FREEARTICLES

Новочасна архітектура Чехії

Informaciya-pro-storinku.png
Стаття не входить до енциклопедії.

Загальні відомості

Новий час у світовій історії відраховують від епохи Відродження, мистецьким і архітектурним стилем якої є ренесанс. У Чехії, як і в більшості країн Центральної Європи, ця нова історична доба розпочалася значно пізніше, ніж в Італії — у першій половині 16 ст. Відповідно до цього хронологічно-стильова періодизація новочасної архітектури в Чехії є такою:

  1. Архітектура ренесансу: перша половина 16 ст. — початок 17 ст.
  2. Архітектура бароко: перша половина 17 ст. — друга половина 18 ст.
  3. Архітектура класицизму: остання третина 18 ст. — перша половина
  4. Архітектура доби історизму, еклектики та модерну: друга половина 19 — початок 20 ст.

Історичний огляд

Архітектура ренесансу. Як і в багатьох інших країнах Центрально-Східної Європи, на землях Чехії ренесанс з'явився спершу як модна стилістика, занесена з Італії тамтешніми майстрами, котрі працювали на замовлення королівського двору й аристократії. Від середини 16 ст. ця стилістика поширилася, стала масовою і загальновживаною у забудові міст, замків, окремих архітектурних комплексів. Першим ренесансним палацом Чехії стало так зване Людовикове крило Празького Граду, збудоване за зразком італійського палаццо. Але суттєві стилістичні зміни в чеській архітектурі пов’язані з правлінням короля Фердинанда І Габсбурга, котрий запросив до Чехії велику групу італійських архітекторів і художників. У Празі на північ від Града за Оленячим валом Джованні Спаціо влаштував регулярний новий королівський сад, вирішений у ренесансній стилістиці. З тих пір за цим зразком чеські аристократи почали влаштовувати ренесансні сади біля своїх замків і палаців. У цьому ж королівському саду на високій терасі 1538–1552 за проєктом Паоло делла Стелла збудували Бельведер — літній палац короля Фердинанда І. Він спершу мав один поверх, оточений по периметру відкритою аркадою на іонічних колонах. 1557–1568 за проєктом Боніфація Вольмута надбудовано другий поверх, покритий високим дахом криволінійних обрисів. Цей палац вважають найдосконалішою ренесансною пам’яткою на північ від Альп. 1563–1568 у цьому ж парку архітектори Б. Вольмут і А. Авосталіс будують Залу для гри у м’яч, витриману у строгому паладіанському стилі з аркадою та іонічними напівколонами на поздовжніх фасадах.

Після великої пожежі 1541 у Празі, коли згоріла забудова Малої страни, Градчан і довкола Граду, провідні чеські аристократи почали будувати свої палаци поблизу королівського, на Градчанах і Малій страні. Так 1545–1563 архітектор Августин Галл збудував триповерховий Шварценберзький палац (палац Лобковіца), причілки якого увінчано високими маньєристичними фронтонами, а фасади прикрашено сграфіто, що імітує діамантовий руст. Вирішення фасадів у техніці сграфіто є дуже характерним для цивільного зодчества Чехії доби ренесансу.

Серед заміських резиденцій до найцікавіших належить королівський мисливський замок «Зірка» поблизу Праги 1555, у будівництві якого брали участь архітектори Дж. Дель Памбіо, Дж. Лукеза, Б. Вольмут, Г. Тіроль. Замок має форму в плані шестикутної зірки, купольну залу в центрі, високий наметовий дах і фасади, повністю позбавлені декору. Зате розвинений штукатурний декор інтер’єрів — найдавніший, що зберігся в Чехії.

Нові замки будують на регулярних планах: або у вигляді конвента, або з курдонером і внутрішнім двором (замок Бучовіце 1588). Обов’язковим елементом ренесансного замку стає багатоярусна (як правило, 2–3 яруси) аркадна галерея, яка формує частину двору (замки Їндржихув Градец 1590, Літомишль 1568–1581), або охоплює по периметру весь внутрішній двір (замок Битча, замок Опочно 1560–1569). Ордерні аркади застосовуються також у вигляді окремих лоджій на фасадах (Літомишль), а також у паркових спорудах (парк замку Їндржихув Градец).

