Антична культура

Храм Конкордії, сер. 5 ст. до н. е., м. Аґрідженто, о. Сицилія (Італія)
Залишки фасаду давньоримської бібліотеки Цельса в м. Ефесі (тепер не існує, побл. м. Сельчук, Туреччина)

Анти́чна культу́ра (від грец. antiquus — «стародавній, древній») — спільна назва давньогрецької і давньоримської культур, а також ін. культур середземноморського регіону, чорноморського узбережжя і Близького Сходу, які перебували під впливом еллінізму (див. Античність).

Часові й територіальні межі

Антична культура сягає корінням у найдавніший історичний період розвитку островів басейну Егейського моря та прилеглих до нього територій Малої Азії та Балканського півостровів.

Територіальні межі античної культури охоплювали спершу палацові держави Крито-Мікенської доби (див. Крито-Мікенська культура). Суттєво розширились в архаїчний період (8–6 ст. до н. е.), що було пов’язано з Великою грецькою колонізацією. Після завоювань Александра Македонського антична культура поширилася далеко на Схід. У завершальний період розвитку територіальні межі античної культури здебільшого збігалися з територією Римської імперії.

Нижня хронологічна межа античної культури пов’язана з Мінойською цивілізацією (3 тис. — 15 ст. до н. е.), і з певними застереженнями може бути визначена як рубіж 3–2 тис. до н. е. У цей період на о. Крит формується «палацова цивілізація». Верхньою хронологічною межею можна вважати 529, коли імператор Візантії Юстиніан I Великий закрив останній осередок античної культури — Академію Платона в м. Афінах.

Джерела вивчення античної культури можна розділити на письмові (твори античних авторів, епіграфіка) та речові (пам’ятки матеріальної культури).

Основні періоди розвитку

Мінойська культура

Творці мінойської культури — ймовірно, племена, споріднені з народами Малої Азії. Центрами економічного та політичного життя були неукріплені палаци. Найкраще відомий палац у м. Кноссі (див. Кносський палац) — багатоповерховий, із численними приміщеннями, обладнаний системою водовідведення. На поч. 2 тис. до н. е. на о. Криті вже користувалися ієрогліфічним письмом (21–18 ст. до н. е.; див. Ієрогліф) та пов’язаним із ним складовим — «лінійним письмом A» (18–15 ст. до н. е.). Друге з них еволюціонувало в «лінійне письмо Б» (15–12 ст. до н. е.). Мова перших двох видів письма наразі невідома; «лінійне письмо Б» передає грецькі тексти.

Мікенська культура

Золота посмертна маска, відома також як "маска Агамемнона", 6 ст. до н. е.

У 17–12 ст. до н. е. на Балканському півострові розвивалася Мікенська культура (також відома як ахейська; за назвою творців — греків-ахейців). Найдавніші пам’ятники періоду — «шахтні гробниці» у Мікенах, на північному сході Пелопоннесу (див. Пелопоннес, Західна Греція та Іонія). Найдавніші з цих могил датуються другою половиною 17 ст. до н. е. Як і на о. Криті, економічне та політичне життя зосереджувалося навколо палаців. Утім, на відміну від мінойських, вони мали потужні укріплення. Для господарських потреб послуговувалися «лінійним письмом Б».

У Крито-Мікенський період закладено основи античної релігії, зміст якої різнобічно відображений в античній міфології. Серед улюблених її героїв — Мінос, могутній правитель Криту. Розвинулися прикладні знання, що вело до зародження протонаук. Накопичувалися відомості щодо цінності тих чи ін. рослин для годівлі худоби (ботаніка), поведінки птахів, на основі якої передбачували майбутнє (орнітологія), та будови нутрощів жертовних тварин (анатомія), вимірювання ділянок орної землі (геометрія), а також уміння орієнтуватися в просторі під час морських мандрівок та в часі для визначення термінів польових робіт (астрономія), уявлення про обриси середземноморського узбережжя та далеких країн (географія), цілющі властивості окремих рослин (фармакологія).

