Кобилянська, Ольга Юліанівна

Кобиля́нська, О́льга Юліáнівна (27.11.1863, м. Ґура-Гумора; тепер Ґура-Гуморулуй Сучавського повіту, Румунія — 21.03.1942, м. Чернівці, тепер Україна) — письменниця, громадсько-культурна діячка. Писала українською та німецькою мовами.

Кобилянська, Ольга Юліанівна
Народження	27.11.1863
Місце народження	Ґура-Гуморулуй
Смерть	21.03.1942
Місце смерті	Чернівці (місто)
Місце поховання	Чернівці (місто)
Місце діяльності	Україна, Румунія
Напрями діяльності	громадсько-культурна діяльність, літературна творчість
Традиція/школа	неоромантизм, символізм

Життєпис

Народилася в родині повітового канцеляриста (див. Канцелярія), а згодом секретаря в повітовому старостві в м. Кимполунзі (тепер Румунія).

Закінчила початкову чотирикласну німецьку школу; приватно вивчала українську мову. Упродовж життя займалася самоосвітою.

1868–1891 проживала в буковинському містечку Сучава, в с. Димка (тепер Глибоцького району Чернівецької області, Україна).

1891 переїхала до м. Чернівців, де познайомилася з представниками української інтелігенції. 1894 на зборах «Товариства руських жінок» у м. Чернівцях виголосила доповідь «Дещо про ідею жіночого руху»; брала участь у культурних заходах товариства. Листувалася з багатьма сучасниками — М. Павликом, Лесею Українкою, І. Франком, О. Маковеєм, П. Тодоровим (1879; Болгарія — 1916; Швейцарія), Ф. Ржегоржем (1857–1899; Чехія), В. Стефаником, М. Євшаном, В. Гнатюком, Є. Ярошинською, О. Луцьким (1883–1941; тепер Україна — тепер РФ), Х. Алчевською та ін.

1898 взяла участь у ювілейному пошануванні 25-річчя творчої діяльності І. Франка (1856–1916) у м. Львові. 1899 стала учасницею ХІ Археологічного зʼїзду в м. Києві, відвідала м. Канів і Полтавщину (тепер Україна).

1900 та впродовж 1904–1907 отримувала літературні стипендії від австрійського уряду.

1905 зусиллями О. Луцького на її честь видано альманах «За красою».

1922 та 1927 відбулися публічні пошанування письменниці на честь 35-річчя та 40-річчя літературної діяльності. 1931 з нагоди 10-ліття Українського вільного університету в м. Празі Кобилянській присвоєно почесне звання доктора.

Похована в родинному склепі на Руському кладовищі в м. Чернівцях.

Творчість

Перші повісті, написані німецькою мовою, за життя авторки не були опубліковані: «Hortense, oder ein Bild aus einem Mädchenleben» («Гортенза, або Нарис з життя однієї дівчини»; 1880), «Schicksal oder Wille» («Доля чи воля»; 1883), «Ein Lebensbild aus der Bukowina» («Картина з життя Буковини»; 1885), «Sie hat geheiratet» («Вона вийшла заміж»; 1886). У них окреслено можливі варіанти жіночої долі, змодельовано характери персонажів; надалі авторка увиразнювала їх у своїй творчості (про це свідчать записи в щоденнику 1883–1891).

1894 дебютувала в друці повістю «Людина» (1891) у львівському журналі «Зоря».

Публікувалася в чернівецьких виданнях «Буковина», «Ілюстрований буковинський календар», «Православний буковинський календар», «Хліборобська правда»; львівських часописах «Зоря», «Діло», «Літературно-науковий вісник», «Світ», «Артистичний вісник», «Нові шляхи»; київських та харківських журналах «Київська старовина», «Українська хата», «Плужанин», «Червоний шлях» (часопис); у коломийському журналі «Жіноча доля»; у німецьких та австрійських часописах «Die Neue Zeit» («Новий час»), «Ruthenische Revue» («Український огляд»), «Die Zukunft» («Майбутнє»), «Die Gesellschaft» («Суспільство»), «Австрійський робітничий календар» («Österreichischer Arbeiter-Kalender»), «Die Wiener Mode» («Віденська мода»), «Neu Revue» («Новий огляд»), а також альманахах «З-над хмар і з долин», «Дубове листя», «Багаття», «З потоку життя» тощо.

Авторка збірок малої прози «Покора» (1899), «Kleinrussische Novellen» («Малоросійські новели» 1901), «До світа» (1905), «Аристократка и другие рассказы» («Аристократка та інші оповідання»; 1911), «Сниться» (1922), «Новели» (1925), «Але Господь мовчить… і инші оповідання» (1927).

