Григорій Нисський

Святий Григорій Нисський. Мозаїка Софійського собору в Києві, 11 ст.

Григо́рій Ни́сський [Григорій Нісський (Ниський, Ніський), Григорій з Нисси; грец. Γρηγόριος Νύσσης (Νυσσηνός); лат. Gregorius Nyssenus; близько 335/340, ймовірно м. Кесарія Каппадокійська, тепер м. Кайсері, Туреччина, за іншою версією поблизу м. Ніксар, тепер Туреччина — близько 394, м. Нисса, ймовірно тепер м-ко Хармандалі, регіон Центральна Анатолія, Туреччина] — церковний діяч, християнський богослов, екзегет, філософ-містик, один із трьох Отців-каппадокійців, святий. Молодший брат Василія Великого.

Життєпис

Народився в заможній християнській сім’ї вчителя риторики. З-поміж восьми або дев’яти дітей (дійшли суперечливі відомості) четверо братів — Василій, Григорій, Навратій і Петро (відомий як Петро Севастійський) та сестра Макрина обрали шлях служіння церкві.

Початкову освіту Григорій отримав удома. Продовжив вивчати філософію і мистецтво красномовства у м. Кесарії під духовною опікою старшого брата Василія. Згодом і сам став викладати класичну літературу, філософію і риторику.

Вступив у клір, виконував обов’язки читця. Близько 360 почав проповідувати власні богословські міркування з християнського віровчення. Під впливом Василія став ченцем його монастиря в Понті.

372 висвячений на єпископа Нисси (після розподілу 371 Каппадокії на дві провінції було створено кілька церковних єпархій, зокрема в м. Ниссі). За свідченням Григорія Богослова, хіротонію здійснив Василій. На єпископській кафедрі став активно впроваджувати рішення Нікейського собору 325, що викликало спротив опозиційно налаштованих аріан (див. Аріанство). У 375 єп. Григорія підступно звинуватили у розтраті церковного майна й ін. порушеннях, 376 був позбавлений церковної влади та вимушений рятуватися з міста. Лише 378 після смерті проаріанського імператора Валента Григорій на запрошення містян зміг повернутися до м. Нисси.

Продовжив свою діяльність уже як церковний політик, оратор, богослов, проповідник і непримиримий апологет християнства від аріанської єресі. Узяв діяльну участь у Антіохійському (379) і Першому Константинопольському (381) соборах. На останньому виголосив свою знану догматичну промову «Про Божество проти Евагрія». За ініціативою Григорія Нисського собор доповнив Нікейський Символ віри.

Виконував місію у Палестині та Аравії, здійснив паломництво в м. Єрусалим. Після собору ще кілька разів відвідував м. Константинополь. Зажив у столиці слави богослова й проповідника. Про останні роки життя відомостей бракує, точна дата смерті невідома.

Праці й погляди

Численну богословську спадщину діяча становлять щонайменше 31 трактат, 29 проповідей, 26 (за ін. даними 33) листів, а також біблійні коментарі, аскетичні твори, поеми. Тематично їх розподіляють за напрямами:

догматично-полемічні, що втілили прагнення систематизувати християнське віровчення або захистити Нікейське сповідання від опозиційних релігійних течій, які не поділяли канонічної точки зору, як-от аріанства, аполлінаризму і македоніанства: «Проти Евномія», «Проти Аполлінарія», «Велике повчальне слово» тощо. Трактати стосувалися переважно питань христології й богословського вчення про триєдність Бога (див. Трійця) — обґрунтуванню Божественності Сина і Святого Духа, роз’ясненню Символу віри. Трактат «Велике повчальне слово» у 40 розділах (ймовірно 383–384) вважають третьою (після праць Іринея Ліонського та Орігена) великою працею систематично-богословського характеру в історії християнства; його структура суголосна порядку догматів у Символі віри.
Екзегетичні трактати й гомілії: «Тлумачення на Шестоднів», а також тлумачення на книгу Екклезіаста і «Пісню Пісень»; «Про устрій людини»; «Життя Мойсея»; «Про Господню молитву»; «Про блаженства» (поціновані, зокрема, як взірець використання алегоричного методу в герменевтиці).
Агіографічні твори: «Житіє святої Макрини», «Житіє святого Григорія Чудотворця», «До брата Василія», «Житіє святого Єфрема» та ін.
Проповіді й виступи на урочистих заходах, щоденних богослужіннях і відправах.
Послання, частина з яких, як уважають історики церкви, належать Василію Великому, Петру Севастійському та ін. богословам. Авторське редагування дозволяє розглядати послання як самостійні оригінальні твори, позначені глибиною й оригінальністю богословського мислення. Поряд із епістолярною спадщиною Василія Великого такі послання містять чималу кількість біографічних свідчень.