Найпізніше ренесансна стилістика з’явилася у містах — спочатку в поєднанні форм готики з ордерними мотивами італійського походження, вибагливими фронтонами, аттиками з аркатурою і фасадним декором у техніці сграфіто. Таке поєднання італійських ордерних мотивів зі спадщиною місцевої готики формує неповторний стиль чеського ренесансу.

Унаслідок пожеж, руйнувань та воєнних небезпек довелося здійснювати широкомасштабні реконструкції давніх міст зі створенням нових систем фортифікацій (Пардубіце, Нове Місто над Метуєю). У багатьох містах, збудованих чи відбудованих після пожеж у цю добу, цілі вулиці й майдани мають єдину композицію з аркадами перших поверхів і однотипним вирішеннями фасадів, часто з розвиненими аттиками, що візуально закривали дахи (Пардубіце, Нове Місто над Метуєю). В окремих будинках, як і в замках, застосовували ренесансні багатоповерхові аркади як у внутрішніх дворах, так і на фасадах. Важливого містобудівного значення набувають міські ратуші, в композиціях яких обов’язково присутні вежі як символи міського самоврядування. У цей час зводять нові будівлі ратуш (Штрібро 1549, Млада Болеслава 1559), а також перебудовуються старі, готичні (Літомержице 1550). В образному вирішенні ратуш, як і інших будівель цивільного призначення, велику роль відіграють ордерні лоджії та аркади як на фасадах, так і у внутрішніх дворах, а також фронтони, аттики й декор у техніці сграфіто.

Ренесансна стилістика майже не заторкнула церковної архітектури з огляду на те, що внаслідок соціально-політичних обставин 16 ст. нових храмів будували мало (можна згадати хіба що ренесансні церкву громади «чеських братів» у Млада Болеслава 1554 та перший єзуїтський храм Спасителя у Празі 1578–1583, який отримав завершений ренесансний фасад тільки 1601. У церковну архітектуру ренесансна стилістика проникала окремими архітектурними формами при перебудовах і прибудовах давніших готичних храмів, прикладом чого є ренесансні щипці, що від середини 16 ст. увінчують міську церкву в Таборі.

Архітектура бароко. У Чехії перехід від ренесансу до бароко відбувся через проміжний етап стильового розвитку 1620-х, який називають, на італійський штиб, маньєризмом. Під маньєризмом розуміють стильове явище, в якому об’єктивні та формальні правила ренесансної концепції послаблено й видозмінено «манерою», тобто суб’єктивним авторським втручанням архітектора чи художника з метою досягнення більшої художньої виразності та неповторності. У Чехії після 1620 північноіталійські архітектори Лураго, Порта, Каратті, Каневале масово будують маньєристичні палаци, церкви й монастирі. Їхні витвори нерідко зараховують до раннього бароко, проте ці ордерні композиції ще не втілюють мистецьких тенденцій справжнього бароко, тобто їм бракує динамічної експресії та пафосу.

Загалом стиль бароко в Чехії тяжів до динамічного напряму бароко, характерного для Італії та країн Центрально-Східної Європи. Проте під впливом французьких архітекторів (Жан-Батист Мате) та знайомства чеських архітекторів із тогочасною архітектурою Франції тут присутня також і стилістика класичного бароко. Загалом стиль пройшов кілька етапів розвитку: ранній етап; етап розквіту, в якому додатково виділяють таке стилістичне явище, як «барокова готика»; пізнє бароко, для якого особливо характерні динамічні композиції.

