Паперова архітектура
Паперо́ва архітекту́ра — продукт концептуального (пошукового) архітектурного проєктування.
Це архітектурні ідеї, не призначені для практичної реалізації, зафіксовані у будь-якій об’єктивній формі, здебільшого на папері (звідси назва).
Характеристика
У більшості європейських мов щодо цього поняття вживають термін «візіонерська архітектура», підкреслюючи її умоглядний характер, відірваність від життєвих реалій і спрямованість у майбутнє. Вона пов’язана з такими поняттями, як концептуальна архітектура, утопічна архітектура, фантастична архітектура, футуристична архітектура і зазвичай охоплює їх, попри незначні відмінності у змісті кожного з цих понять. Твори паперової архітектури — це авторські начерки, ескізи, іноді — макети, які в разі реалізації втілених у них архітектурних задумів потребували б розроблення проєктно-кошторисної документації; проте самі автори визнали це недоцільним або нездійсненним. До паперової архітектури нерідко відносять також архітектурні проєкти, за якими не збудовано споруди (з будь-яких причин), зокрема й більшість проєктів, поданих на архітектурні конкурси.
Паперова архітектура не впливає безпосередньо на архітектурне середовище, проте відіграє важливу роль у розвитку новаторських тенденцій в архітектурній творчості кожної історичної епохи, починаючи з Відродження.
Історична довідка
Зародження паперової архітектури пов’язують із поширеними у європейському образотворчому мистецтві зображеннями фантастичних будівель, споруд, комплексів і ансамблів їх, а також міст [картина П. Брейгеля (старшого) «Вавилонська вежа»]. Архітектурні фантазії Леонардо да Вінчі, фантастичні архітектурні пейзажі й інтер’єри численних італійських художників 15–16 ст., особливо Рафаеля Санті, аналогічні за змістом полотна Ю. Робера і графічні аркуші Дж. Б. Піранезі, проєкти ідеальних міст Філарете (Антоніо ді П’єтро Аверліно; 1400–1469; тепер Італія), В. Скамоцці, А. Дюрера та інших спонукали архітекторів до новаторства, що іноді ігнорувало фізичні закони. Це проявилося у творчості французьких архітекторів 18 — початку 19 ст.: Е.-Л. Булле і К.-Н. Леду. Пріоритетами їх були не реалізація проєктів створення конкретних будівель, споруд, комплексів їх, а стимулювання нетривіального мислення, відкриття нових шляхів розвитку зодчества. Але наскільки нестримною й зухвалою була паперова творчість цих архітекторів (фантастичні композиції, що подолали життя і його обмеження), настільки ж поміркованими, кволими були створені ними споруди у містах Франції. Проте сміливі архітектурні ідеї обох завдяки публікаціям широко розійшлися по Європі. У доробку Леду — фантастичні проєкти будинків: сторожа у вигляді сфери; директора джерел річки Лу у вигляді бочки, з якої витікає вода; стельмаха у вигляді колеса; лісоруба у вигляді пірамідальної купи дров; приголомшливі своєю гігантоманією проєкти мисливських замків і вілл; зловісно-пророчий проєкт заводу з виробництва зброї. Найвідомішим проєктом Булле є Ньютоніум (кенотаф І. Ньютона) у вигляді велетенської пустотілої сфери на п’єдесталі.
Протягом 19 ст. поява нових будівельних матеріалів і конструкцій стимулювала фантазію архітекторів, прикладом чого є проєкт вежі невідомого призначення 300 м заввишки (архітектор A. Шансель; дати народження та смерті невідомі, 19 ст.; Франція). На початку 20 ст. італійський футуризм в особі архітектора А. Сант Елії (1888–1916; Італія) започаткував сучасний етап розвитку паперової архітектури. Він — співавтор «Маніфесту футуризму» (див. Марінетті, Філіппо Томмазо). Його серія проєктних ескізів «Нове місто», експонована на єдиній прижиттєвій виставці й репродукована у каталозі, суттєво вплинула на світові архітектуру й містобудування.
