Анастасій ІІ

Анаста́сій ІІ ( лат. Anastasius ІІ; італ. Anastasio ІІ; дата народження невідома, м. Рим, тепер Італія ― 19.11.498, м. Рим, тепер Італія), церковний діяч; 50-й Папа Римський (24.11.496 ― 19.11.498).

Анастасій ІІ

(Anastasius ІІ)

Місце народження Рим, Італія
Рік смерті 19 .11 498
Місце смерті Рим, Італія
Місце поховання Рим, Італія
Напрями діяльності церковна діяльність

Життєпис і діяльність

Народився в м. Римі, в сім’ї священика.

Відомий невдалою спробою подолати т. зв. Акакіянську схизму, що розділила західне та східне християнство з 494. Обрання Анастасія на Святий престол відбувалося в умовах гострих дискусій у середовищі римської аристократії та вищого католицького духовенства з питання примирення між Римською і Константинопольською церквами. Попередні папи ― Фелікс ІІІ (483―492) та Геласій І (492―496) проводили політику конфронтації і непримиренності щодо Східної церкви й особисто до Константинопольського патріарха Акакія. Останнього було звинувачено в єресі й відлучено від церкви Феліксом ІІІ.

Одразу після інтронізації Анастасій ІІ направив до Константинопольського імператора Анастасія І (430―518) легатів із посланням, де висловлював надію на поновлення християнської єдності. Папа поділяв звинувачення патріарха Акакія в гетеродоксії, однак не відмовляв тому у патріаршому служінні й підтвердив чинність здійснених ним рукопокладень і хрещень. Як аргумент, Анастасій ІІ наводив у листі тезу Августина Аврелія про незалежність чистоти таїнства від духовної особи, що його здійснила (благодать тут порівнюється з променями сонця, чистота яких зберігається навіть при осяянні найбрудніших місць). Також висловив сподівання, що після смерті патріарха Акакія відкриються нові можливості до поновлення спілкування між Римом і Константинополем.

Наприкінці свого недовгого понтифікату Папа відновив порушені стосунки з Фесалонійським архієпископом Андреєм (прибічником Акакія, який постраждав від Геласія І) та визнав правдивість і щирість його представника, диякона Фотіна, що був уповноважений вести перемовини з Римською церквою.

Збереглося послання Анастасія ІІ до єпископів Галлії, присвячене богословській проблемі походження душі.

Похований в атріумі першої (Констянтинової) базиліки ансамблю Собору св. Петра в Римі.

Оцінки сучасників

Поведінка Папи була засуджена церковними колами і спровокувала новий виток конфлікту між ворогуючими фракціями в Церкві. Спроби відновити спілкування з Константинополем стали підставою для звинувачення у зраді інтересів Католицької церкви. Недоброчинці витлумачили раптову смерть Анастасія ІІ як факт покарання Божого; ім’я померлого Папи не було включене до католицького мартирологу. Папа згаданий у «Божественній комедії» Данте як єретик, поміщений у шосте коло пекла (хоча дослідники творчості Данте вважають це помилкою через схожість імен Папи і візантійського імператора Анастасія І).

Література

  1. John N. D. Kelly. Encyklopedia papieży. Warszawa: Państwowy Instytut Wydawniczy, 1997. S. 74―75.
  2. Richard P. McBrien. Lives of the Popes: The Pontiffs from St. Peter to John Paul II. HarperOne, 1997. 528 р.
  3. Анастасий ІІ // Католическая энциклопедия. Т. I. А―З. Москва: Издательство Францисканцев, 2002. С. 223―224;
  4. Pope Anastasius II. URL: http://newadvent.org/cathen/01454d.htm, (дата звернення 25.04.2019)

Автор ВУЕ

С. І. Присухін

Покликання на цю статтю:
Присухін С. І. Анастасій ІІ // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Анастасій ІІ (дата звернення: 20.11.2019).
Оприлюднено

Оприлюднено: 14.09.2019