Під впливом соціально-політичних змін (навальний наступ Контрреформації, перемога прихильників Габсбургів й онімечення чехів, поява впливового ордену єзуїтів) стиль бароко прийшов у Чехію в цілком сформованому вигляді й сприймався як офіційно схвалений Римом архітектурний напрям, а архітектурна діяльність зосереджувалася на таких типах будівель, як католицькі храми, монастирі, колегії, палаци нової знаті. Образ чеських міст у цю добу змінився завдяки появі велетенських, як на ті часи, комплексів єзуїтських колегій та монастирів інших католицьких орденів (празькі Клементинум 1653, монастир Лоретанської Божої Матері на Градчанах, а також Премонстрантський монастир у Ясові), палаців (празькі палаци Вальдштейнський і Чернінський), масивних пластичних куполів і веж костелів (Миколаївський на Малій страні в Празі).

У Чехії працювало багато видатних, справді європейського рівня майстрів італійського, австрійського, німецького бароко — Карло Лураго, Франческо Каратті, Якоб Прандтауер, Йоган Бернгард Фішер фон Ерлах, Йоган Лукас фон Гільдебрандт, Кристоф Дінценгофер. Тому від самих початків фаховий рівень барокової архітектури в Чехії був дуже високим. Проте оригінальне чеське бароко пов’язане з іменами місцевих архітекторів — Яна Сантіні (сина вихідців із Італії), Кіліана Ігнаца Дінценгофера (сина баварського архітектора Кристофа Дінценгофера, котрий переселився до Чехії), Франтішека Каньки. Саме К. І. Дінценгофер підніс на європейський рівень чеську барокову архітектуру, розвинувши радикально динамічний напрям свого батька, головним чином у церковних будівлях на еліптичних та овальних планах та в декорі, характерним зразком якого є портал монастиря Лоретанської Божої Матері на Градчанах у Празі.

Послідовник К. І. Дінценгофера Ян Йозеф Вірх працював у стилі пізнього бороко — рококо. Творча манера Я. Сантіні пов’язана з так званою бароковою готикою, в якій декоративне ліплення поєднує форми готики й бароко (перебудова монастирської церкви Діви Марії в Кладрубах 1716–1726). На завершальному етапі бароко з’являється перехідний до класицизму так званий строгий стиль, пов’язаний з творчістю архітектора А. Гафенекера з тірольського міста Тангайма, котрий 1754–1775 завершив перебудову Празького Граду за проєктом віденського архітектора Нікола Пакассі. Ту ж стилістику оприявнено у комплексах міст-фортець Терезина і Йозефова (1780, архітектор Л. Кверлонде), де барокові укріплення поєднано з класицистичною стилістикою будівель. А Ностицький (Ставовський) театр у Празі, збудований А. Гафенекером 1781–1783, знаменує остаточний перехід до стилістики класицизму.

У цю епоху палацова архітектура поступово знову виходить на перший план. Однією з початкових, але знакових пам’яток раннього бароко став Вальдштейнський палац на Малій страні у Празі, збудований за проєктом архітектора Дж. П’єрроні 1621–1627 для відомого історичного діяча і полководця, герцога Альбрехта Валленштайна (Вальдштейна). Він включає низку корпусів із внутрішніми дворами, манеж, оранжерею і великий парк, в який виходить одна з найдовершеніших у мистецькому плані споруд комплексу — триаркова лоджія на західному боці саду, арки якої спираються на спарені колони тосканського ордера. Поблизу збудовано інші барокові палацові комплекси: Вежниківський (1670), Туновський (1716–1727), Фюрстенберзький (1743–1747), Ледебурзький (1778), Каловратський (1780). Усі вони мали прикрашені скульптурою терасовані сади, що мальовничо підносилися на Градчанський пагорб. Серед них найвизначнішим є палац графів Черні, збудований на Лоретанській площі протягом 1663–1747 за участю архітекторів Ф. Каратті, К. Мадерна, Ф. Каньки, А. Лураго. Монументальний чотириповерховий фасад завдовжки 150 м має рустований цоколь і 30 масивних тричвертних колон великого коринфського ордера, що створюють гіпертрофований образ імперської могутності й відчуженості, загалом невластивий архітектурі Праги.