Захоплення паперовою архітектурою характерне для тоталітарних режимів 20 ст. у СРСР і Німеччині. Яскравим проявом є проєкт 1925 київського студента-архітектора Я. Б. Горфайна (дати народження та смерті невідомі, 20 ст.; тепер Україна). Його «робітничо-селянський палац» у формах кубізму включає велетенські, заввишки у 5 поверхів, стилізовані голови К. Маркса, В. Леніна, Ф. Енгельса. Аналогічним за абсурдністю був і проєкт «Палацу Рад» у м. Москві 1930-х (не реалізовано). У Німеччині найвизначнішим витвором паперової архітектури є план радикальної реконструкції м. Берліна 1939, який розробив А. Шпеєр згідно з ідеями та ескізами А. Гітлера. За цим планом у 1950 Берлін мав стати столицею Європи з велетенськими проспектами, площами, репрезентативними спорудами, надмірні розміри яких неможливо обґрунтувати практичними потребами. Лідери обох тоталітарних режимів (А. Гітлер, Й. Сталін) цікавилися паперовою архітектурою одне одного й конкурували у цій сфері. У містобудуванні найвідомішими є паперові проєкти архітектора Ле Корбюзьє. Для м. Парижа він 1925 опрацював так званий План Вуазен, що передбачав знесення кварталів старої забудови в історичному центрі міста і будівництво десятків житлових хмарочосів серед парків. Аналогічний його проєкт для м. Москви 1930-х передбачав знесення всієї історичної забудови міста, крім Московського кремля. Тож паперова архітектура пов’язана переважно з революційними, лівацькими, тоталітарними ідеологіями й практиками.
У 1980-х за умов суворих обмежень в архітектурі, властивих тоталітарному режиму СРСР, у м. Москві сформувалася група архітекторів, що практикували паперову архітектуру, влаштовуючи виставки й публікації в пресі своїх фантастичних проєктів. Проте помітного впливу на розвиток архітектурної теорії та практики це не справило. Російську паперову архітектуру репрезентували на Венеційському бієнале 2000: оскільки того року РФ не представила жодного мистецького твору, то експонували цикл документальних фотографій «Руїни раю» одного з учасників групи архітекторів. На них зафіксовано руйнування владою старовинних споруд та історичного архітектурного середовища м. Москви. Тоді уперше в історії бієнале російському архітектору було присуджено спеціальний приз зі знущальним формулюванням «за видатну участь в експозиції російського павільйона і яскраве оприявнення образності занедбаних руїн Утопії».
В архітектурі кінця 20 — першої чверті 21 ст. до представників паперової архітектури належить П. Цумтор. До них нерідко зараховують також засновника «нового урбанізму» Л. Крієра (1946; Люксембург — 2025; Іспанія) та без належних підстав — деяких послідовників деконструктивізму: Р. Колгаса, З. Хадід, П. Айзенмана (нар. 1932; США), Д. Лібескінда (нар. 1946; Польща) тощо.
Проєкт вежі, 300 м заввишки;
архітектор A. Шансель
А. Сант Елія. «Нове місто»
Архітектор Я. Горфайн.
Проєкт робітничо-селянського палацу 1925 р., м. Київ
Додатково
До паперової архітектури іноді помилково зараховують виготовлені з паперу макети будівель, споруд, їхніх комплесів, ансамблів, фрагментів. Така діяльність і її результати насправді є архітектурним макетуванням, що не залежить від матеріалу, з якого виготовляють макет (папір, картон, пластик, дерево, гіпс, метал тощо).
Література
- Lampugnani V. M. Visionary Architecture of the Twentieth Century: Master drawings from Frank Lloyd Wright to Aldo Rossi. London : Thames & Hudson, 1982. 196 p.
- Feuerstein G. Visionäre Architektur: Wien 1958/1988. Berlin : Ernst & Sohn, 1988. 296 p.
- Мардер А. П., Євреїнов Ю. М., Пламеницька О. А. та ін. Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 54.
- Lemagny J. –C. Visionary Architects: Boullée, Ledoux, Lequeu. Santa Monica : Hennessey+Ingalls, 2002. 240 p.
- Проскуряков В. Ідеї «паперової архітектури» в навчальному футуристичному проєктуванні Львівської архітектурної школи // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Серія: «Архітектура». № 2 (6). Львів : Львівська політехніка, 2021. С. 58–68.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Паперова архітектура // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Паперова архітектура (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 23.07.2025