Гомерівська доба

Період 11 — сер. 8 ст. до н. е. називають Гомерівським (імовірний час остаточного оформлення поем Гомера). Поширилися вироби із заліза — в мікенську епоху відоме в Стародавній Греції як дорогоцінний метал. Еволюціонував поховальний ритуал: з’явилися індивідуальні поховання в труні, згодом — кремація. У побуті олійна лампа замінила скіпку.

Архаїчний період

Поліхромні кори Афіни та Артеміди, реконструкція, Новий музей Акрополя, м. Афіни (Греція)

У 8 ст. до н. е. зародилося алфавітне письмо, яке не мало жодного графічного зв’язку з лінійним і стало одним із найбільших досягнень архаїчного періоду (8 ст. до н. е. — кін. 6 ст. до н. е.), забезпечило високий рівень грамотності суспільства.

Формувалася багатобожна «олімпійська релігія». Кожному з богів приписано відання певного ремесла, технології та покровительство над ними. Так, Аполлон і його син Асклепій опікувалися медициною, з Афіною пов’язували винахід плуга, ткацького верстата, вирощування олив, будівництво кораблів і колісниць тощо. Богів-покровителів мали окремі поліси: м. Афіни — Афіну, м. Коринф — Посейдона та ін.; професійні групи: торговці — Гермеса, мисливці — Артеміду та ін.; люди в особливому емоційному, психологічному чи соціальному стані: закохані — Афродіту, одружені — Геру тощо.

Зароджується література (Гесіод), лірична поезія (Архілох, Алкей, Сапфо), танок. Танок був освячений релігією, виконувався індивідуально чи у формі хороводу. У 7 ст. до н. е. почалося карбування монет.

Виникла філософія. У межах ранніх філософських шкіл в Іонії розвивалися уявлення про будову космосу, земної і небесної «сфер», рух зірок, що стало основою для геоцентричної моделі Всесвіту (див. Геоцентризм). Засновник мілетської школиФалес Мілетський — вважається родоначальником європейської науки. Висловлені гіпотези щодо розмірів Сонця і Місяця й відстаней до них (Фалес), природу сонячних і місячних затемнень (Анаксимен). Розвиваються математичні знання, сформульовані й доведені перші геометричні теореми (див. Піфагор, Піфагореїзм). Накреслені перші мапи грецької ойкумени (Анаксимандр Мілетський). Удосконалено гномон, введено у вжиток календар.

Розвивалися архітектура й будівнича справа, зароджується містопланування (Гіпподам з Мілета). Виникає система архітектурних ордерів (див. Ордер архітектурний). Зведено храм Артеміди в м. Ефесі.

Класичний період

Театр у м. Епідаврі, 4 ст. до н. е. (Греція)

У класичний період (5 — перша пол. 4 ст. до н. е.) давньогрецька релігія набула завершеності. Богослужіння відбувалося перед храмом — там просто неба розташовували вівтар. Деякі святилища набували загально грецького значення (напр. храм Аполлона в м. Дельфах), а свята — державного (напр., діонісії). Святкування на честь божества супроводжувались ярмарком та агонами з гімнастики, поезії, музики, танців.

Частиною релігійного свята були й театральні дійства у формі змагань драматургів. Вистави ставилися переважно двох жанрів: трагедії (Есхіл, Софокл, Еврипід) та комедії (Аристофан). З часом театр став самодостатнім видом мистецтва (див. Античний театр).

Культовий характер на честь Зевса Олімпійського мали Олімпійські ігри. Тривали п’ять днів; у перший та останній здійснювали релігійні урочистості. Переможець отримував унікальну нагороду — олімпійський (оливовий) вінок. Увічнені в скульптурі гармонійно розвинуті тіла переможців пропагували культ здоров’я та фізичної досконалості.

На цей період припадають кращі взірці давньогрецької архітектури, зокрема Парфенон на Афінському акрополі.