Від столичних палацових комплексів принципово відрізнялися заміські замки й палаци, які масово будували протягом 17–18 ст. Зберігаючи канонічний загальний план з курдонером й одним чи кількома внутрішніми дворами, заміські аристократичні резиденції вільніше вписувалися у ландшафт, поєднуючись із ним сходами, терасами, ризалітами й вежами. У цьому плані характерними є палацові комплекси в Яромержіце (1700–1737, архітектор Я. Прандтауер), Бухловіце (1692–1710), літня резиденція Троя під Прагою (1679–1685, архітектор Ж.-Б. Мате), де вперше застосовано французьке розпланування парку. Своєрідно вирішено замок у Вранові на Дії, споруджуваний від 1694 на руїнах середньовічного замку за проєктом Й. Б. Фішера фон Ерлаха. Центром композиції є еліптична «Зала предків». Неповторну центричну композицію мають замок графа Кінського Карлова Коруна в Хлумеці над Цидлиною (1721–1723, архітектори Я. Сантіні та Ф. Канька) та палац у Лібіце (1699–1706, архітектор Дж. Алліпранді), у яких центральне ядро має еліптичну форму плану. Барокова стилістика знайшла втілення і в масовому міському будівництві — в ордерних фасадах житлових будинків Праги та інших міст.

Великі комплекси культового та освітнього призначення (монастирі й колегії) мали як симетричну композицію (празький монастир Лоретанської Божої Матері на Градчанах, а також Премонстрантський монастир у Ясові з двома внутрішніми дворами прелатури й монастиря обабіч двовежового костелу, 1765–1766, архітектор Ф. Пільграм), так і асиметричну (празька єзуїтська колегія Клементинум).

Монастирські, колегіатські й парафіяльні костели доби бароко мали симетричну композицію, яка походила або від римської базиліки Іль-Джезу, або від тридільних ротондальних храмів. Поширеним був мотив купольного завершення центрального об’єму храму та двох веж, що фланкували головний фасад, хвилясті абриси стін, еліптичні склепіння й куполи. Знаковими для розвитку стилю пам’ятками є: купольний двовежовий костел Святого Лаврентія в Яблонному (1699–1722, архітектор Й. Л. фон Гільдебрандт); купольний базилікальний Миколаївський костел на Малій страні в Празі з вежею. Він має дуже пластичні й водночас монументальні форми, завдяки яким відіграє роль однієї з головних архітектурних домінант Праги (1707–1755, архітектор К. Дінценгофер, завершували будівництво К. І. Дінценгофер та А. Лураго). Визначною пам’яткою є монастирський зального типу костел у Бржевнові біля Праги (1709–1719, архітектор К. Дінценгофер). Тут стіни мають хвилясті обриси, а навантаження від склепінь розподіляють на внутрішні пристінні стовпи; самі еліптичні склепіння мають своєрідну конструкцію, яка дістала назву «чеські ковпаки».

Тип двовежових зальних та базилікальних костелів представляє костел Премонстрантського монастиря в Ясові (1745–1766). Тип центричних костелів представляють палацова церква у Сміржице (1699–1713, архітектор К. Дінценгофер), церква Святої Марії Магдалини в Карлових Варах (1732–1736, архітектор К. І. Дінценгофер) та церква Святого Вацлава в Літомержице (1714–1716 рр., архітектор О. Броджіо).

Характерне для бароко захоплення геометричними «магічними фігурами», властиве ще творчості італійців Ф. Борроміні та Г. Гваріні, знайшло свій вияв у церкві Святого Яна Непомука на Зеленій Горі в Ждарі над Сазавою (1720–1722, архітектор Я. Сантіні), план і об’єми якого побудовано на поєднанні магічних пентаграм із не менш магічними шестикутними «зірками Давида» (зірки є неодмінним атрибутом цього чеського святого).