Як палкий прихильник учення Платона, а також послідовник богословських ідей Орігена та Філона Александрійського, Григорій не лише спирався на них, а й всіляко популяризував їхні погляди. Творче наслідування ставало основою глибшого й оригінального тлумачення засадничих віроповчальних питань (часом внесок богослова називають «християнським поворотом у неоплатонізмі»). Особливий красномовний стиль, яким послуговувався Григорій, був близьким до платонівських діалогів. Вплив філософських напрацювань Філона та Орігена простежують, зокрема, в ученні про апокатастазис, есхатології та екзегетиці. Оригінальне тлумачення Григорієм Нисським ідеї апокатастазису було настільки незвичним, що згодом (543) його засуджено церквою. Натомість інші праці є запитаними християнськими богословами дотепер.

У 20 ст. спадщина Григорія Нисського привернула увагу теологів, натхненних ідеями персоналізму та екзистенціалізму. Найактивніше увійшло в обіг запроваджене Григорієм поняття «епектазис» (грец. ἐπέκτασις) як нескінченне наближення до мети, вічне прагнення особистості до екстазу та пізнання істини й добра. Актуалізовані теорія богословської мови, розвинута у дискусії з Евномієм, містико-апофатичні ідеї та ін.

Визнання

В історію християнської думки увійшов як один із трьох авторитетних каппадокійських Отців церкви — поряд із братом Василієм Великим та Григорієм Богословом. Залишив по собі цілісну систему богослов'я, визнану взірцем ортодоксії (за винятком вчення про апокатастазис).

Вшанований як святий у православ’ї, католицизмі, спільнотами англікан і лютеран тощо. Пам’ять Григорія Нисського за Римським мартирологом вшановують 9 березня. У Православній церкві України відзначають день святителя Григорія Нисського — 10 січня.

Цитата

«Оскільки людська природа в розпізнанні добра обманом була введена в оману, тому наша свобідна воля почала схилятися до протилежного. Людське життя переповнилося усяким злом, тому що смерть тисячами шляхів ввійшла в нашу природу: усякий вид гріха стає немов би дорогою смерти, що провадить до нас. То ж перебуваючи під владою такого свавілля, немов би під якимось катами, або ворогами, через підступи пристрастей ми стали рабами смерти: тому добре молимось, щоб прийшло до нас царство Боже. Бо неможливо й інакше скинути з себе злу владу тління, доки знову не запанує над нами животворяща сила».
Цит. за: Тлумачення Господньої молитви словами святих Отців / Пер. з рос. о. Аліпій (Федун). Львів : Свічадо, 2021. С. 42–43.

Праці

Patrologia Graeca : in 161 vol. Paris : J. P. Migne's Imprimerie Catholique, 1857–1866. Vol. 44–46.
У к р. п е р е к л. — Життя Мойсея / Пер. з давньогрец. Д. Коваль. Львів : Свічадо, 2001. 113 с.
Про блаженства. Велике настановче слово / Пер. з рос. С. Матіяш. Львів : Свічадо, 2012. 144 с.
Тлумачення Господньої молитви словами святих Отців / Пер. з рос. о. Аліпій (Федун). Львів : Свічадо, 2021. 136 с.

Література

Völker W. Gregorio di Nissa: filosofo e mostico. Milano : «Centro di Ricerche di Metafisica» e Vita e Pensiero, 1993. 480 p.
Balthasar H. U. von. Presence and Thought: Essay on the Religious Philosophy of Gregory of Nyssa, A Communio Book. San Francisco : Ignatius Press, 1995. 194 p.
Desalvo C. L’“Oltre” nel presente: La filisofia dell’uomo in Gregorio di Nissa. Milano : «Centro di Ricerche di Metafisica» e Vita e Pensiero, 1996. 332 p.
Meredith А. Gregory of Nyssa. The Early Church Fathers. London : Routledge, 1999. 180 p.
Ludlow М. Gregory of Nyssa: Ancient and (Post)Modern. Oxford; New York : Oxford University Press, 2013. 336 p.
Карфикова Л. Святитель Григорий Нисский. Бесконечность Бога и бесконечный путь к Нему человека / Пер. с чешск. И. Бей. Киев : Дух і Літера, 2012. 330 с.
Хром’як М. В. Святоотцівска традиція тлумачення новозавітнього наративу про Преображення Христа: внесок Григорія Ніського // Практична філософія. 2017. № 3. С. 103–109.
Завідняк Б. Т. Релігійна філософія від становлення до сучасності. Львів : Місіонер, 2021. С. 157–159.

Автор ВУЕ

С. І. Присухін

Покликання на цю статтю: Присухін С. І. Григорій Нисський // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Григорій Нисський (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 07.02.2024