Наука розвивалася здебільшого в межах філософії. Суттєві досягнення відбулися в історії (Геродот), медицині (Гіппократ), у галузі механіки (Архіт Тарентський), математики. Засновано Академію Платона та Ліцей Аристотеля.

Їжа була досить скромною, як і одяг (хітон і плащ), що в основних рисах залишався незмінним від Гомерівського періоду аж до Середньовіччя. Робочий день тривав здебільшого 6 год.

Антична культура20LL.jpg20LLL.jpg
Мозаїчна картина «Ніл» з вілли Фавна в Помпеях, Національний археологічний музей, м. Неаполь (Італія)

Елліністичний період

В елліністичний період (кін. 4 ст. до н.е. — 1 ст. н. е.; див. Еллінізм) антична культура збагачувалася східними релігійними культами (які, в свою чергу, зазнали сильного грецького впливу). З’явилися великі міста, де проживало понад півмільйона мешканців (м. Александрія). Порівняно з попередньою епохою, покращилося становище жінки, розвинувся культ сім’ї. Це проявилося, зокрема, в появі скульптурних зображень дітей. Від часу Александра Македонського серед чоловіків поширилася мода на голену бороду.

Розширився асортимент тканин: поруч з вовняними та лляними використовували бавовняні та шовкові. Вишуканішим стало хатнє начиння.

З’явилися освітні заклади — прототипи спеціалізованої вищої освіти з філософії, права, медицини, філології. Це сприяло формуванню нових соціальних груп античного суспільства — інтелектуальної еліти, освіченої верстви населення. Засновано Александрійський музей. Евклід став фундатором александрійської математичної школи, з якої вийшли Ератосфен (винахідник системи меридіанів і паралелей) та Архімед Сиракузький (визначив число π). Аристарх Самоський першим обстоював ідею геліоцентризму. Набула популярності астрологія (занесена в античну культуру в 3 ст. до н. е. з Межиріччя), що сприяла як систематизації наукових розвідок, так і поширенню забобонів.

Давньоримська культура

Рівноправною частиною єдиної античної культури є давньоримська. Розвивалася здебільшого під впливом давньогрецької культури (безпосередньо, або опосередковано через етруську, див. Етруски). Римська релігія первинно була анімістичною (див. Анімізм); згодом під впливом етрусків еволюціонувала до антропоморфізму. Деякі з римських божеств не мали аналогів в інших релігіях (Янус, Термін), хоча з часом більшість римських богів були ототожнені з грецькими (Афіна — Мінерва, Зевс — Юпітер, ГестіяВеста, Афродіта — Венера та ін.).

Писемність у Римі виникла ще в царський період (8–6 ст. до н. е.). Для потреб латинської мови було пристосовано етруський алфавіт (той, у свою чергу, базувався на грецькому). Перші пам’ятки римської літератури датуються 3 ст. до н. е. З 2 ст. до н. е. дійшли комедії Плавта і Теренція. Оригінальний жанр римської поезії — сатира (Квінт Енній, Гай Луцілій), якій притаманні тверезий аналіз дійсності, натуралізм та довершене сатиричне зображення життя. Серед відомих римських поетів: Овідій, Горацій, Вергілій. Поема останнього «Енеїда» вважається вершиною римської поезії. З’явилася перша історична праця латинською мовою — «Початки» («Origines») Марка Катона Старшого. У 2 ст. Тацит сформулював кредо історика, пообіцявши писати «без гніву й упередженості».

Римська наука значно поступалася досягненнями грецькій. Ігноруючи теоретичну науку, римляни з великою увагою ставилися до прикладних сфер знання: сільського господарства (Катон Старший, Колумелла), метеорології (Сенека), військової справи (Вегецій) чи будівельної техніки (Вітрувій). Пліній Старший став автором першої енциклопедії. Римляни винайшли міцний бетон (хоча й відмінний від сучасного). Географ, математик та астроном Птолемей систематизував тогочасні географічні знання, розвинув геоцентричну систему Аристотеля. Розвивалися анатомія та медицина (Гален із Пергама), здобутки яких використовували гладіаторські школи (див. Гладіатори (історія)).