Архітектура класицизму. Реформи імператора Йосифа ІІ 1781 не тільки скасували кріпацтво і зменшили владу Церкви, а й дали поштовх процесам урбанізації, індустріалізації, а також значним змінам у культурі. Церква і палац як архітектурні типи перестали відігравати провідну роль у розвитку зодчества. Аристократія і Церква поступово відходять на другий план, а головними замовниками архітектури стають міські громади. Основними об’єктами архітектурної творчості постають будинки міської масової забудови. З’являється новий архітектурний тип міського прибуткового будинку. Укладають перші будівельні правила та альбоми зразкових проєктів. У цю добу Прага втрачає значення центру архітектури й мистецтва загальноєвропейського рівня, яким вона була в епохи готики і бароко. Чеські та словацькі землі потрапляють у сфери впливу двох класицистичних архітектурних шкіл: Віденської та Дрезденської.

У цей час розпочинають реконструкції старих міст зі створенням нових проспектів і міських парків (Хоткова дорога з парком у Празі 1832), набережних, мостів (Сметановська набережна і ланцюговий міст у Празі 1841–1845). Нові приміські райони створюють на засадах регулярного прямокутно-прямолінійного розпланування вуличної мережі з однаковою висотою забудови та однаковим рівнем комфорту (празький Карлін 1817). Ця доба характеризується значним розвитком міст-курортів, які мали більш вільне розпланування: 1793 засновано Франтішкові Лазні — компактне місто у великому природному парку; 1805 засновано Маріанські Лазні, центром яких став парк, забудований по периметру (архітектори Й. Фішер та В. Скальник). Значного розвитку останній курорт набув у першій третині 19 ст., коли збудовано основні бювети, колонади, павільйони та інші курортні споруди в стилістиці класицизму (павільйон над Хрестовим джерелом 1818–1826, архітектор А. Турнер).

Аналогічні особливості характерні й для архітектури заміських палацово-паркових ансамблів, які створювала аристократія. Усі будівлі композиційно пов’язані з ландшафтом і парками, які їх оточують. Більшість заміських палаців мають симетричну розпланувальну композицію на основі курдонера, строгі ордерні форми. Палацові корпуси доповнюють паркові павільйони («Храм Дружби» в палацовому парку в Велтрусах 1792–1794, архітектор Р. ван дер Шотт; храм «Трьох грацій» 1825 та «Храм Аполлона» 1817 у палацовому парку в Ледніце). Чистотою стилю відзначається палац Качина, збудований 1802–1822 за проєктом дрезденського архітектора Х. Шуріхта з застосуванням греко-доричного та іонічного ордерів. У такій само стилістиці перебудовано старі замки (Босковіце 1819–1830, архітектор П. Нобіле; Топольчянки 1825–1830, архітектор Й. Гілд). Аналогічний за архітектурними формами палац збудовано в 1830-х у Костельці над Орликом.

Архітектура доби історизму, еклектики та модерну. Протягом другої половини 19 — початку 20 ст. архітектура Чехії пройшла три етапи стильової еволюції: романтизм з домінуванням неоготики; еклектика з домінуванням неоренесансу; сецесія. Першими проявами романтизму були класицистичні будівлі з неоготичними деталями. Романтизм і неоготика пов’язані з широко поширеною у той час тенденцією реставраторства, яка означала реконструкцію і добудову старовинних соборів і замків. У цьому напрямі головною акцією доби стала розпочата 1844 і довершена протягом 1873–1929 добудова західної частини (нави з двома західними вежами) собору Святого Віта у Празі на основі збережених креслеників П. Парлера. Це реалізували архітектори Й. Моккер і К. Гілберт. Відтоді цей храм, разом із Кельнським собором, став однією з найвизначніших у Європі пам’яток неоготики, поєднаної з автентичною готикою. Реставраторська діяльність Й. Моккера виявилася також у перебудовах замків Карлштейн (1848–1857), Конопіште, Порохової башти в Празі (1875–1884), а також у будівництві церкви Святої Людмили на Виноградах у Празі (1889–1893). Інші архітектори у цей час перебудовують у неоготичній стилістиці замки Ледніце, Жлеби, Орлик. Наймасштабнішим з таких проєктів стала перебудова, а фактично — нове будівництво неоготичного замку Глубока 1840–1871 за проєктом віденських архітекторів Ф. Беєра та Ф. Деворецького. Попри загальну стилістику англійської неоготики, інтер’єри вирішено у неоренесансних формах.

