Булле, Етьєн-Луї

Булле́, Етьє́н-Луї́ (фр. Boullée, Etienne-Louis; 12.02.1728, м. Париж, Франція — 04.02.1799, там само) — архітектор, педагог, представник класицизму, член Королівської академії архітектури та номінальний придворний архітектор короля Прусії Фрідріха ІІ Великого (з 1762), член Інституту Франції (з 1795).

Булле Етьєн-Луї. Проект Оперного театру в м. Парижі, 1781

Булле, Етьєн-Луї

(Boullée, Etienne-Louis)

Народження 12.02.1728
Місце народження Париж
Смерть 04.02.1799
Місце смерті Париж
Проект кенотафа І. Ньютона (Ньютоніума), 1784
Проект кенотафа І. Ньютона, переріз, 1784

Життєпис

Батько, геодезист Л. К. Булле, рекомендував синові стати архітектором. 1744–1747 навчався в приватній Школі мистецтв архітектора Ж.-Ф. Блонделя в м. Парижі, Франція. Після цього чого розпочав власну архітектурну практику. Перші замовлення на реконструкцію, декорування, а згодом і проектування приватних особняків отримував від 1752 (більшість не збережено). 1762 обраний членом Королівської академії архітектури. 1776 почав працювати на графа д’Артуа, майбутнього Карла Х, 1778 призначений архітектором Будинку інвалідів, 1780 — технічним наглядачем Військової школи. Водночас 1778–1788 обіймав посаду професора Національної школи мостів і шляхів. Його учнем був Ж. Ф. Шальгрен. Після Великої французької революції брав активну участь у діяльності різних громадських установ, журі конкурсів, був одним з ініціаторів створення Інституту Франції як академічної установи замість ліквідованих революцією королівських академій. Заповів усі свої проекти, рисунки й рукописи французькому народові. Їх зберігають у Національній бібліотеці Франції.

Творчість

Булле пов’язаний з архітектурною стилістикою, названою «революційним класицизмом».

Найбільше прославився як архітектор-візіонер, що проектував немислимі споруди; базувався на прогресивній філософії Просвітництва, прихильності до простих геометричних форм без декору та прагненні до велетенських фізичних розмірів. Використовував прийом багаторазового повтору одного й того самого елемента (нескінченні колонади та ряди кипарисів). Через це його звинувачували в мегаломанії. Мета такої архітектури — створити враження небувалої, нелюдської величі й урочистості, викликати почуття благоговіння перед грандіозністю раціонально влаштованого Всесвіту. Характерним прикладом є проект Ньютоніума — кенотафу І. Ньютона у формі пустотілої сфери діаметром 150 м, установленої на циліндричний п’єдестал, оточений кипарисами; інтер’єр вирішено в стилі сучасних планетаріїв, як зоряне небо (проект не реалізований, але широко розтиражований по світу). Булле — автор особняків у м. Парижі: Отель Александр (1763) та Отель де Брюнуа (1774–1779; не збережено). Серед нереалізованих проектів: нова церква Мадлен (1777–1781); палац графа д’Артуа (1780); оперний театр (1781); Палац правосуддя (1782); музей (1783); Національна бібліотека (1785); Національний палац (1792).

Булле дотримувався концепції «промовистої архітектури» (фр. L'architecture parlante): загальний вигляд споруди повинен засвідчувати її функціональне призначення й соціальну роль. 1796–1797 виклав свої теоретичні погляди в книжці «Архітектура: есе про мистецтво», яка лишилася невідомою сучасникам і вперше опублікована 1953. Проекти Булле вплинули на творчі пошуки в архітектурі 19–20 ст., особливо архітекторів А. Россі і Луїса Кана (І.-Л. Шмуйловський, 1901–1974; Росія, США). Це один із рідкісних випадків, коли не збудовані споруди, а фантастичні, неможливі для реалізації проекти архітектора справили помітний вплив на розвиток світової архітектури.

Додатково

Для французького класицизму часів Булле характерний потяг до символічних простих форм, що яскраво виявився у творчості його колеги К.-Н. Леду. Вони вдвох започаткували паперову архітектуру — архітектурне проектування, розраховане не на реалізацію проектів, а на їх публікацію для стимулювання творчого мислення, відкриття нових шляхів розвитку архітектури (проект кенотафа Ньютона — Ньютоніум). Це зумовило парадокс: наскільки нестримною, зухвалою, майже безумною була паперова творчість обох архітекторів — фантастичні композиції, що ігнорували життєві обставини та фізичні закони, — настільки ж поміркованими, боязкими й кволими були їхні реалізовані будівлі.

Цитата

«Ще одна особливість властива поколінню, яке працювало у Франції доби Людовика XVI, — це пристрасть до всього фізично гігантського, до велетенського масштабу. Тільки колосальні споруди видаються гідними великого архітектора».

 (Цит. за кн.: Грабарь И. Э. Александровский классицизм и его французские источники // О русской архитектуре. Москва : Наука, 1969. С. 287. Переклад В. В. Вечерського).


Література

  1. Pérouse de Montclos J.-M. Étienne-Louis Boullée. Paris : Flammarion, 1994. 287 p.
  2. Вечерський В. В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 179–180.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Булле, Етьєн-Луї // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Булле, Етьєн-Луї (дата звернення: 18.10.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
13.10.2021


Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