Болехів

Герб м. Болехів

Боле́хів — адміністративний центр Болехівської міської громади Калуського району Івано-Франківської області України.

Прапор м. Болехів

Болехів (Болехів)
Країна	Україна
Область	Івано-Франківська область
Чисельність населення (тис.осіб)	10,195 (2022)
Територія (кв.км.)	36,69
Уродженці	Болеховер, Бер, Бомко, Микола Дмитрович

Зміст

1 Географічне положення
2 Історична довідка
3 Населення
4 Клімат
5 Господарство
- 5.1 Сфера послуг
- 5.2 Транспорт
6 Освіта. Культура
7 Архітектура
8 Спорт
9 Персоналії
10 Джерела
11 Література
12 Автор ВУЕ

Географічне положення

Завантаження мапи…

Розташоване на горбкуватій поверхні улоговини Передкарпатської височини на берегах р. Сукіль (ліва притока Свічі, басейн Дністра), на північному заході Івано-Франківської області.

Відстань до столиці — близько 635 км автошляхами, до обласного центру м. Івано-Франківська — близько 84 км залізницею, 75 км автошляхами.

Площа — 36,69 км². Висота — 365 м над рівнем моря.

Історична довідка

Ратуша м. Болехів

Археологічні знахідки свідчать, що люди мешкали на тер. міста з бронзового віку. Поселення відоме з часів Давньої Русі. Першу письмову згадку (1371) зафіксовано за Галицько-Волинського князівства, у дарчій грамоті угорської королеви Єлизавети Котроманич (1339 або 1340 — 1387).

У 15 ст. про Болехів ідеться як поселення, що утворилося з двох сіл — Болехова Волоського й Болехова Руського, розташованих на правому березі р. Сукілі. Місцевість здавна славилася соляними джерелами; 1546 на Старій Бані коштом Емілії (Амалії) Гросовської споруджено першу солеварню. Тоді ж зведено дерев’яні укріплення. На місто з 16 ст. неодноразово нападали кримські татари (1524, 1546, 1562, 1594, 1620, 1667, 1672, 1695).

У 16–18 ст. — у складі Речі Посполитої. 1603 Болехів здобуло Магдебурзьке право. Тут мешкала значна єврейська громада (на 1601 в місті уже існував єврейський квартал). 1612 власник міста — гербовий шляхтич М. Ґедзімський (Геджінський) надав громаді привілей на землю для будівництва синагоги та облаштування кладовища (пізніше підтверджений королем Сигізмундом III Вазою), усі об’єкти було звільнено від податків. За Ґедзімського також відбудовано солеварню, зведено замок, два костели (один — мурований, фортечного типу, з підземними ходами). Головні доходи місту приносили солеваріння й торгівля сіллю, також розвивалася деревообробна галузь, м’ясо-молочне тваринництво, у ранньомодерний період — гуртова торгівля худобою, вичиненими шкірами та шкіряними виробами, сіллю, діжками, сукном. Болехів славився як один із найбільших торгових центрів Прикарпаття.

На 1765 у місті проживало 1 300 євреїв, у 1859 — 2 700 євреїв, що становило 73 % населення. 1772 Болехів разом з іншими землями Східної Галичини увійшов до складу монархії Габсбургів. Зусиллями нової адміністрації відбулися значні зміни: знесено старі монастир і костел, перекинуто в сучасне русло р. Сукіль, сформовано ринкову площу, прокладено нову дорогу до м. Стрия, зведено заїжджий двір та поштову станцію тощо. Згідно з першими статистичними даними про Болехів (1785), тут налічували 525 будинків, близько 3 260 мешканців, з них 2 077 християн, 1 179 юдеїв. У 1780 х австрійський уряд розмістив тут значну групу німецьких поселенців, а з 1789 — монополізував солеваріння.

Наприкінці 18 ст. серед євреїв Болехова поширилися ідеї Гаскали. Гасла просвітництва, реформування ортодоксії, світської освіти, культурної та суспільної інтеграції євреїв були суголосні політиці австрійського уряду, що намагався асимілювати єврейське населення. Поруч із Болеховом було засновано сільськогосподарську єврейську колонію «Новий Вавилон» (збанкрутувала); введено обов’язкову шкільну німецьку освіту для єврейських дітей.

У 1860 в Болехові працювало 3 фабрики з вичинки шкіри (загальний обсяг виробництва — 41 тис. шкір на рік). Однойменну залізничну станцію відкрито 1875, одночасно з введенням в експлуатацію австро-угорської залізниці Ерцгерцога Альбрехта, що сполучала м. Львів з містами Стриєм та Станіславом (тепер Івано-Франківськ). У 1884–1920 Болехів був центром жіночого руху в Галичині.

