Діонісій Малий

Діоні́сій Ма́лий (лат. Dionysius Exiguus, від лат. еxiguus, букв. — малий, смиренний; точні дати й місця народження та смерті невідомі, бл. 470, Скіфія — ймовірно бл. 544, м. Рим, тепер Італія, за іншою версією — монастир Віваріум, Південна Італія) — чернець-аскет, перекладач, хронолог, каноніст, святий.

Життєпис

Джерелами відомостей про життя Діонісія є його твори та короткі повідомлення церковних діячів. Згідно з ними, Діонісій як гето-дак походив із Малої Скіфії, з Подунав’я (див. Добруджа).

Наприкінці 5 ст. він прибув у м. Рим, де письменник Кассіодор залучив його до наукової діяльності. Очевидно це відбулося за часів папи Анастасія II (496–498), але не раніше смерті папи Геласія I (496, оскільки сам Діонісій повідомляє, що він не застав цього папу живим). Діонісій був добре знайомий із папою Горміздом та іншими відомими римськими церковними діячами того часу. Він також підтримував зв’язки з т. з. скіфськими ченцями, своїми співвітчизниками, коли вони прибули в Рим (519).

Провів ченцем у м. Римі решту (або більшу частину) життя. За повідомленням Фелікса Гіллітанського, який у 616 склав продовження його пасхалії, та Беди Преподобного, Діонісій був не простим ченцем, але абатом монастиря в Римі. Це повідомлення підтверджують і пізніші автори, зокрема Йоганн Трітемій (1462–1516), проте суперечить даним Кассіодора.

За однією з версій, завершивши активну церковну діяльність, усамітнився у монастирі Віваріум, який Кассіодор влаштував у своєму родовому маєтку Сціллаціум (після 540, але не пізніше 556, коли Кассіодор у трактаті «De institutione divinarum litterarum» згадує про Діонісія як про спочилого).

Праці

Разом із Кассіодором Діонісій тривалий час вивчав діалектику, пізніше розкрився його талант як перекладача та компілятора.

Він переклав з грецької мови латиною церковно-канонічні збірки (лат. canones ecclesiastici), які згодом набули поширення в Римській церкві. Діонісій Малий міг вільно і з надзвичайною точністю перекладати як з грецької мови латиною, так і з латини грецькою. Перші його твори складаються з різних послань і перекладів:

три послання-передмови до збірки канонів, адресовані єпископу Фессалонікійському Стефану (бл. 515–528), папі Гормізду та пресвітеру Юліану — учневі папи Геласія І та настоятелю монастиря Св. Анастасія, на прохання якого Діонісій уклав збірку папських декреталій;
«Канони апостолів» (лат. Canones Apostolorum), або «Церковні правила святих апостолів» (Regulae Ecclesiasticae Sanctorum Apostolorum), які включають перші 50 (із 85) Апостольських правил та адресовані папі Гормізду;
«Канони та правила грецьких Соборів» (Canones et regulae conciliorum Graecorum), тобто східних церков (165 правил): Першого та Другого Вселенських соборів (див. Нікейський собор 325, Перший Константинопольський собор 381); Анкірського (313), Неокесарійського (між 314 і 325), Гангрського (бл. 340), Антіохійського (341) та Лаодікійського (343) помісних соборів, укладені в хронологічному порядку.

До правил цих соборів Діонісій Малий долучив зі своєю нумерацією:

«Правила Сардикійського (343/344) Собору» (Canones Synodi Sardicensis): 21 правило цього собору були укладені латиною і потім перекладені грецькою;
«Збірку канонів Африканської Церкви» (Codex canonum Ecclesiae Africanae), які є зібранням зі 138 різних соборних документів та постанов (канонів) Карфагенських соборів 348–419; до них приєднано 1-ше соборне послання папи Боніфація І та Кирила Александрійського єпископам Африки, послання Аттіка, архієпископа Константинопольського (406 — 425/426), копія Нікейського Символу віри та послання папи Целестіна І;
«Постанови Халкедонського собору» (Chalcedonensis concilii Decreta), Четвертого Вселенського собору 451, що складаються з 27 правил.
Завершує канонічний збірник «Збірка постанов Римських єпископів» (Collectio decretorum pontificum Romanorum; 498–514), тобто зведення церковних канонів, папських декреталій і соборних актів за одне століття (кін. 4 — кін. 5 ст.), відоме під назвою Діонісіана (Collectio Dionysiana). Укладено Діонісієм після грецької частини збірника на прохання пресвітера Юліана і містить 28 найважливіших папських послань, пов'язаних головно із церковно-дисциплінарними та канонічними питаннями, меншою мірою — з догматичними. Загалом містить послання папи Сиріція у 15 розділах, 21 послання папи Інокентія I (401–417), 2 послання папи Зосіми (417–418), 4 — від часів папи Боніфація I (418–422), 3 — папи Целестіна (422–432), 8 — папи Лева I Великого (усі — 5 ст.) з едиктом імператора Гонорія (395–423) (Scripta beatitudinis…).

