Джерело водне

Джерело поблизу селища Ворохти Івано-Франківської області, Україна

Карстове джерело «Фонтен де Воклюз», Франція

Мінеральне джерело Тап Тапан зі значним умістом заліза. Остан Східний Азербайджан, Іран

Капличка над джерелом. Слатіна-над-Упоу, Краловоградецький край, Чехія

Джерело́ во́дне — природний вихід вод підземних на денну поверхню або на дні водного об’єкта (підводне джерело).

Походження

Виникає під впливом земного тяжіння або гідростатичного тиску. Чинники утворення джерел: перетин водоносних горизонтів негативними формами сучасного рельєфу (наприклад, річковими долинами, балками, ярами, озерними улоговинами); геолого-структурні особливості місцевості [наявність тріщин, зон тектонічних порушень (див. Тектоніка літосферних плит), контакти вивержених і осадових порід]; фільтраційна неоднорідність водовмісних порід тощо.

Живлення

За гідродинамічними особливостями виділяють джерела водні висхідні (живляться за рахунок вод напірних) та низхідні (живляться безнапірими водами). Вчений-гідролог О. Овчинников (1904–1965; тепер Росія) виділив три групи джерел залежно від живлення: 1) водами верховодки; 2) водами ґрунтовими; 3) водами артезіанськими.

Джерела першої групи, які живить верховодка, розташовуються в зоні аерації, мають різкі коливання дебіту (аж до повного виснаження), хімічного складу і температури води.

Джерела, які живляться ґрунтовими водами, відрізняються переважно сталістю, але також схильні до сезонних коливань дебіту, складу й температури. Вони поділяються на ерозійні (з'являються в результаті поглиблення річкової мережі й розкриття водоносних горизонтів), контактні (приурочені до контактів порід різної водопроникності) і переливні [зазвичай висхідні, пов'язані з фаціальною (див. Фація) мінливістю пластів або з тектонічними порушеннями].

Джерела артезіанських вод відрізняються найбільшою сталістю режиму; вони тяжіють до областей розвантаження артезіанських басейнів.

Карстовими водами живляться так звані сифонні джерела підземних вод, які діють періодично після наповнення карстової порожнини і сифонного каналу (з'єднує порожнину з поверхнею Землі). Приклад — найглибше у світі джерело водне Фонтен-де-Воклюз (регіон Прованс — Альпи — Лазуровий Берег, Франція) глибиною 255 м, з найбільшим дебітом води — 21,0 м³/с.

Терміном «воклюз» (за найменуванням французького джерела) називають будь-яке висхідне карстове джерело водне.

Серед найбільших за водністю у світі: Красний Ключ — 14,9 м³/с (Башкортостан, Росія); Велике джерело — 13,3 м³/с (шт. Міссурі, США); Аахське — 8,5 м³/с (фед. земля Баден-Вюртемберг, Німеччина).

Класифікація

За режимом джерела водні поділяють на: постійні, сезонні, тимчасові, періодичні (наприклад, гейзери).

За дебітом (дм³/с) джерела водні класифікують на: найменші ( до 0,001); досить малі (0,001–0,01); малі (0,01–0,1); незначні (0,1–1,0); значні (1,0–10); дуже значні (10–100); великі (100–1000); дуже великі (1 000–10 000); виключно великі (10 000–100 000; найбільші (понад 100 000).

За температурою води (°С) джерела поділяють на: виключно холодні (до 0); досить холодні (0–4); холодні (4–20); теплі (20–37); гарячі (37–42); досить гарячі (42–100); киплячі (понад 100).

Залежно від мінералізації води бувають прісними (до 1,0 г/дм³) та мінеральними (більше 1,0 г/дм³); за переважанням різних йонів чи специфічних компонентів (гідрокарбонатні, лужні, магнієві, сірководневі та ін.) (див. Мінеральні води).

Джерельна вода зазвичай чиста. Деякі джерела можуть бути забарвлені мінералами, які розчиняються у воді (так, вода, збагачена залізом, має жовто-коричневий колір).

Значення

Джерела водні використовують для різних потреб людини, зокрема, для забезпечення питною водою, виробництва електроенергії, в іригації, бальнеології (мінеральні джерела), рекреації (для виробництва бутильованої води).

В Україні з джерел водних починаються річки Дністер, Бистриця-Солотвинська, Збруч та ін.

Додатково

До джерел водних люди здавна ставилися шанобливо, відповідно облаштовували їх, міфологізували.

2011–2019 науковці Карпатського національного природного парку Р. Кравчинський і М. Корчемлюк та професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка В. Хільчевський дослідили понад 300 джерел водних на території природного парку. Встановлено, що майже всі джерела водні тут є «прісні» (30–500 мг/дм³), «досить малі» або «малі» за дебітами (від 0,002–0,005 дм³/с до 0,04–0,08 дм³/с), «холодними» — за температурним режимом води (4,6–19,5 °С). Джерельна вода природного парку має високу якість.

Спеціального державного моніторингу за станом джерел водних в країні немає. У справі охорони їх від забруднення важливою є роль місцевих органів самоврядування та громадських природоохоронних організацій.

Література

Справочное руководство гидрогеолога : в 2 т. / Под ред. В. М. Максимова. 3-е изд. Ленинград : Недра, 1979. Т. 1. 512 с.
Хільчевський В. К. До питання про класифікацію природних вод за мінералізацією // Гідрологія, гідрохімія і гідроекологія. 2003. Т. 5. С. 11–18.
Терлецька Г. Результати моніторингу природних джерел на території м. Києва // Світогляд. 2009. № 4. С. 60–65.
Springer A. E., Stevens L. E., Ledbetter J. D. et al. Ecohydrology and Stewardship of Alberta Springs Ecosystems // Ecohydrology. 2015. № 8 (5). Р. 896–910.
Кравчинський Р. Л., Хільчевський В. К., Корчемлюк М. В. та ін. Моніторингові дослідження природних водних джерел на території Карпатського національного природного парку. Івано-Франківськ : Фоліант, 2019. 124 с.

Автор ВУЕ

В. К. Хільчевський

Покликання на цю статтю: Хільчевський В. К. Джерело водне // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Джерело водне (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 27.07.2020