Василівська церква в Овручі
Василівська церква в Овручі – пам’ятка архітектури національного значення, Житомирська обл., Україна.
Зміст
Загальні відомості
Мурована з червоної цегли споруда міститься в історичному центрі міста і є архітектурною домінантою. З південно-східного боку від неї — двоповерховий келійний корпус із дзвіницею.
Історична довідка
Великий князь київський Рюрик Ростиславич (у хрещенні — Василій) у своєму феодальному володінні — м. Овручі збудував палацову церкву наприкінці 12 ст. Це підтверджує знайдене на стіні графіті з датою, що відповідає 1192. Мурований храм звели на місці попереднього дерев’яного київські майстри під керівництвом, імовірно, княжого придворного зодчого П. Милонога. Церква неодноразово зазнавала руйнувань, востаннє в 1321 — від війська великого князя литовського Гедиміна. Серед руїни в 16 ст. збудували дерев’яну церкву. Після пожежі цієї церкви звели нову дерев’яну, розібрану 1784. У 1842 під час розкопок завалилися склепіння руїн домонгольського храму; від нього залишилися три апсиди та частина північної стіни з аркою. В апсидах та відкосах вікон ще зберігався первісний тиньк із залишками фресок. 1876 біля північної стіни розваленого храму зведено каплицю, розібрану в 1900-х. Упорядження храмової території, розпочате 1860, завершено 1877. У 1904 з ініціативи єпископа Волинського і Житомирського Антонія (Храповицького; 1863; тепер РФ — 1936; Сербія) Волинське єпархіальне братство порушило клопотання про відбудову Василівської церкви. Тоді ж рішенням Святійшого урядувального синоду до м. Овруча відряджено архітектора О. Щусєва, котрий виконав архітектурно-археологічні дослідження і перший проект реставраційної реконструкції пам’ятки як п’ятикупольного храму. Другий варіант проекту (однокупольний) опрацьовано за участю реставратора П. Покришкіна (1870–1922; тепер РФ), затверджено 1908. Імператор Микола ІІ також схвалив проект і пожертвував на його реалізацію 10 тисяч рублів особистих коштів. Відновлення виконано 1907–1911 за участю помічників О. Щусєва архітекторів В. Максимова (1882–1942; тепер РФ) та О. Весніна (1883–1959; тепер РФ). Церкву відбудовано в первісних формах за винятком верху, характер якого не має документального підтвердження. Всі надійні за міцністю частини первісних мурів були включені в нові стіни без змін. Південний портал відновлено за взірцем такого самого північного, частково збереженого. Наново викладено кручені сходи на хори у двох вежах. Замість первісних дерев’яних встановлено залізні балки в інтер’єрі, які для імітації зашиті дошками. Баня, дві вежі, апсиди та дахи вкрито міддю. Металеві вироби виготовлено за старими взірцями, як і цеглу, вироблену на місцевому заводі. Іконостас і розписи інтер’єру в близькій до фрески технології «кейм» художники О. Блазнов (1865; тепер РФ — 1939; Фінляндія), К. Петров-Водкін (1878–1939; тепер РФ), Д. Стелецький (1875; Білорусь — 1947; Франція) завершили 1911. За успішну реставрацію пам’ятки О. Щусєву 1910 присвоєно звання академіка архітектури.
03.09.1911 Василівську церкву урочисто відкрили за участю Миколи ІІ. У 1910 при церкві утворено Овруцький Свято-Василівський жіночий монастир. Поряд із храмом за проектом О. Щусєва та В. Максимова збудовано мурований двоповерховий келійний корпус із дзвіницею. Монастир ліквідовано 1929. У 1934 в закритій Василівській церкві влаштовано склад. 1941 монастир відновив діяльність. 1958 його знову закрили. 1963 Василівську церкву оголошено пам’яткою архітектури республіканського (тепер національного) значення. 1984 в ній виконано реставраційні роботи. 1990 храм освячено і відновлено богослужіння, жіночий монастир відновлено 1991.
Характеристика
Василівська церква — хрестовокупольний, однобанний, тринавовий, триапсидний, чотиристовпний храм із широкою середньою та вузькими бічними навами, з вежеподібним характером композиції. Із західного боку є дві циліндричні сходові вежі, появу яких можна вважати впливом архітектури Софійського собору в Києві. У північній та південній стінах влаштовано внутрішні галереї оборонного призначення. Фасади розчленовано профільованими пучковими лопатками, які підкреслюють вертикальну спрямованість архітектурної композиції. Сучасне завершення споруди виконано з цегли іншого кольору, ніж основна частина, що є вказівкою на його гіпотетичність. Воно вирішено в традиційних для середини 12 ст. формах хрестовокупольних церков з пониженими підпружними арками. Вірогіднішою є характерна для кінця 12 ст. інша, значно динамічніша форма завершення: з куполом на підбаннику, що стоїть на арках, які ступінчасто піднімаються до центру, як у П’ятницькій церкві в Чернігові.
Значення
Василівська церква в Овручі репрезентує початок формування на Наддніпрянщині нового архітектурного стилю на фінальному етапі розвитку архітектури Давньої Русі перед монголо-татарською навалою. Цей стиль суголосний європейській готиці, проте заснований на візантійській спадщині. Реставраційна реконструкція пам’ятки, яку виконав 1907–1911 О. Щусєв, започаткувала сучасну наукову реставрацію пам’яток на теренах України.
Додатково
Згідно з поширеною церковною легендою перший дерев’яний храм на цьому місці звів 997 князь Володимир Святославич з посвятою на честь хресного імені князя.
Література
- Асєєв Ю. Архітектура Київської Русі. Київ : Будівельник, 1969. С. 159–164.
- Тиманович Є. Церква св. Василія // Вечерський В. В., Годованюк О. М., Тиманович Є. В. та ін. Пам’ятки архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання. Київ : Техніка, 2000. С. 105–106.
- Костриця М., Михайлишин О. Храм Святого Василія в Овручі. Київ : Техніка, 2011. 96 с.
- Гаврилюк С. В. Свято-Василівський собор Овруча: з історії реставрації початку ХХ ст. // Праці Центру пам’яткознавства. 2014. Вип. 25. С. 36–46.
Галерея
|
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Василівська церква в Овручі // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Василівська церква в Овручі (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 15.07.2021