До «Послань Целестіна галльським єпископам» (Apostolici verba…) уперше були приєднані «Глави, або Судження попередніх єпископів апостольського престолу про благодать Божу і вільну волю» (Capitula seu Praeteritorum episcoporum sedis apostolicae auctoritates de gra tia Dei et libero voluntatis arbitrio), укладені в 435–442 Проспером Аквітанським з авторитетних суджень пап Інокентія I й Зосіми, схвалених Зосімою визначень Карфагенського Собору (418), дох посилань на літургійну практику і коментарів.

За чудового знання грецької мови Діонісій як перекладач значно прислужився церковному праву та християнській хронології, історії чернецтва, догматиці. Канонічні збірники соборів 325–451 існували в Італії й до Діонісія, але жоден із них не зажив шанування, рівного Діонісієвим.

Йому також належать агіографічні переклади латинською мовою житій святих:
а) «Житія св. Пахомія» (Vita S. Pachomii), передмова до якого адресована певній «знатній римській пані», яка попросила Діонісія перекласти для неї житіє єгипетського подвижника.
б) «Віднайдення голови св. Іоанна Хрестителя» (De inventione capitis S. Joannis Baptistae) — переклад оповіді, написаної грецькою мовою архимандритом Маркеллом.

Єдиний грецький філософсько-богословський твір, який Діонісій Малий переклав латиною, — трактат Григорія Нисського «Про влаштування людини» (De conditione hominis). Передмова адресована пресвітеру Євгіппію — замовнику цього перекладу.

Найважливішими догматико-полемічними текстами, які Діонісій переклав з грецької мови, є трактати проти несторіанства, що за тематикою суголосні його церковно-канонічним працям: «Соборне послання св. Кирила та Александрійського собору проти Несторія» та 17-те послання Кирила з 12 анафематизмами, схвалене Александрійським собором (430).

Також знані переклади христологічних документів, раніше невідомих на Заході:

«Двох послань св. Кирила Александрійського до Суккесса» (Duae epistolae S. Cyrilli Alexandrini ad Successum) — переклад 45 і 46-го послань Кирила до єпископа Діокесарії Ісаврійської, присвячених спростуванню низки несторіанських тверджень (виконані на прохання скіфських ченців Іоанна Максенція й Леонтія);
«Слова Прокла Константинопольського про Богородицю» (Oratio Procli Constantinopolitani de Deipara) — переклад 1-ї проповіді майбутнього архієпископа Константинопольського Прокла (434 — 446/447) «Похвала Пресвятої Богородиці Марії» (виголошена 428), де розкривається православна христологія всупереч несторіанській;
«Томоса Прокла Константинопольського до вірменів про віру» (Tomus Procli Constantinopolitani ad Armenos de fide) — переклад 2-го віроповчального послання Прокла, адресованого вірменським єпископам, пресвітерам і архимандритам, в якому автор спростовує аргументи своїх супротивників несторіан й висвітлює православне христологічне вчення;
13-го послання Прокла до Патріарха Антіохійського Домна ІІ (442–449);
переклади з латини грецькою двох послань папи Целестіна I: «До Несторія» (Ad Nestorium) та «До кліру й народу константинопольського» (Ad clerum et populum Constantinopolitanum).

Пасхалія. Нове літочислення

Найбільшу славу Діонісію принесли твори, присвячені правилам обчислення часу святкування Великодня. Головним з них є «Твір про великий Пасхальний цикл» (Libellus de cyclo mango Paschae; 525). Позаяк у 525 (241-й рік тодішньої ери Діоклетіана) залишалося 6 років до закінчення чинної пасхалії, Папа Римський Іоанн І доручив Діонісію Малому скласти нові пасхальні таблиці. Діонісій відмовився від тогочасного літочислення, що починалося від першого року правління гонителя християн імп. Діоклетіана (284 н. е.), і перевів пасхальні таблиці з александрійського календаря на юліанський, тобто об’єднав східний і західний способи літочислення ab incarnatione Domini (від Втілення Господа).

Під час укладання нової пасхалії Діонісій враховував факт «місячного циклу», за яким Місяць що дев’ятнадцять років перебуває у тій самій фазі. Надалі Діонісій уже сам прорахував «сонячний цикл», з’ясувавши, що через кожні 28 р. відбувається цілковитий збіг днів тижня з числами місяця. Таким чином, через кожні 532 р. (добуток тривалості місячного й сонячного циклів, тобто 19×28) за юліанським календарем розпочинається новий цикл повного збігу чисел місяця юліанського календаря, днів тижня і фаз Місяця.

Виходячи з того, що вже з часів раннього християнства існувала традиція відзначати Різдво Христове 25 грудня (в день язичницького Свята Сонця), Діонісій вирішив, що Ісус мав народитися саме в неділю. Оскільки 25 грудня припадало на неділю в 533, то і 532 роки тому (тобто в 1 н. е.) 25 грудня було саме в неділю. При цьому Діонісій виходив із того, що Ісус розпочав Свою проповідницьку діяльність у 30 років (за Євангелієм від Луки), а розп’ятий був напередодні юдейської Пасхи за імп. Тіберія. Отже, для того періоду тільки в 1 н. е. (або 754 від заснування Рима) Різдво припадало на неділю. Як дату воскресіння Христового Діонісій Малий міг узяти тільки 25 березня 31 н. е., оскільки в усі інші роки великодній повний місяць за александрійською пасхалією припадав не на неділю, а на четвер або п’ятницю (Мт. 27: 62; Мк. 15: 42; Лк. 23: 54; Ів. 19: 14, 31) і був надто віддалений від 15-го року правління імп. Тіберія (Лк. 3: 1).