У цей час зросло зацікавлення ландшафтною архітектурою, тож навколо замків і палаців влаштовують ландшафтні парки англійського типу (парк у Ледніце), а також створюють парки і сквери у містах (Карлова площа у Празі 1863–1876).

Від 1860 розпочалася доба так званого строгого історизму, а насправді — еклектики з домінуваням стилістики неоренесансу. У цей час починають працювати чеські архітектори, котрі отримали освіту у віденській Академії мистецтв і відбули освітні подорожі до Італії. Тож італійська ренесансна архітектура стає взірцем, на який орієнтується як офіційна архітектура старої імперії (Австро-Угорщини), так і архітектура національного відродження чехів, угорців, поляків, інших народів Центрально-Східної Європи. Стилістика забудови віденської Рінгштрасе, переважно неоренесансна, справила значний вплив на формування архітектурної стилістики у національних областях імперії. Приклад реконструкції віденського середмістя вплинув також на реконструкцію чеських міст. Так у Брно на місці знесених міських укріплень створено кільце магістралі з бульваром, на якому довкола історичного середмістя розташували нові громадські будівлі. Менш масштабних реконструкцій зазнали міста Оломоуц, Пльзень, Градець Кралове.

У Чехії провідниками неоренесансу стали архітектори Ігнац Ульман, Антонін Барвіціус, Йозеф Зітек і Йозеф Шульц. За їхніми проєктами в різних містах збудовано чимало громадських споруд, особливо нових типів: народних домів, клубів, громадських зібрань, музеїв, картинних галерей, банків, навчальних та рекреаційних закладів. Парадоксальним чином саме ця стилістика, яка була занесена на чеські землі з Італії та Австрії, стала символом чеського національного відродження у 19 ст. Вершиною чеського неоренесансу і знаковою пам’яткою національного відродження є будинок Національного театру в Празі, збудований 1868–1883 архітекторами Й. Зітеком і Й. Шульцем. Споруда поставлена на березі р. Влтави, на межі Старого міста з новими районами, біля головної міської магістралі, що посилило композиційний вплив цієї архітектурної домінанти. При будівництві застосовано новітні металеві конструкції, а в мистецькому оформленні театру брали участь найвидатніші чеські скульптори й художники, які увійшли до історії мистецтва як «покоління Національного театру». У неоренесансній стилістиці вирішено й такі визначні громадські будівлі Праги, як концертний зал Рудольфінум (1874–1884, архітектори Й. Зітек і Й. Шульц), будинок Національного музею (1884–1886, архітектор Й. Шульц), що має крупний масштаб і активний силует. Його поставлено на найвищій позначці рельєфу Вацлавської площі, що дозволяє цій споруді композиційно організувати її величезний простір.

Близько 1900 під впливом французького Ар-нуво, німецького Югендштилю та, головним чином, віденської сецесії, кристалізувався стиль чеської сецесії, що відзначався певною своєрідністю. Він набув деякого поширення лише у великих містах та курортах. З цієї стилістики вийшов й учень Отто Вагнера, засновник чеської національної архітектури 20 ст. Ян Котера. Він, а також архітектор Б. Охман збудували у Празі готель «Централ» (1900) та низку прибуткових будинків. У цій же стилістиці вирішено празький залізничний вокзал (1901–1909, архітектор Й. Фанта), театр у Пардубіце. Своєрідне розуміння чеської сецесії властиве творчості архітектора Д. Юрковича, котрий перебував під сильним впливом традицій народної архітектури (вілла у Брно 1906). Ян Котера (1871–1923) у своїй творчості зумів відмовитися як від еклектичного, так і від сецесійного декору, оперуючи чистими тектонічними формами, близькими до раціонального напряму модерну. Одним із його шедеврів є Міський музей у Градці Краловім 1906–1912 із лапідарною асиметричною композицією об’ємів.

