.02.2021

Панахи́да (панихида; від грец. παννυχίς — всеношна, з грец. πᾶν — весь і грец. νύξ, νυκτός — ніч) — багатозначний термін.

Зміст

1 Значення терміна
2 Цитата
3 Література
4 Автор ВУЕ

Значення терміна

1) Християнська заупокійна служба (скорочений чин поховання) у православних і греко-католицьких церквах. За часів Римської імперії, в умовах гонінь на християн, служили вночі, тому дістала назву всеношної. Службу правлять як над спочилим, так і (на відміну від відспівування) після його поховання — на 3-й, 9-й, 40-й дні по смерті, у пам’ятні дні (народження, смерті) небіжчика, поминальні суботи. Сакральну функцію визначає прагнення Церкви полегшити перехід душі покійного в інше життя, врятувати померлих грішників від загробних мук або ж послабити їх із надією на Боже милосердя. Чин панахиди викладений у «Требнику», включає молитви, читання псалому, єктенію за померлих (з проханням милості Божої, прощення гріхів спочилого, дарування спокою його душі у Царстві Небесному), тропарі тощо. Часто службу правлять не тільки в храмі, а й в оселі спочилого, на цвинтарі.

Канонічні основі заупокійних богослужінь закладено Іваном Дамаскином і Феофаном Начертаним (кін. 8 — середина 9 ст.). Різновиди (відповідно до рівнів церковної ієрархії, статусу мирян) запроваджено на різних етапах розвитку чину.

Урочиста панахида — парастас (від грец. παράστᾰσις — стояння біля, з грец. πᾰρᾰ- — частина складних слів, що має значення «біля», «поблизу», «суміжно» та грец. στάσις — місце стояння), заупокійне богослужіння за всіма спочилими християнами. Відрізняється виконанням канонічних релігійних піснеспівів, що надає урочистості події (як-от «Зі святими упокой», «З духами праведних» «Вічная пам’ять»). Термін введено у «Требнику Петра Могили» 1646.

У різних помісних церквах існують власні традиції чину й тривалості панахиди.

2) Публічне прощання з померлим біля труни або урни з прахом, траурне зібрання або мітинг, присвячені пам'яті померлого (громадянська панахида).

3) Жанр духовної музики, що сформувався на основі піснеспівів чину наприкінці 19 ст. У річищі загальних тенденцій розвитку богослужбової музики вирізняють два напрями жанру: а) зорієнтований винятково на канонічні засади, із дотриманням типологічних рис церковного співу (й нерідко наслідуванням місцевих, регіональних традицій); б) самобутні, концептуальні авторські твори (не є буквальним втіленням заупокійного молебню), для яких характерні драматизм, експресія, застосування новаторських стильових синтезів.

До цього жанру в українській музиці зверталися Д. Бортнянський, М. Вербицький, Г. Давидовський, К. Стеценко (пам’яті М. Лисенка, 1918; характеризують як вершинне явище в українській музиці) та ін. Аранжування композицій на основі місцевих розспівів створили Й. Вітошинський (1838‒1901), І. Бокшай (1874‒1940; обидва — тепер Україна) та ін. Варіанти мистецької інтерпретації ритуально-смислового поля панахиди втілено в «Панахиді за померлими з голоду» Є. Станковича (на слова Д. Павличка; 1992), Симфонії-реквіємі «Тридцять третій» О. Яковчука (1989), хорі «Пам’яті героїв Небесної сотні» Б. Фільц (2014). Так, «Панахида» Є. Станковича — це реквієм для повного складу симфонічного оркестру, двох мішаних хорів, баса, народного голосу та читця на канонічні тексти й вірші Д. Павличка, які з граничною напругою передають трагізм національної катастрофи.

Цитата

Олександр Кошиць про Кирила Стеценка: «Творчість того генія я люблю до безтями… Найбільшим твором його вважаю Панахиду, яку не тільки бачив, але й чув під управою самого автора в Києві. Вона повна нашої панахидної поезії тихого цвинтаря, з похиленими дерев’яними хрестами… Ту Панахиду хочеться співати, мов пісню, стільки там рідного, людяного, звичайно-надзвичайного… Чудово!».
Цит за: Відгуки минулого. О. Кошиць в листах до П. Маценка. Вінніпег : «Культура й Освіта», 1954. С. 66.

Література

Відгуки минулого. О. Кошиць в листах до П. Маценка. Вінніпег : «Культура й Освіта», 1954. 80 с. URL: https://diasporiana.org.ua/memuari/8876-vidguki-minulogo-o-koshits-v-listah-do-p-matsenka/
Костюк Н. Панахида // Українська музична енциклопедія : в 5 т. Київ : Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського, 2006. Т. 5. С. 59‒61.
Пархоменко Л. Кирило Стеценко. Київ : Музична Україна, 2009. 390 с.
Гнатів З. Я. З молитвою у вічність // Данило Роздольський. Панахида / Упоряд. П. Гушоватий, В. Шафета. Дрогобич : Посвіт, 2014. 12 с.
Етнографічний образ сучасної України. Корпус експедиційних етнографічних матеріалів : у 10 т. / Гол. ред. Г. Скрипник. Київ : Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, 2020. Т. 5: Поховально-поминальні звичаї та обряди. 464 с.
Новицька Т. «Панахида за померлими з голоду» Євгена Станковича // The Claquers. 2022. URL: https://theclaquers.com/posts/10397