Діяли культові споруди різних конфесій, зокрема три синагоги, що були осередками релігійного життя для хасидів (див. Хасидизм), ортодоксальних юдеїв та прихильників реформованого юдаїзму; значний суспільний вплив мали сіоністські організації (перша — «Надія Ізраїлю», засновано 1894), існував молодіжний сіоністський рух «Цайрай Сіон» тощо. Місто було багатоетнічним, проте вирізнялося найбільшою часткою єврейського населення серед інших міст Галичини: на 1910 у Болехові мешкало близько 4 тис. жителів, з них: 5,5 % — греко-католиків, 14,9 % — римо-католиків, 78 % — юдеїв. Під час Першої світової війни більшість євреїв емігрували, їх частка скоротилася до 25 % від усього населення міста. На початку 1920 х, завдяки фінансовій допомозі американського Об’єднаного розподільчого комітету, в Болехові засновано єврейський банк.

Упродовж 1918–1939 — у складі Польщі; 1939–1991 — УРСР, статус міста районного значення набув 1940. За радянської окупації розпущено всі єврейські інституції. Під час Другої світової війни Болехів окуповано словацькими та угорськими військами (у липні 1941), невдовзі (в серпні 1941) встановлено німецьку владу. У місті сталися погроми єврейські, після вступу нацистів — системні репресії проти єврейського населення, діяло гетто (січень 1942 — серпень 1943), чинили жорстокі акти Голокосту (за даними Державного архіву Івано-Франківської області вбито 4 230 євреїв з міста та околиць). 06.08.1944 Болехів звільнено від німецьких окупантів підрозділами 4 го Українського фронту. У 1940 х на Болехівщині діяли загони УПА.

Адміністративний центр Болехівського району (1944–1964), з 1964 — у складі Долинського району. Від 1993 — місто обласного підпорядкування. У 1990 х унаслідок економічної кризи частина підприємств припинила роботу. Кризові явища в цілому подолано у 2000 х. Наприкінці 20 ст. за участю німецького та єврейського капіталу збудовано нафтопереробний, шкіряний, цегляний заводи, меблеву фабрику, оцтарню, сірникову фабрику, тарний завод тощо, удосконалено солеваріння.

Після початку російсько-української війни Болехів став прихистком для вимушених переселенців, містяни стали до лав Збройних Сил України, громада переорієнтувала місцеву економіку та волонтерську діяльність на підтримку ЗСУ.

Населення

Загальна кількість населення — 10,195 осіб (оцінка, 2022), густота — 293 осіб/км². Населення зменшується, на 2001 становило 11 090 осіб (перепис).

Склад населення за етнічними групами (2001, перепис): українці (98,52 %), росіяни (0,87 %), поляки (0,39 %), інші (0,22 %).

Українську мову вважали рідною 98,48 % жителів, російську — 1,18 %, польську — 0,13 % (2001, перепис).

Клімат

Клімат помірно-континентальний, з м’якою зимою та вологим теплим літом. Середня температура січня — –3,9°С, середня температура липня — +17,5° С. Середньорічна кількість опадів — 800 мм.

Господарство

Господарство має переважно сервісно-переробний характер. Домінують локальні виробники (лісове й деревообробне господарство) та комунальні структури, працюють окремі виробничі компанії, асоціації промислових підприємств та споживчі товариства. На 2026 діють ВАТ «Болехівський лісокомбінат», ТзОВ «Ірест» (металічні кріплення, дверні ручки, деталі замків та ін.), ТОВ «Болехівське заводоуправління будівельних матеріалів», ЗАТ «Лісторг» (структурний підрозділ мережі), ТзОВ «Світ шкіри», ПП «Азалія» (хліб та хлібобулочні вироби). Діє Болехівський комбінат комунальних підприємств, що забезпечує місто послугами житлово комунального господарства. Діють хлібопекарні, малі цехи з переробки сільськогосподарської продукції. Переважають малі та середні підприємства, значну роль відіграють фізичні особи-підприємці. За даними Болехівської міськради, на 2023 у міській громаді налічували 684 суб’єктів господарювання, з них 62 (9,1 %) підприємств (юридичні особи) та 622 (90,9 %) фізичних осіб-підприємців.

Сільськогосподарський сектор представлений малими й середніми фермерськими господарствами, аграрними структурами та комунальним агровиробництвом. У межах громади та на прилеглих територіях поширені тваринництво (птахівництво, вівчарство, свинарство) і рослинництво (ягоди, зернові, кормові культури), а також присадибне господарство. На орендованих земельних ділянках вирощують пшеницю, кукурудзу, гречку, соняшник, сою та ріпак.

Сфера послуг

Станом на 2023 діяли філії трьох банків. Розвинена торгівля. Є супермаркет «Рукавичка», мережеві маркети та локальні крамниці. Працюють 7 закладів ресторанного господарства; 3 відділення банків; філія Кредитної спілки «Злет»; 2 відділення ТОВ «Нова Пошта», 3 стаціонарні відділення АТ «Укрпошта».

Амбулаторну та стаціонарну медичну допомогу надає комунальне підприємство «Болехівська центральна міська лікарня» (85 ліжкомісць, 2023); Центр первинної медичної допомоги. У міській громаді діють 4 амбулаторії загальної практики сімейної медицини, 6 фельдшерсько-акушерних пунктів, 12 аптек, 2 медичні лабораторії, приватні стоматологічні, масажні та косметологічні кабінети.

Діє готель. На території громади є 4 туристично-відпочинкові комплекси.