Найвизначніші досягнення новочасної архітектури Чехії

Найвизначнішими досягненнями новочасної архітектури Чехії є пам’ятки, включені до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у складі трьох визначних місць, з яких одне — серійне транскордонне, двох архітектурних комплексів та однієї споруди:

  1. Праги історичний центр (англ. Historic Centre of Prague) — архітектурний ансамбль Старого і Нового Міста, Малої Страни і Градчан (Чехія); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 1992.
  2. Паломницька церква Святого Яна Непомука на Зеленій Горі (англ. Pilgrimage Church of St. John of Nepomuk at Zelena Hora) — сакральний архітектурний ансамбль 18 ст. у стилі бароко (Чехія); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 1994.
  3. Ледніце-Валтіце, культурний ландшафт (англ. Lednice-Valtice Cultural Landscape) — 2 замки в садах і парках — найбільший в Європі рукотворний ландшафт (Чехія); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 1996.
  4. Кромеріжа сади і замок (англ. Gardens and Castle at Kromerizha) — архітектурний ансамбль у стилі бароко (Чехія); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 1998.
  5. Літомишльський замок (англ. Litomysl Castle) — укріплена будівля у стилях ренесансу і бароко (Чехія); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 1999.
  6. Великі курортні міста Європи (англ. The Great Spa Towns of Europe) — 11 курортних міст: Баден, Бад-Емс, Баден-Баден, Бад-Кіссінген, Бат, Віші, Карлові Вари, Маріанські Лазні, Монтекатіні-Терме, Спа, Франтишкові Лазні (Австрія, Бельгія, Велика Британія, Італія, Німеччина, Франція, Чехія); пам’ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 2021.

Галерея

Усі світлини Вечерського В. В.

Джерело всіх графічних ілюстрацій: Вечерський В. Курс історії архітектури країн Східної Європи. Київ : Видавництво «АртЕк», 2007. С. 245.

  • Бельведер у Празі

  • Зал для гри у м’яч у Празі

  • Шварценберзький палац (палац Лобковіца) у Празі

  • Італійський двір Королівського монетного двору в Кутній Горі

  • Костел Спасителя в ансамблі єзуїтської колегії Клементинума у Празі

  • Леопольдова брама фортеці на Вишеграді у Празі

  • Монастир Лоретанської Божої Матері на Градчанах у Празі

  • Чернінський палац у Празі

  • Архієпископський палац на Градчанській площі у Празі

  • Церква Святого Миколи на Старомістській площі у Празі

  • Церква Святої Марії Магдалини в Карлових Варах

  • Паломницька церква Святого Яна Непомука на Зеленій Горі

  • Замок Конопіште

  • Замок Глубока

  • Фрагмент фасаду споруди Національного театру в Празі

  • Концертний зал «Рудольфінум» у Празі

  • Громадський будинок у Празі

Джерела

Література

  1. Vasiliak E. Nad hrady a zamky. Praha : Olympia, 1970. 264 s.
  2. Ehm J., Wagner J. Ceskoslovenske hrady a zamky. Praha : Panorama, 1979. 320 s.
  3. Poche E. Cechy. Umelecke pamatky. Praha : CTK-Pressfoto, 1982. 98 s.
  4. Лібман М. Деякі особливості архітектури барокко в Середній та Східній Європі // Українське барокко та європейський контекст. Київ : Наукова думка, 1991. С. 23–29.
  5. Porter T. Prague: Art & History. Prague : Flow East, 1995. 128 p.
  6. Вечерський В. Курс історії архітектури країн Східної Європи. Київ : Видавництво «АртЕк», 2007. С. 236–250.
  7. Pokorný M. Die Prager Burg – Brennpunkt der Geschichte. Praha : Slovart, 2014. 248 s.

Автор

В. В. Вечерський


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 14.11.2025

Отримано з https://vue.gov.ua/index.php?title=FREEARTICLES:Новочасна_архітектура_Чехії&oldid=427681
Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