Джерело водне

Карстове джерело «Фонтен де Воклюз», Франція
Мінеральне джерело Тап Тапан зі значним умістом заліза. Остан Східний Азербайджан, Іран
Капличка над джерелом. Слатіна-над-Упоу, Краловоградецький край, Чехія

Джерело́ во́дне — природний вихід вод підземних на денну поверхню або на дні водного об’єкта (підводне джерело). Виникає під впливом земного тяжіння або гідростатичного тиску. Чинники утворення джерел: перетин водоносних горизонтів негативними формами сучасного рельєфу (наприклад, річковими долинами, балками, ярами, озерними улоговинами); геолого-структурні особливості місцевості [наявність тріщин, зон тектонічних порушень (див. Тектоніка літосферних плит), контакти вивержених і осадових порід]; фільтраційна неоднорідність водовмісних порід тощо.

Живлення

За гідродинамічними особливостями виділяють джерела водні висхідні (живляться за рахунок вод напірних) та низхідні (живляться безнапірими водами). Вчений-гідролог Олександр Михайлович Овчинников (1904–1965; Росія) виділив три групи джерел залежно від живлення: 1) водами верховодки; 2) водами ґрунтовими; 3) водами артезіанськими.

Джерела першої групи, які живить верховодка, розташовуються в зоні аерації, мають різкі коливання дебіту (аж до повного виснаження), хімічного складу і температури води.

Джерела, які живляться ґрунтовими водами, відрізняються переважно сталістю, але також схильні до сезонних коливань дебіту, складу й температури. Вони поділяються на ерозійні (з'являються в результаті поглиблення річкової мережі й розкриття водоносних горизонтів), контактні (приурочені до контактів порід різної водопроникності) і переливні [зазвичай висхідні, пов'язані з фаціальною (див. Фація) мінливістю пластів або з тектонічними порушеннями].

Джерела артезіанських вод відрізняються найбільшою сталістю режиму; вони тяжіють до областей розвантаження артезіанських басейнів.

Карстовими водами живляться т. з. сифонні джерела підземних вод, які діють періодично після наповнення карстової порожнини і сифонного каналу (з'єднує порожнину з поверхнею Землі). Приклад — найглибше у світі джерело водне Фонтен-де-Воклюз (рег. Прованс — Альпи — Лазуровий Берег, Франція) глибиною 255 м, з найбільшим дебітом води — 21,0 м3/с.

Терміном «воклюз» (за найменуванням французького джерела) називають будь-яке висхідне карстове джерело водне.

Серед найбільших за водністю у світі: Красний Ключ — 14,9 м3/с (Башкортостан, Росія); Велике джерело — 13,3 м3/с (шт. Міссурі, США); Аахське — 8,5 м3/с (фед. земля Баден-Вюртемберг, Німеччина).

Класифікація

За режимом джерела водні поділяють на: постійні, сезонні, тимчасові, періодичні (наприклад, гейзери).

За дебітом (дм3/с) джерела водні класифікують на: найменші ( до 0,001); досить малі (0,001–0,01); малі (0,01–0,1); незначні (0,1–1,0); значні (1,0–10); дуже значні (10–100); великі (100–1000); дуже великі (1 000–10 000); виключно великі (10 000–100 000; найбільші (понад 100 000).

За температурою води (°С) джерела поділяють на: виключно холодні (до 0); досить холодні (0–4); холодні (4–20); теплі (20–37); гарячі (37–42); досить гарячі (42–100); киплячі (понад 100).

Залежно від мінералізації води бувають прісними (до 1,0 г/дм3) та мінеральними (більше 1,0 г/дм3); за переважанням різних йонів чи специфічних компонентів (гідрокарбонатні, лужні, магнієві, сірководневі та ін.) (див. Мінеральні води).

Джерельна вода зазвичай чиста. Деякі джерела можуть бути забарвлені мінералами, які розчиняються у воді (так, вода, збагачена залізом, має жовто-коричневий колір).

Значення

Джерела водні використовуються для різних потреб людини, зокрема, для забезпечення питною водою, виробництва електроенергії, в іригації, бальнеології (мінеральні джерела), рекреації (для виробництва бутильованої води).

В Україні з джерел водних починаються річки Дністер, Бистриця Солотвинська, Збруч та ін.

Додатково

До джерел водних люди здавна ставилися шанобливо, відповідно облаштовували їх, міфологізували.

2011–2019 науковцями Карпатського національного природного парку Русланом Леонідовичем Кравчинським і Мартою Василівною Корчемлюк та професором Київського національного університету імені Тараса Шевченка Валентином Кириловичем Хільчевським досліджено понад 300 джерел водних на території природного парку. Встановлено, що майже всі джерела водні тут є «прісні» (30–500 мг/дм3), «досить малі» або «малі» за дебітами (від 0,002–0,005 дм3/с до 0,04–0,08 дм3/с), «холодними» — за температурним режимом води (4,6–19,5 °С). Джерельна вода природного парку має високу якість.

Спеціального державного моніторингу за станом джерел водних в країні немає. У справі охорони їх від забруднення важливою є роль місцевих органів самоврядування та громадських природоохоронних організацій.

Література

  1. Справочное руководство гидрогеолога / Под ред. В. М. Максимова. 3-е изд. Ленинград : Недра, 1979. Т. 1. 512 с.
  2. Хільчевський В. К. До питання про класифікацію природних вод за мінералізацією // Гідрологія, гідрохімія і гідроекологія. 2003. Т. 5. С. 11–18.
  3. Терлецька Г. Результати моніторингу природних джерел на території м. Києва // Світогляд. 2009. № 4. С. 60–65.
  4. Springer A. E., Stevens L. E., Ledbetter J. D. et al. Ecohydrology and Stewardship of Alberta Springs Ecosystems // Ecohydrology. 2015. 8(5). Р. 896–910.
  5. Кравчинський Р. Л., Хільчевський В. К., Корчемлюк М. В. та ін. Моніторингові дослідження природних водних джерел на території Карпатського національного природного парку / За ред. В. К. Хільчевського. Івано-Франківськ: Фоліант. 2019. 124 с.

Автор ВУЕ

В. К. Хільчевський


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Хільчевський В. К. Джерело водне // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Джерело водне (дата звернення: 25.09.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
27.07.2020

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