Транспорт

У місті розташована однойменна залізнична станція, що забезпечує пасажирські сполучення з обласним центром та іншими регіонами; використовується також для потреб вантажних перевезень місцевих підприємств.

Містом пролягає автомобільний шлях національного значення Н10 (Стрий — Івано-Франківськ — Чернівці), є мережа автомобільних доріг місцевого і регіонального значення.

Функціонують регулярні автобусні маршрути до міст Івано-Франківська, Долини, Стрия та населених пунктів громади.

Освіта. Культура

На 2025 у територіальній громаді функціонували 8 закладів загальної середньої освіти (7 ліцеїв, 1 гімназія), 4 заклади дошкільної освіти, 3 позашкільні установи (ДЮСШ, будинок дитячої та юнацької творчості, міжшкільний ресурсний центр Болехівської міської ради).

Діє заклад фахової передвищої освіти — Прикарпатський фаховий коледж лісового господарства та туризму.

Головним центром проведення культурних заходів є Народний дім. Діє музей історії міста імені Романа Скворія (з 1967, сучасна назва — з 2007). В експозиції представлено понад 7 тис. експонатів; завдяки розширенню колекції відкрито філіал — музей Н. Кобринської (2005).

Парк «Арборетум» — пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення (площа — 3 га), один із найстаріших парків на території Івано-Франківської області (1840–1850). На місці масової страти євреїв (25.08.1943) біля Танявського лісу встановлено пам’ятний знак.

Архітектура

Вілла. м. Болехів

Болехів внесено (2001) до Списку історичних населених місць України (міста і селища). Історичний центр міста зберіг старовинне розпланування й частково — традиційний характер середовища, сформований, переважно, забудовою кінця 18–20 ст. у стильовому діапазоні від пізнього бароко до ар-нуво. Архітектуру Болехова характеризують як провінційне оприявнення панівної у відповідної історичної епохи стилістики архітектури Австрійської імперії, Австро-Угорщини та міжвоєнної Польщі.

Будівлі й споруди, що мають історико-архітектурну цінність, зосереджено в історичному ареалі міста. Основоположну, питомо українську традицію представляє дерев’яна церква Успіння Святої Анни (1870). Розвиток української сакральної традиції у 20 ст. продовжено спорудженням мурованих собору Святих Жон-Мироносиць (1908) та греко-католицької церкви Святої Параскеви (1938–1939). Регіональну римо-католицьку традицію у стилістиці пізнього класицизму представлено мурованим костелом Успіння Пресвятої Діви Марії (1838). Пам’яткою зниклої юдейської громади міста є монументальна мурована синагога (1789).

Архітектурні пам’ятки національного значення в Болехові відсутні, проте є 7 пам’яток місцевого значення, серед яких найвизначніші — сакральні споруди, міська ратуша (1863), окремі адміністративні і навчальні будівлі та міські особняки кін. 19 — поч. 20 ст.; усі — у стилістиці історизму.

Спорт

Культивують футбол, велоспорт, воднолижний спорт, вейкбординг, орієнтування, волейбол, більярд, баскетбол, бокс, греко-римську боротьбу, атлетику легку. Діє дитячо-юнацька спортивна школа та міський стадіон. Серед найвідоміших спортсменів М. Герцик (1935–2024) — веслувальник і заслужений тренер з веслування, організатор спортивного руху в Галичині, член-кореспондент НАН України.

Персоналії

У Болехові жив єврейський купець і письменник Бер Болеховер, який залишив по собі розлогі мемуари, де описав соціальне, культурне і політичне життя єврейських громад у Галичині та в Угорщині 18 ст.

У місті мешкали та працювали: письменниця і громадська діячка, організаторка жіночого руху на Прикарпатті Н. Кобринська; краєзнавець, публіцист і громадський діяч Р. Т. Скворій (справж. ім’я та прізвище — Володимир Рудий; 1927–1996); автор першого українського підручника з математики професор О. Савицький (1845–1921); скульптор М. Черешньовський; Герой України (посмертно) М. Бомко та ін.

Тут бували О. Кобилянська, І. Франко, митрополит Андрей Шептицький та інші.

Джерела

Болехів // Чисельність наявного населення України на 1 січня 2022. Київ : Держстат України, 2022. 82 с. URL: http://db.ukrcensus.gov.ua/PXWEB2007/ukr/publ_new1/2022/zb_%D0%A1huselnist.pdf
Інвестиційний паспорт. Болехівська громада, Івано-Франківська область, Україна, 2023. Болехів : Болехівська міська територіальна громада, 2023. 49 с. // Болехівська міська рада. URL: https://bolekhiv-rada.gov.ua/economy/investment-activity/city-investment-passport

Література

Mendelsohn D. The Lost: A Search for Six of Six Million. New York; London; Toronto : Harper Collins, 2013. 688 р.
Дов Бер-Болеховер. Спогади / Пер. з польськ. В. Луцика. Брустурів : Дискурсус, 2018. 128 с.
Івченко А. Міста України: 30 років незалежності. Київ : TravelBooks, 2022. 200 с.