Позначивши початок таблиці як 532 «від Втілення Ісуса Христа», Діонісій прийняв попередній рік за закінчення 532-річного циклу. Початком нового циклу він вважав «рік Втілення», який, за таким підходом, датується «нульовим» роком (1 р. «до Різдва Христового», або Р. Х., тепер у світському літочисленні — «до нової ери»). Щоправда, «ера Діонісія Малого» має серйозний недолік: її початок, узятий за рік Різдва Христового, не має надійних підстав. Парадокс у тому, що 1-й рік ери Діонісія Малого не відповідає історичній хронології життя Спасителя, не узгоджується з церковним Переданням та суперечить його пасхалії. Якщо Ісус Христос народився в рік початку ери Діонісія, то Його розп'яття припадатиме на вік у 30 р., проте такий висновок суперечив би східній церковній традиції. Понад те, Діонісій вказує, що «зачатий був Господь наш Христос у неділю, 8-го дня до квітневих календ (25 березня)». Проте 25 березня припадає на неділю лише в 3 і 8 по Р. Х., а також у 4 до Р. Х. З історичної точки зору хронологія Діонісія Малого некоректна хоча б тому, що Ісус, згідно з нею, народився через кілька років після смерті Ірода Великого (4 до н. е.), що прямо суперечить Євангеліям. Отже, у визначенні дати Різдва Христового Діонісій помилився щонайменше на 4 роки.

Визнання

Діонісій уклав власну 95-річну пасхалію (з 532), яка стала продовженням пасхалії Кирила. Познайомивши християнський Захід із найавторитетнішою пасхалією Сходу — александрійською, він зумів не лише показати її високу точність, а й досить вагомо обґрунтувати її церковний авторитет. За підтримки Римського престолу та супутніх зовнішніх обставин ця пасхалія вкоренилася в Італії, а в наступні два сторіччя витіснила всі альтернативні системи з інших країн християнської Європи. Завдяки працям Діонісія Малого александрійська пасхалія, представлена як пасхалія «318 отців Нікейського собору», здобула визнання Римської церкви. Згодом таблиці Діонісія були продовжені на період у 532 роки, який отримав найменування Великого індиктіону. Від 8 ст. александрійська пасхалія стала загальною, її використовували в Західній Європі аж до григоріанської календарної реформи.

Попри серйозні неузгодженості в хронології, ера Діонісія, названа також ерою «від Різдва Христового», стала універсальною системою літочислення. Введена в 6 ст. в Італії, потім у Галлії, а з 8 ст. на Британських островах і у Франкському королівстві, вона до сер. 15 ст. поширилася всією католицькою Європою. У Новий час ця ера увійшла в повсякденний вжиток, лягла в основу наукової хронології та набула визнання в світі.

Діонісій Малий канонізований Священним синодом Румунської православної церкви (2008), його ім’я включено до місяцеслова Російської православної церкви (з 2018).

Додатково

За словами Кассіодора, Діонісій поєднував у собі простоту з великою мудрістю, смирення з ученістю, поміркованість із даром красномовства, ні перед ким не звеличувався, навіть перед «останніми з рабів», хоча був удостоєний честі розмовляти з королями. Ймовірно, за ці якості Діонісій і отримав прізвисько Малий (на відміну від легендарного Діонісія, прозваного Ареопагітом, див. Псевдо-Діонісій Ареопагіт). За словами Кассіодора, він був постійно вірним «батьківським правилам» і, «полишивши лукавство цього віку, спочив у церковному мирі», тож є «спільником святих угодників Божих».

Література

Le Goff J. La civilisation de l'Occident médiéval. Paris : Arthaud, 1964. 693 р.
Amory P. People and Identity in Ostgotic Italy, 489–554. Cambridge : Cambridge Univercity Press, 1997. 525 p.
Лаба В. Патрологія. Життя, письма і вчення Отців Церкви. Львів : Свічадо, 1998. 551 с.
Declercq G. Anno Domini. The Origins of the Christian Era. Turnhout : Brepols, 2000. 207 p.
Pavouris R. The Сondemnation of the Christology of the Three Chapters in its Historical and Doctrinal Context: the assessment and judgement of Emperor Justinian and the Fifth Ecumenical Council. Glasgow : University of Glasgow, 2001. 276 p.
Declercq G. Dionysius Exiguus and the Introduction of the Christian era // Sacris Erudiri. 2002. Vol. 41. P. 165–246.

Автор ВУЕ

І. П. Мозговий

Покликання на цю статтю: Мозговий І. П. Діонісій Малий // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Діонісій Малий (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 20.10.2025