Стародавні греки й римляни торували шлях від права неписаного, або звичаєвого (див. Право звичаєве), до писаного (621 р. до н.е. — Драконта закони; сер. 5 ст. до н.е. — закони 12 таблиць). Розробка чіткої системи писаного права стала одним із найбільших досягнень античної доби. Багато конструкцій римського права було відтворено в основних кодифікаціях цивільного права різних країн: Французький цивільний кодекс 1804, Німецький цивільний кодекс 1896 тощо. У період розквіту Римської імперії відбулося становлення християнства.

Значення

Характерною рисою античної культури була відкритість до поглинання складників інших культурних традицій і активність у поширенні свого впливу на сусідні культури. Інтенсифікація крос-культурних впливів припадає на добу завоювань Александра Македонського й еллінізму, коли грецька культура поширилася не лише на грецькі колонії Середземномор’я та чорноморського узбережжя, а й охопила своїм впливом Єгипет, Персію, частину територій сучасних Афганістану й Таджикистану (Бактрійське царство), де було встановлено династії грецького походження.

Суттєвий вплив антична культура справила і на т. з. варварські племінні угруповання, які контактували з грецькими колоніями (Азово-Чорноморський регіон) та населенням і адміністрацією прикордонних територій імперії (Дакія, Галлія, Британія). Це простежується за змінами у збережених пам’ятках матеріальної культури, появою наслідувань давньогрецьких і давньоримських монет тощо, виникненням античних держав, більшість населення яких становили представники «варварських» племен (Боспорське царство на Керченському й Таманському півостровах).

У свою чергу, з поширенням еллінізму суттєвий вплив на античну культуру справили культури східних народів, зокрема Персії та Єгипту. Після становлення Римської імперії взаємні впливи грецької й римської культур, з одного боку, і східних культур, з іншого, значно посилилися — у Давньому Римі набули популярності численні східні релігії.

Складником античної культури є християнство, інституювання якого відбувалося в межах Римської імперії в 1–3 ст.; його священні тексти (див. Новий Завіт) було написано давньогрецьким койне, яке відігравало роль мови міжнародного спілкування в Середземномор’ї. Свідченням впливу грецької культури на юдейські громади як у Юдеї, так і в ін. частинах античного світу, є поява давньоєврейських надгробків із написами давньогрецькою (напр., на території сучасної України — у м. Пантикапеї, тепер м. Керч) уже в 1 ст., а також факт збереження окремих книг Старого Завіту лише у грецькому перекладі в складі Септуагінти (книги Маккавейські, друга і третя книги Ездри, книга Товита та ін.).

Антична культура стала основою формування сучасної європейської цивілізації, фундаментом для культури Заходу (зокрема й української), взірцем для наслідування, предметом коментування й дослідження.

Література

  1. Шах-Майстренко М. Шевченко і антична культура. Київ : Фахівець, 1999. 294 с.
  2. Лосев А. Ф. История античной эстетики : в 8 т. Москва : ACT; Харьков : Фолио, 2000.
  3. Чумаченко Б. М. Вступ до культурології античності. Київ : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. 174 с.
  4. Кравцова О. О. Проблема дозвілля і рекреації в античній культурі // Культура і мистецтво у сучасному світі. 2010. Вип. 11. С. 88–93.
  5. Левчук Л. Т. Iсторiя свiтової культури. 3-тє вид., перероб. і допов. Київ : Центр учбової літератури, 2010. 400 с.
  6. Гужва О. П. Античність як тип культури // Філософські обрії. 2011. № 25. С. 158–171.
  7. Куликова Л. Б. Экологическая культура античности. Херсон : Херсонская Государственная Морская Академия, 2012. 565 с.
  8. Балух В. О., Коцур В. П. Культура Античності. Чернівці : Наші книги, 2015. 631 с.

Автор ВУЕ

О. М. Петречко


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Петречко О. М. Антична культура // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Антична культура (дата звернення: 30.07.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
20.07.2020

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