Новели, оповідання, поезії в прозі, що вписувалися в жанрово-стильовий рух української прози зламу 19–20 ст., демонстрували пошуки в рамках модерністської естетики (див. Модернізм) — від неоромантичного (див. Неоромантизм) до символістського (див. Символізм) стильового поля: «Видиво» (1885), «Природа» (1887), «Аристократка» (1891), «Мати Божа» (1894), «Valse mélancolique» («Меланхолійний вальс»; 1894), «Impromptu phantasie» («Фантазія-експромт»; 1894 ), «Битва» (1895), «Некультурна» (1896), «Під голим небом» (1900), «Там звізди пробивались» (1900), «Хрест» (1905), «Сліпець» (1902) та ін. Катастрофізм світу й екзистенцію окремої людини представлено у воєнній новелістиці: «Назустріч долі» (1916), «Юда» (1915), «Лист засудженого на смерть вояка до своєї жінки» (1915), «Туга» (1931), «Щира любов» (1914), «Василка» (1922) та ін. Трагічними мотивами пронизані пізніші зразки малої прози: «Вовчиха» (1923), «Але Господь мовчить…» (1927), «Огрівай, сонце…» (1927), «Московський ґвер» (1928) та ін.

Віяння нової епохи з її хаосом і непередбачуваністю втілено в повісті «Земля» (1901), написаній на основі реального факту братовбивства. Твір побудовано за принципом новели. У повістях «Царівна» (1895), «Ніоба» (1904), «Через кладку» (1911), «За ситуаціями» (1913) та в романі «Апостол черні» (1926) закцентовано на взаєминах жінки й чоловіка в контексті соціальних і духовних запитів часу, пошуку персонажами особистого щастя; осмислено закони творчості й аксіологічні (див. Аксіологія) засади буття, зокрема національні. У повісті «В неділю рано зілля копала…» (1908) представлено різнопланове поєднання фольклорних джерел, біблійного мотиву та традиційного матеріалу літературного походження; узагальнено міфологеми гріха, долі, внутрішнього роздвоєння людини.

Авторка статей та спогадів «“Залісся” Осипа Маковея», «Марко Вовчок та її оповідання», «Д-р Софія Окуневська-Морачевська», «Думки-спомини про Миколу Євшана», «Моїй Меві» та ін.

Визнання

1940 на честь Кобилянської перейменовано пішохідну вулицю в м. Чернівцях.

1944 засновано Чернівецький літературно-меморіальний музей Кобилянської (м. Чернівці) із філією в с. Димка, відкритою 1973.

1954 імʼям Кобилянської названо Чернівецький академічний обласний український музично-драматичний театр.

1963 відкрито скульптуру письменниці у м. Чернівцях, 1982 — у с. Димці, 1983 споруджено бронзовий памʼятник Кобилянської поруч із обласним музично-драматичним театром.

2003 встановлено бюст письменниці в м. Ґура-Гуморулуй (тепер Румунія). Засновано іменні премії:

2004 — Премія імені Ольги Кобилянської від Глибоцької районної ради й районної адміністрації Чернівецької області;

2006 — Міжнародна літературно-мистецька премія імені Ольги Кобилянської від газети «Буковинське віче» й готельного комплексу «Буковина».

Цитата

«Згадуйте предків своїх, щоб історія перед вами не згасла, і золотої нитки не згубіть… Молюся за вас…»

Цитата за: Кобилянська О. Думи старика // Кобилянська О. Зібрання творів : у 10 т. Чернівці : Букрек, 2013. Т. 1. С. 416.

Твори

Твори : в 9 т. Харків : Рух, 1927–1929.
Вибрані твори : в 3 т. Київ : Державне видавництво художньої літератури, 1952.
Твори : в 5 т. Київ : Державне видавництво художньої літератури, 1962–1963.
Повісті. Оповідання. Новели. Київ : Наукова думка, 1988. 672 с.
Твори : в 2 т. Київ : Дніпро, 1988.
Зібрання творів : у 10 т. Чернівці : Букрек, 2013–2023.

Література

Гузар З. Ольга Кобилянська. Київ : Вища школа, 1990. 166 с.
Гундорова Т. Femina melancholica: Стать і культура в ґендерній утопії Ольги Кобилянської. Київ : Критика, 2002. 272 с.
Вознюк В. Буковинські адреси Ольги Кобилянської. Чернівці : Книги — ХХІ, 2006. 276 с.
Мельничук Я. На вечірньому прузі. Ольга Кобилянська в останній період творчості (від 1914 р.). Чернівці : Букрек, 2006. 214 с.
Павлишин М. Ольга Кобилянська: прочитання. Харків : Акта, 2008. 360 с.
Кирилюк С. Ольга Кобилянська // Історія української літератури : в 12 т. Київ : Наукова думка, 2023. Т. 9. Кн. 1. С. 561–629.

Автор ВУЕ

С. Д. Кирилюк

Покликання на цю статтю: Кирилюк С. Д. Кобилянська, Ольга Юліанівна // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Кобилянська, Ольга Юліанівна (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 11.11.2024