Азот


Азот рідки.jpg

Азо́т (від грец. ἄζωτος — безжиттєвий), N — хімічний елемент V групи періодичної системи елементів Д. Менделєєва; атомний номер 7, атомна маса 14,0067. Природний азот складається з стабільних ізотопів 14N (99,635 %) і 15N (0,365 %). Азот відкрив 1772 шотландський учений Д. Резерфорд. В природі азот існує як складник повітря (за об’ємом 78,09 % і за масою 75,6 %), а також у формі нітратів і солей амонію; входить до складу нафти, живих організмів тощо. Азот — газ без запаху, кольору, смаку, легший за повітря; густина 1,2506 кг/м3 (при 0 °С і 760 мм рт. ст.); tпл. = 209,86 °С; tкип. = –195,8 °С. Азот зріджується важко, його критична температура –147,16 °С, а тиск — 3,39 Мн/м2 (33,9 бари); малорозчинний у воді. За звичайних умов азот хімічно малоактивний. В умовах високих температур, тиску і за наявності каталізатора утворює сполуки з воднем, киснем, металами тощо. В промисловості азот добувають фракційною перегонкою зрідженого повітря. В лабораторії азот можна добути нагріванням нітриту амонію NН42. Використовують у виробництві аміаку, як інертне середовище в різних процесах і пристроях; рідкий азот — в спеціальних холодильних установках. Азот є найважливішим біогенним елементом, необхідним для побудови білків, нуклеотидів і нуклеїнових кислот. Першорядна роль у засвоєнні молекулярного азоту належить деяким мікроорганізмам і синьо-зеленим водоростям. Первісним продуктом біологічної азотфіксації є аміак. Рослини й мікроорганізми перетворюють неорганічний амонійний азот на органічні сполуки — аміди й амінокислоти, а потім на кінцевий продукт засвоєння азоту — білки, нуклеотиди та нуклеїнові кислоти. Здатність тварин синтезувати амінокислоти обмежена (вони не можуть синтезувати 8 так званих незамінних амінокислот), тому основним джерелом азоту для них є білки, споживані з їжею. Білки в усіх організмах зазнають ферментативного розкладу до амінокислот з утворенням на наступному етапі розпаду неорганічного амонійного азоту. Останній у тварин виводиться з організму, а в рослин і мікроорганізмів використовується для нового синтезу амідів і амінокислот.

Література

  1. Фердман Д. Л. Биохимия. Москва, 1966.
  2. Некрасов Б. В. Основы общей химии. Mосква, 1973. Т. 2.
  3. Копілевич В. А. та ін. Загальна хімія. Київ, 2005.

Див. також

Автор ВУЕ