Булле, Етьєн-Луї
Булле́, Етьє́н-Луї́ (фр. Boullée, Etienne-Louis; 12.02.1728, м. Париж, Франція — 04.02.1799, там само) — архітектор, педагог, представник класицизму, член Королівської академії архітектури та номінальний придворний архітектор короля Прусії Фрідріха ІІ Великого (з 1762), член Інституту Франції (з 1795).
|
Булле, Етьєн-Луї (Boullée, Etienne-Louis) | |
|---|---|
| Народження | 12.02.1728 |
| Місце народження | Париж |
| Смерть | 04.02.1799 |
| Місце смерті | Париж |
Життєпис
Батько, геодезист Л. К. Булле, рекомендував синові стати архітектором. 1744–1747 навчався в приватній Школі мистецтв архітектора Ж.-Ф. Блонделя в м. Парижі, Франція. Після цього розпочав власну архітектурну практику. Перші замовлення на реконструкцію, декорування, а згодом і проєктування приватних особняків отримував від 1752 (більшість не збережено). 1762 обраний членом Королівської академії архітектури. 1776 почав працювати на графа д’Артуа, майбутнього Карла Х, 1778 призначений архітектором Будинку інвалідів, 1780 — технічним наглядачем Військової школи. Водночас 1778–1788 обіймав посаду професора Національної школи мостів і шляхів. Його учнем був Ж. Ф. Шальгрен. Після Великої французької революції брав активну участь у діяльності різних громадських установ, журі конкурсів, був одним з ініціаторів створення Інституту Франції як академічної установи замість ліквідованих революцією королівських академій. Заповів усі свої проєкти, рисунки й рукописи французькому народові. Їх зберігають у Національній бібліотеці Франції.
Творчість
Булле пов’язаний з архітектурною стилістикою, названою «революційним класицизмом».
Найбільше прославився як архітектор-візіонер, що проєктував немислимі споруди; базувався на прогресивній філософії Просвітництва, прихильності до простих геометричних форм без декору та прагненні до велетенських фізичних розмірів. Використовував прийом багаторазового повтору одного й того самого елемента (нескінченні колонади та ряди кипарисів). Через це його звинувачували в мегаломанії. Мета такої архітектури — створити враження небувалої, нелюдської величі й урочистості, викликати почуття благоговіння перед грандіозністю раціонально влаштованого Всесвіту. Характерним прикладом є проєкт Ньютоніума — кенотафу І. Ньютона у формі пустотілої сфери діаметром 150 м, установленої на циліндричний п’єдестал, оточений кипарисами; інтер’єр вирішено в стилі сучасних планетаріїв, як зоряне небо (проєкт не реалізований, але широко розтиражований по світу). Булле — автор особняків у м. Парижі: Отель Александр (1763) та Отель де Брюнуа (1774–1779; не збережено). Серед нереалізованих проєктів: нова церква Мадлен (1777–1781); палац графа д’Артуа (1780); оперний театр (1781); Палац правосуддя (1782); музей (1783); Національна бібліотека (1785); Національний палац (1792).
Булле дотримувався концепції «промовистої архітектури» (фр. L'architecture parlante): загальний вигляд споруди повинен засвідчувати її функціональне призначення й соціальну роль. 1796–1797 виклав свої теоретичні погляди в книжці «Архітектура: есе про мистецтво», яка лишилася невідомою сучасникам і вперше опублікована 1953. Проєкти Булле вплинули на творчі пошуки в архітектурі 19–20 ст., особливо архітекторів А. Россі і Луїса Кана (І.-Л. Шмуйловський, 1901–1974; Росія, США). Це один із рідкісних випадків, коли не збудовані споруди, а фантастичні, неможливі для реалізації проєкти архітектора справили помітний вплив на розвиток світової архітектури.
Додатково
Для французького класицизму часів Булле характерний потяг до символічних простих форм, що яскраво виявився у творчості його колеги К.-Н. Леду. Вони вдвох започаткували паперову архітектуру — архітектурне проєктування, розраховане не на реалізацію проєктів, а на їх публікацію для стимулювання творчого мислення, відкриття нових шляхів розвитку архітектури (проєкт кенотафа Ньютона — Ньютоніум). Це зумовило парадокс: наскільки нестримною, зухвалою, майже безумною була паперова творчість обох архітекторів — фантастичні композиції, що ігнорували життєві обставини та фізичні закони, — настільки ж поміркованими, боязкими й кволими були їхні реалізовані будівлі.
Цитата
«Ще одна особливість властива поколінню, яке працювало у Франції доби Людовика XVI, — це пристрасть до всього фізично гігантського, до велетенського масштабу. Тільки колосальні споруди видаються гідними великого архітектора».
Цит. за: Грабарь И. Э. Александровский классицизм и его французские источники // О русской архитектуре. Москва : Наука, 1969. С. 287. Переклад В. В. Вечерського.
Література
- Pérouse de Montclos J.-M. Étienne-Louis Boullée. Paris : Flammarion, 1994. 287 p.
- Вечерський В. В. Курс історії архітектури. Київ : Інститут проблем сучасного мистецтва, 2006. С. 179–180.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Булле, Етьєн-Луї // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Булле, Етьєн-Луї (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 13.10.2021
